Не все одразу: ми не звільнимо Крим за місяць і не спалимо Москву за рік

24 лютого багато українців прокинулись і зрозуміли, що "почалась війна". Для мене вона не припинялась 8 років. Тому я не чекала повістки, не сиділа в Києві до призову, а вже 23 лютого була в Авдіївці зі своїм підрозділом. Лишаюсь із ним і досі. Бо просто не можу по-іншому.

Читайте також Кого Росія послала керувати своїм найпотужнішим угрупованням в Україні

Переможемо

Мій головний висновок за ці 3 місяці: ми переможемо, бо просто не можемо по-іншому. Сотні тисяч українців взяли зброю і пішли вбивати окупантів, бо мали досвід, підготовку, мотивацію. Або не мали. І просто не могли по-іншому. Половина країни волонтерить та скидає останні кошти в благодійні фонди, бо з різних причин не може стріляти, але не пробачить собі бездіяльність. Вони просто не можуть по-іншому.

Ми переможемо в цій війні, бо по-іншому – ми просто всі зникнемо. Але це не буде легка прогулянка, скільки б про це не мурчали з телевізору.

Ми не звільнимо Крим за місяць і не спалимо Москву за рік. Так, ми зламали оригінальний план ворога і не дали йому захопити всю країну. Та боротьба триває, і вона на межі людських можливостей і героїзму.

Воєнне життя

За ці місяці ми лишали села, в які через годину заходила російська армія. Ми знаходились в повній дискомунікації та постійних можливих оточеннях. Ми насипали русні за шкірку багато 152, допомагали "градам" добренько працювати по квадрату. Забирали техніку у росіян. Мали поранених. Були страшно зай*бані, брудні та змерзлі. Спали на бетоні, на кариматі і ліжках з павуком.

Важливо У чому зараз полягає головне завдання ЗСУ в умовах російської навали

Багато переїжджали. Постійно збирали свої манатки та не мали іноді навіть можливості їх розкласти, щоб забезпечити собі хоч мінімальний рівень "комфорту".

Їли хлібчик і сало. Фантастичне українське село. Їли супчик просто на капусті та консервації від місцевих, бо вони варили з останніх своїх продуктів. Їли свинок з покинутих сел.

Отримували прильоти великих калібрів, відчували як працює К-52. По нас.

Бачили багато втрат. Бачили, як випалюють міста та зачищають під 0 території.

Бачили, як наша авіація утюжить русню і захоплено промовляли: "красііііііііво".

Це війна

Вона не закінчиться завтра. Її не треба романтизувати. Десь ми перемагаємо, десь – відступаємо.

Тут панує життя, смерть, перемоги і відступи, боротьба за кожен клаптик. І літри крові, якою залиті ці клаптики. Крові наших Захисників. Подивіться зараз на карту бойових дій. Бачите все, що не замальоване червоним?

Кожен вільний кілометр оплачений життям українця.

На наших очах робиться Історія, і в неї є свої закони. Найтемніша ніч перед світанком, але це ще попереду. А зараз – боротьба і спротив. За будь-яку ціну, будь-якими зусиллями.

Стійте міцно. Будьте разом. Будьте єдині. Не піддавайтесь на провокації. Не вірте росіянам. Вірте в Україну. А краще – робіть для неї усе, що в ваших силах.