Переговори про мир дедалі більше нагадують торги, де на кону не лише майбутнє України, а й мільярдні прибутки. Поки Вашингтон шукає шлях до завершення війни, наближені до Дональда Трампа бізнесмени можуть отримати шанс заробити на домовленостях із Росією.

Професор міжнародної політики Скотт Лукас в ексклюзивній розмові з 24 Каналом пояснив, як комерційні інтереси оточення Трампа впливають на переговори щодо України, які російські активи опинилися в центрі потенційних угод і чому Європі доведеться брати на себе більше відповідальності за власну безпеку.

Аналіз дій представників адміністрації Дональда Трампа вказує на фундаментальну зміну пріоритетів американської зовнішньої політики. Для таких фігур, як Джаред Кушнер та Стів Віткофф, головною метою є не досягнення миру чи навіть режиму припинення вогню, а отримання фінансової вигоди для себе та свого оточення.

Ця тенденція яскраво проявилася ще під час спроб Кушнера втрутитися в переговори щодо Гази. Його мотивацією була не стурбованість загибеллю десятків тисяч цивільних, а перспектива укладання вигідних контрактів на будівництво курортів та кондомініумів на зруйнованих територіях.

Той самий підхід зараз застосовується до України. Коли Кушнер говорить про стратегію "win-win" (виграш для обох сторін) у контексті російсько-української війни, він має на увазі не дипломатичний успіх для Києва та Москви, а виключно комерційний виграш для тих, з ким він веде бізнес.

Саме тому до переговорного процесу залучаються не професійні дипломати, економісти чи військові експерти, а забудовники без жодного геополітичного досвіду.

Повне інтерв'ю: дивитись відео

Російська економічна пастка

Кремль чудово розуміє комерційні апетити оточення Трампа і активно використовує їх для посилення свого контролю над Україною. Росія пропонує американським перемовникам масштабні економічні угоди, які мають стати своєрідним хабарем за політичні поступки. Серед ключових напрямків такої "комерційної дипломатії" виділяються три масштабні проєкти:

Рідкісноземельні мінерали: Росія намагалася залучити Віткоффа та Кушнера до розробки копалин, зокрема на окупованих українських територіях. Україна, потребуючи американської підтримки, також змушена маневрувати в цих умовах, підписуючи відповідні контракти.

Активи "Лукойлу": Йдеться про продаж закордонних активів російської компанії на суму 22 мільярди доларів. Потенційними покупцями виступає не традиційний енергетичний бізнес, а консорціум, до якого входять великий донор Республіканської партії та бізнесмени, пов'язані з родинами Віткоффа і Трампа.

Відновлення "Північного потоку": Попри те, що під час першого терміну Трампа його адміністрація жорстко критикувала Німеччину за участь у "Північному потоці-2", зараз структури, пов'язані з новою командою, розглядають можливість заробити на відновленні пошкодженого газопроводу.

Показово, що з боку Росії переговори щодо "Північного потоку" веде Кирило Дмитрієв – головний фінансовий радник Владіміра Путіна та очільник Російського фонду прямих інвестицій. Москва свідомо намагається скомпрометувати американських перемовників.

Кушнер і Віткофф наївно вважають, що економічні стимули змусять Росію зупинити вторгнення. Натомість Кремль використовує ці угоди як важіль тиску: в обмін на контракти від Вашингтона вимагатимуть примусити Україну до територіальних поступок та відмови від гарантій безпеки.

Єдиним стримуючим фактором у цій ситуації залишається наявність в адміністрації США іншої фракції (ймовірно, представленої такими фігурами, як директор ЦРУ Джон Реткліфф), яка противиться комерціалізації зовнішньої політики і зливає інформацію про ці кулуарні переговори в пресу.

Проте загальна картина у Вашингтоні демонструє критичний вакуум відповідального лідерства. Посадовці, які мали б формувати жорстку позицію щодо Росії, керуються власними політичними амбіціями.

Наприклад, держсекретар Марко Рубіо, заявляючи про "стратегічний глухий кут" в Україні, фактично самоусувається від вирішення проблеми, оскільки його головний пріоритет – підготовка до президентських виборів 2028 року.

Замість того, щоб публічно заявити Путіну про неможливість його перемоги та змусити Росію до реальних переговорів через посилення санкцій (зокрема проти тіньового флоту) та надання Україні систем Patriot, американська адміністрація генерує хаос. Президент зосереджений на власному его, віцепрезидент відкрито не підтримує європейську безпеку, а ключові міністри зайняті внутрішніми трансформаціями.

Усвідомлюючи, що Росія не має наміру припиняти терор цивільного населення (про що свідчать регулярні удари по українських містах), українська делегація під час візитів до Вашингтона змушена маневрувати між різними фракціями.

Головне завдання Києва – знайти тих відповідальних посадовців, які готові обговорювати реальні оборонні потреби: захист енергомережі, фінансову підтримку та забезпечення спроможності України тиснути на російські війська.

Однак глобальний висновок полягає в тому, що в умовах, коли США перетворюють геополітику на закритий аукціон для наближених бізнесменів, тягар лідерства має взяти на себе Європа. Саме європейські країни повинні активізувати роботу над спільними оборонними контрактами, виробництвом дронів та систем ППО, оскільки покладатися виключно на Вашингтон у його нинішньому стані стає дедалі небезпечніше.