Бій за Тузлу – "стріляти на ураження": як Росія ледь не розпочала війну з Україною 20 років тому

Кримський міст, який зараз проходить через невеликий острів Тузла, зведений окупантами через 15 років після конфлікту довкола острова. Раніше ми вже розповідали про те, як російський чорноморський флот став передвісником війни. Однак, передвісником став острів Тузла. Чому так трапилося і як вдалося уникнути війни тоді – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Зверніть увагу Бомба сповільненої дії: як Чорноморський флот став передвісником війни Росії з Україною

Колоніальні апетити Кремля

Інформаційна війна, яку проти нас вже роками провадить Росія, створила в уяві певної частини українців думку про те, що у відносинах Києва та Москви все було добре до Революції Гідності. Однак, насправді ж, ні. Колоніальні апетити Кремля ніколи нікуди не зникали. Тому перш ніж перейти безпосередньо до історії довкола Тузли, варто зрозуміти підґрунтя цього конфлікту.

• Після розпаду СРСР Росія намагалася втримати всі пострадянські країни у сфері свого впливу. Латвія, Литва та Естонія фактично змогли вирватися з нього, про що свідчить подальший вступ цих країн до ЄС і НАТО. Однак інші держави не змогли позбутися російських кайданів.
• Кремль успішно для себе дестабілізував ситуацію в Молдові та Грузії, підігрівав конфлікт Азербайджану та Вірменії за Нагірний Карабах та втручався у справи інших держав. Саме таким шляхом Росія вирішила прив'язувати країни до себе.

Москва була учасницею кожного конфлікту, але намагалася створити образ миротворця, а не агресора.

Зоною дестабілізації в Україні від моменту проголошення незалежності став Крим. На тлі питання поділу Чорноморського флоту Росія вперше висловила територіальні претензії.

Зверніть увагу! Під час розпаду СРСР, країни проголошували незалежність у межах радянських республік, а все, що було на цій території – переходило у власність незалежної країни. Тобто Чорноморський флот, за цією логікою, мав би повністю підпорядкуватися Україні.

Спершу Кремль погодився на це, але потім різко виступив проти. Як результат – уже в 1992 році Верховна Рада Росії вирішила скасувати постанову Верховної Ради СРСР про передання Кримської області зі складу РРФСР до УРСР у 1954 році. Тоді у Москві рішення радянського керівництва вирішили назвати незаконним і заявити про свої права на півострів.

У 1994 році в Криму обрали президента – ним став такий собі Юрій Мєшков, який балотувався на посаду від блоку "Росія". То ж не дивно, що він виступав за приєднання півострова до складу країни-терористки. Він навіть запровадив на території Криму московський час, замість київського. Однак чимало мешканців півострова називали це "мєшковський час". Ба більше, за рік до цього після зіткнення українських піхотинців з російською береговою охороною Росія почала роздавати в Криму свої паспорти.

Юрій Мєшков – перший та єдиний президент Криму / Фото RFE

Мєшков відкрито закликав Росію приєднати півострів до свого складу, через що в Києві вирішили діяти жорстко – на півострів відправили підрозділи Нацгвардії, а Верховна Рада скасувала конституцію Криму. І, здавалося б, Росія точно мала б почути заклик Мєшкова "Єльцин введи війська", але російська армія була надто зайнятою поразками в Ічкерії, тому конфлікт вичерпався.

Однак частиною Автономної Республіки Крим є також і невеликий острів Тузла, який розташований за 8 кілометрів від міста Керч і за 6 кілометрів від Таманського півострова Росії. То ж Москва вирішила відігратися, але почати з меншої цілі.

Росія вважала, що Україна в пастці

Ще для розуміння історії конфлікту варто розглянути і тодішній контекст України. Тоді наша держава не могла похвалитися демократичним устроєм, через що важко було будувати діалог із Заходом. Хоча багатовекторність була основною складовою політики тодішнього президента Леоніда Кучми – налагоджування відносин з Росією, ЄС, США та й узагалі "ми за все добре і проти всього поганого".

Тільки от умови складалися не надто сприятливо. Вбивство журналіста Георгія Гонгадзе та "касетний скандал", який спалахнув після цього і фактично став доказом причетності влади до цього злочину та протести проти Кучми вдарили по репутації України перед Заходом.

Однак "фаталіті" зробив зовсім інший скандал – США звинуватили Україну та Білорусь у продажі радіолокаційних систем "Кольчуга" Іраку, яким тоді керував Саддам Хусейн і проти якого були застосовані міжнародні санкції. Це фактично поставило хрест на відносинах України і Заходу.

Хоча, щоб не все виглядало апокаліптично, варто відзначити, що в 2003 році ситуація дещо покращилася після того, як Україна вирішила відправити до Іраку, де США та союзники почали інтервенцію, свій миротворчий контингент. Однак все ж репутаційний удар уже було завдано.

Росією на той час уже керував Владімір Путін. До слова, досі достеменно невідомо, чи справді Україна продавала зброю Іраку. Тому не виключена версія, що і в цьому скандалі була рука Москви, яка хотіла поставити хрест на відносинах Києва і західних держав. Для чого це потрібно? А все дуже просто – загнати Україну в глухий кут, тобто в обійми Москви.

І Кремль фактично цього досяг. 19 вересня 2003 року в Ялті Україна, Білорусь, Казахстан та Росія на рівні президентів Леоніда Кучми, Алєксандра Лукашенка, Нурсултана Назарбаєва та Владіміра Путіна підписали Угоду про формування Єдиного економічного простору. Росія вважала, що операція з повного поглинення трьох пострадянських держав іде успішно, однак, вочевидь, не була впевнена в тому, що Україну і справді можна буде поглинути так легко. Тому вже через 10 днів Кремль почав діяти.

Кучма, Путін, Назарбаєв та Лукашенко після підписання угоди в Ялті / Фото росЗМІ

Не зайвим буде сказати, що 2003 рік був роком Росії в Україні. За рік до того в Росії був рік України.

Гроші, кордон і НАТО: чому Росія захотіла Тузлу

Як і анексія Криму та вторгнення на Донбас у 2014 році, конфлікт довкола Тузли не виник просто так. Річ у тім, що в України та Росії кордон не тільки сухопутний, але й водний. Якщо з сухопутним кордоном усе було зрозуміло, а в січні 2003 року був підписаний відповідний міждержавний договір, то от з межами в Азовському та Чорному морях все було складніше. Особливо в Азовському.

У Росії було своє бачення кордону. Попри підписаний договір, Росія просувала ідею того, щоби встановити лінію кордону не по акваторії, а по морському дну і зробити води спільними для користування. Тобто на практиці це б мало працювати так – між Україною та Росією мав би бути якийсь умовний кордон в Азовському морі, але обидві країни мали б право спільно використовувати акваторію.

Та це б означало невигідну для України позицію з урахуванням того, що за результатами розподілу Чорноморського флоту, понад 81% техніки перейшло до рук Кремля. Москва тоді б одноосібно контролювала торговий шлях через Керченську протоку і не платила б Україні гроші за користування нею. Дійсно, навіщо платити сусідній державі за використання її територіальних вод, якщо їх можна просто привласнити?

І ще одна не така вже очевидна причина – Росія панічно боялася гіпотетичної можливості членства України в НАТО, хоча вже тоді Київ проявляв інтерес до членства в Альянсі. Бо в такому випадку не тільки б довелося шукати нове місце для базування Чорноморського флоту, який би мав покинути Крим, але й спостерігати за кораблями Альянсу в морі, яке росіяни вважають "ісконно" своїм.

Захоплення Тузли означало б претензію на Керченську протоку і контроль над шляхами в Азовське море. То ж Росія розіграла складну гру проти України.

"Кремль нічого не знає, але знає пропаганда"

29 вересня 2003 року. Це той день, коли Росія вирішила провести таку собі апробацію агресії проти України і дивним чином висловити свої претензії на острів Тузла, площа якого становить десь 3,5 кілометра квадратних.

Острів Тузла / Фото NASA

Колись Тузла не була островом, а косою, яка виходила від Таманського півострова Росії. Однак у результаті сильного шторму в 1925 році косу розмило і Тузла перетворилася на острів. Згодом радянське керівництво вирішило зробити острів частиною Кримської області, обґрунтовуючи це тим, що найближчим містом від нього є Керч.

Коли це рішення ухвалювалось, Крим був частиною РРФСР, тому Кремлю це питання було не принциповим.

У 1954 році Тузла разом з півостровом Крим перейшла в підпорядкування УРСР, що тоді Кремлю теж було не лише не принциповим, але й вигідним, тому що розвивати інфраструктуру в переданій області доводилось власне Києву, але він був у повній залежності від Москви. Гострим питання стало тоді, коли СРСР зробив найкращу у своїй історії річ і припинив існування.

Варто відзначити, що офіційно Кремль не озвучив своїх претензій на острів. Однак в гру включилися пропагандисти, які провели першу інформаційну кампанію проти України. Вони писали цілком недвозначно, що до Росії "приростає нова територія", бо "Тузла завжди була територією Росії".

Та й взагалі, кампанія росіян не була військовою. У "бій" вони відправили будівельників, які мали спорудити дамбу, що сполучала б Таманський півострів та Тузлу, тобто "відновила б косу". Хоча в Росії це називали "екологічним проєктом". Але чомусь екологічний вплив цього проєкту мав бути таким, що до Росії б мала "прирости" нова територія.

"Стріляти на ураження": як Україна дала відсіч Росії

Будівельники, яким Росія дала завдання збудувати дамбу до Тузли, працювали вдень і вночі та щодня зводили по 150 метрів дамби. Тобто за кілька тижнів з таким темпом вони мали б впоратися зі своїм завданням.

• Українське МЗС одразу ж направило до Москви ноту протесту через дії росіян, а через тиждень міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко полетів до Кремля, але результату це не дало – росіяни продовжували будувати дамбу.
• Причиною цього став ретельно продуманий план Кремля – у Москві вирішили переконувати Київ у тому, що будівництво дамби здійснюється за ініціативою місцевої влади Краснодарського краю, а не з подачі центральної влади, тому вони не знають, що відбувається.

Водночас все частіше в російському інфополі з'являлися "доводи" належності острова Росії, ба більше, пропаганда взагалі заперечувала, що це острів. Тузлу називали косою.

Київ продовжував намагання вирішити все в правовому полі, тому українські дипломати в США та Великій Британії наполягали на тому, що Києву доведеться скликати консультації гарантів суверенітету та територіальної цілісності нашої держави відповідно до 6 Статті Будапештського меморандуму.

Біда, що вже тоді було зрозуміло – той меморандум не вартий паперу, на якому написаний.

Паралельно з цим Україна готувалася давати відсіч. На острів прибули загони Держприкордонслужби, а в Керч перекинули підрозділи Нацгвардії. ЗСУ були приведені до бойової готовності, а на військових аеродромах почались навчання армійської авіації. Росія теж зосередила війська на Таманському півострові.

Українські прикордонники встановили тоді на Тузлі стовп, який давав чітко розуміти – тут територія України / Фото ДПСУ

Президент Леонід Кучма підписав указ, який, зокрема, передбачав, що прикордонники та інші загони на острові Тузла мають право відкривати вогонь на ураження, якщо російські будівельники чи ще хтось наблизиться до Тузли, оскільки дії росіян розцінювали як замах на суверенітет та територіальну цілісність України.

23 жовтня 2003 року Кучма перервав візит до Латинської Америки, щоб прибути на острів Тузла. Тоді російським будівельникам залишалося спорудити ще 100 метрів дамби. Понад 3 тижні Путін уникав розмови з Кучмою, але після того, як президент України зателефонував йому з острова, готового до оборони – Кремль віддав наказ зупинити будівництво.

Кучма на Тузлі в день припинення Росією будівництва / Скриншот

Деталі цієї розмови залишаються таємницею. Фактом є тільки те, що Росія зупинила будівництво. Щоправда, розбирати дамбу після цього ніхто не збирався.

Росія не змирилася з поразкою, але й Україна не перемогла

Чи можна однозначно назвати конфлікт довкола Тузли поразкою Росії? Мабуть, що ні. Однак це точно маленька перемога України, адже тоді Кремль вперше був змушений відступити. Правда, незрозуміло, в обмін на що це відбулось.

Хоча у 2004 році, коли історія з Тузлою вже помалу забувалася, Леонід Кучма запевнив, що Україна не буде членом в НАТО і почав надавати повну підтримку своєму потенційному наступнику Віктору Януковичу. Чи відбувалося це через ті події – сказати важко, але ймовірність така є.

Москва бажала також перевірити, як Україна та світ реагуватимуть на подібні прецеденти. Як реагуватимуть гаранти Будапештського меморандуму на загрозу для України. І як реагуватиме сама Україна. Росія побачила картину реальності і почала готуватися до наступних етапів агресії.

І в підсумку Росія дещо таки отримала.

• 24 грудня Кучма і Путін підписали договір про регулювання судноплавства в Азовському морі, за яким його визнали внутрішнім для двох держав і входження кораблів третьої країни можливе лише за умови погодження Києва та Москви.

Та цікавий дещо інший факт. У тому ж таки грудні 2003 року МЗС України повідомило, що Росія офіційно визнала Тузлу та прилеглі води територією України. Водночас у Москві твердили, що статус Тузли залишається невирішеним. У Росії не бажали визнавати того факту, що Україна таки змусила дати задню.

Україна після конфлікту побудувала на острові прикордонну заставу, де на постійній основі перебували 17 прикордонників.

У коментарі 24 Каналу керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко відзначив, що Україна також не здобула перемоги. З одного боку наша держава продемонструвала рішучість перед лицем загрози нападу на неї. З іншого боку, через конфлікт на Тузлі Леонід Кучма перервав візит до Бразилії і через це між нашими країнами не була підписана угода про космічну співпрацю.

Тодішній президент Кучма був вимушений розвернути літак і скасувати візит до Бразилії, де передбачалося підписання угод. І це теж була спецопераця Росії, адже вона вважала, що Україна не повинна отримати можливості запускати власні спутники, розробляти власні ракети, а бути інтегрованою в російські структури ВПК (військово-промислового компексу – 24 Канал) і спільно взаємодіяти. І тут, на жаль, вдалася ця спецоперація, тому що Україна після цього так і не отримала своїх пускових майданчиків для запуску спутників в космос,
– пояснив Мусієнко.

Тузла змінила план Росії щодо України

Конфлікт у 2003 році показав Росії, що Україна готова чинити спротив, навіть попри хороші міждержавні відносини. Чого варте те, що 20 років тому українські прикордонники застерігали росіян, запевняючи, що українці не хочуть відкривати вогонь по "братньому народові", але давали зрозуміти напевно – якщо ті не зупиняться, то вогонь відкривати доведеться.

Україна дала зрозуміти чітко – поступатися територією ніхто не буде / Фото Укрінформу

Тому Кремль вирішив змінювати стратегію з захоплення України. Москва роками готувалася до вторгнення на нашу територію. Окупація Криму, так само, як свого часу конфлікт довкола Тузли, не була операцією, спланованою за день чи 2.

У часи президентства Януковича, посади міністра оборони та глави СБУ обіймали росіяни. Українська обороноздатність була підірвала, що ми побачили, коли з початком війни на Донбасі українським волонтерам доводилося купувати навіть найелементарніші речі для наших воїнів.

Росія знала, що на Україну потрібно напасти в момент найбільшої вразливості. І такий момент настав у лютому 2014 року, коли державне керівництво втекло після Революції Гідності. Ворог скористався вразливістю і почав нову операцію. Росіяни вичікували 9 років і в підсумку окупували не тільки Крим, але й Тузлу.

Водночас Україна не врахувала уроку Тузли. Росія продовжувала впливати на Україну різними способами за допомогою власних агентурних мереж. Ба більше, в Україні продовжував перебування російський флот, а в 2010 році в Харкові Янукович і Медведєв підписали фактично вирок нашій державі, продовживши термін перебування Чорноморського флоту в Криму.

Та все ж, навіть попри те, що вже 9 років Тузла окупована, а від того конфлікту минає 20 років, все ж уроки, які ми таки можемо засвоїти зараз. Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко у коментарі 24 Каналу наголосив, що ми маємо пам'ятати ціну угод з Росією і засвоїти урок про розміщення іноземних військ.

Для нас має стати індикатором те, що будь-які домовленості з Росією в обмін на якісь рішення, дешевий газ чи економічні претензії – закінчуються саме так. Росія ставить територіальну експанцію понад усе, понад будь-яку співпрацю. По-друге, ми повинні все ж таки розуміти, що потрібно займатися проведенням відповідної гуманітарної політики та працювати на те, щоб викорінювати будь-які російські чи проросійські деструктивні впливи. І наступне. Якщо вже на території України дозволяти розташування будь-яких іноземних баз і контингентів, то тільки баз НАТО – США, Британії і інших, і ніколи російських,
– наголосив Мусієнко.

Росія знищила Тузлу

Окупація та анексія Криму стала однією з трагічних сторінок 2014 року, тому окупація Тузли залишилася майже непоміченою. Та й про захоплення острова майже нічого невідомо. Навіть невідомо, скільки прикордонників із застави залишились вірними присязі, а скільки зрадили Україну. Однак за даними ЗМІ, щонайменше вірним присязі залишився командир застави Сергій Стець, який дослужив до завершення контракту і звільнився зі служби. Де він зараз – невідомо.

Після окупації Криму Росія почала будівництво споруди, яка точно припинить своє існування (це лише питання часу) – Кримського мосту. Його окупанти звели саме через острів. На час будівництва окупанти заборонили місцевим мешканцям повертатися до рідного селища. Зараз, ймовірно, там так само нікого немає.

Як виглядає Тузла після окупації / Фото ДПСУ

Тузла колись була маленьким зеленим клаптиком суші, а зараз це фактично пустеля, яка слугує опорою для Кримського мосту. І новий шанс на життя цей острів отримає тільки тоді, коли туди повернеться Україна. Можливо, тоді й багатьом з нас захочеться на власні очі побачити острів, який 20 років тому був скелею, яку не могла зламати Росія.