"Путін прагне капітуляції України": інтерв'ю Олександра Краєва про хитрий план Кремля та переговори

Переговори в Абу-Дабі вкотре показали, що Москва не збирається відмовлятися від максималістських вимог і продовжує говорити з Україною мовою ультиматумів. Водночас Кремль намагається використати переговорний процес не лише для просування власних територіальних претензій, а й для того, щоб зіграти на амбіціях Дональда Трампа.

Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" та старший викладач Києво-Могилянської академії Олександр Краєв в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу проаналізував стратегію Росії і пояснив, як Путін намагається перетворити Трампа на союзника Кремля та навіщо Москва заговорила про пакти про ненапад з окремими країнами НАТО.

Яку гру Росії показали переговори в Абу-Дабі

Путін заявив, що Росія хотіла б вічного миру в Україні. Прилетіли Кушнер і Віткофф до Путіна, і ми вже зараз бачимо різні абсурдні заяви від російського диктатора. Він запропонував за прикладом Олешок провести гуманітарну операцію в Костянтинівці, стверджує, що росіяни нібито контролюють її і що Росія може гарантувати безпеку. За цими словами, як і раніше, стоять окупація, вбивства, ультиматуми і продовження війни. Як би ви оцінили те, що зараз відомо, і як це пов'язати із зустріччю в Абу-Дабі?

Насправді стратегічно нічого ця зустріч, на нещастя для нас, змінити не змогла. Тобто Росія досі перебуває на тих самих позиціях, на яких була. Можливо, вона їх висловлює трохи іншими словами. Можливо, спікери трішки помінялися. Але якщо подивитися на те, що говорив Мединський, якщо послухати те, що говорив Путін, то, в принципі, Росія залишається на тому ж місці. Нібито, Україна повинна капітулювати, і після цього росіяни готові почати говорити.

Тобто вічний мир в Україні з позиції росіян – це українська капітуляція і планомірне включення України до складу Росії. По суті, це приблизно так можна коротко підбити підсумок усього того, що було сказано Росією за цей час.

Але якщо ми дивимося на практичні сторони, то все-таки є певні досягнення, є певне просування. Попри контрпродуктивну російську риторику, ми все одно бачимо, що американці почали сприймати європейців як частину цього переговорного треку. Так, на нещастя, через позицію Росії європейці не були присутні в самому залі засідання, але європейці – частина переговорного процесу, що б там не казав Мединський.

Повне інтерв'ю: дивіться відео

З іншого боку, ми бачимо, що Америка, попри весь той тиск, який вони роблять, все одно досі готова чути Україну, вони готові співпрацювати з нами, вони готові йти на якісь нормальні компроміси. Тобто все-таки у нас залишається шанс зберегти ось цей невеликий баланс, який ми змогли відновити і з американцями, і з Європою в Осло.

На цьому, в принципі, плюси закінчуються. Тобто у всьому іншому ми не просунулися з тієї нульової точки, на якій уже стояли. Звичайно, прекрасно, що звільнені наші люди. Прекрасно, що вдалося провести обмін військовополоненими. Це завжди є нашою метою - порятунок українських громадян, порятунок українських військових.

Але, загалом і в цілому, Росія не зійшла з тієї мертвої точки, на якій стояла. Вона досі не готова розглядати варіант припинення вогню до того, як Україна піде на поступки. І, на нещастя, це гальмує, по суті, весь інший процес. Яких би успіхів ми не досягали з американцями та європейцями, без зміни російської позиції нікуди це далі рухатися не зможе.

Мединський заявив, що Росія так чи інакше захопить кожен клаптик своєї землі "в Україні". Лавров підтвердив, що Москва продовжить домагатися виведення українських військ з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, включаючи райони, які російська армія ніколи не контролювала. В Інституті вивчення війни зазначають, що представники Росії намагалися сформувати для США та України спотворене уявлення про ситуацію на фронті. Якщо ми говоримо про території, чи можливо взагалі знайти якийсь консенсус? Адже Вашингтон вважає, що для завершення війни саме Україна повинна піти з Донбасу, що звучить абсолютно абсурдно.

Це дійсно абсурдно. Наші європейські партнери це чудово розуміють. Наші американські партнери, на нещастя, скажімо так, трошки інакше дивляться на це питання.

Давайте хоча б згадаємо, що навіть Дональд Трамп свого часу, буквально кілька тижнів тому раптом сказав про те, що, мовляв, Україна передала Америці величезний шматок території з усіма ресурсами. І тому є така підозра, що саме через такий погляд Дональда Трампа він не розуміє, чому Україні так складно відмовитися від території на користь Росії. Тому що, мовляв, Україна ж уже передає свої землі іншим країнам, так чому б з Росією не повинно працювати інакше?

Тому тут є дійсно велика проблема в нерозумінні українських "червоних ліній". І взагалі для мене б позитивним результатом Абу-Дабі було, якби ми разом з американцями змогли нормально ці "червоні лінії" проговорити. Тобто якби ми зупинили їхні ось ці інсинуації дивні з приводу того, що нам треба, що нам не потрібно, як це працює, як це повинно працювати.

Тобто з якого боку не подивися, а насправді американці дійсно багато в чому через незнання досі продовжують жити частково у світі російських міфів. Давайте згадаємо хоча б той самий пост Кушнера про те, що найголовніша проблема полягає в тому, що досі, мовляв, Росія і Європа не змогли дійти якоїсь угоди щодо безпеки. У них немає форматів співпраці, вони між собою не спілкувалися.

А в той же час давайте згадаємо, що вже понад сорок років існує Гельсінський процес. Давайте згадаємо, що існує ОБСЄ, Рада Європи, процеси роззброєння, процес взаємного ядерного стримування. Тобто все це існувало, і просто те, що Кушнер не знає цих конкретних фактів, не означає, що процесу не було. Навіть та горезвісна комісія НАТО-Росія, яка досить довгий час працювала, вона і то давала результати.

Тобто тут з якого боку не подивися, але, на нещастя, непрофесіоналізм і відсутність якихось базових просто знань про те, що таке міжнародна дипломатія, як формується політика міжнародна, як взагалі це все повинно працювати, на нещастя, це все призводить ось до такого результату. Ми бачимо абсолютну деградацію, скажімо так, переговорного треку з боку Америки, через що Росія може насаджувати американцям свої наративи, через що американці ведуться на тему про те, що відмова від якоїсь частини території може принести якийсь плюс.

Тому останнє, що залишається робити в цьому випадку Україні, це просто розуміти, що нам у якийсь момент доведеться з Америкою домовлятися, умовно кажучи, переконувати її, що навіть умовне розведення сил по лінії бойового зіткнення вже буде нормальним результатом.

Тобто на тлі того, що нам пропонують американці і що їм насадили росіяни, на нещастя, навіть такий варіант припинення вогню просто по поточній лінії бойового зіткнення вже буде для нас непоганим результатом.

Як Кремль підіграє Трампу

У росіян спостерігається спроба перекласти на Байдена відповідальність за початок повномасштабного вторгнення. За даними Axios, російські представники в Абу-Дабі заявили, що Путін нібито зважився на вторгнення через те, що Байден не відповів на його лист 2021 року з претензіями щодо європейської безпеки. Чи не намагалася російська делегація таким чином підіграти американським представникам, адже Трамп постійно говорить, що у всьому винен Байден?

Абсолютно. Це спроба зіграти на бажанні Трампа показати себе найкращим, найкрутішим, найбільшим, найпрекраснішим президентом, який тільки може бути, і показати, відповідно, всіх попередників абсолютно відсталими і непридатними для правління людьми.

Але якщо ми почитаємо трішки більше джерел про те, як взагалі проходили переговори кінця 2021 – початку 2022 року, якраз у той момент, коли Росія висловлювала свої ідеї про гарантії безпеки, коли говорили про відступ НАТО на кордони дев'яносто сьомого року, Байден постійно був у контакті з Путіним. Це підтверджені факти. Були зустрічі, телефонні дзвінки, обмін листами.

І звинувачувати Америку в тому, що вони не відповіли на якийсь один лист, і це спровокувало атаку на Україну, це просто смішно, це не відповідає дійсності. І це дійсно те, що легко спростувати, спираючись на факти.

Але, на нещастя, ми з вами живемо в такий момент, коли факти стають умовністю, і правда є те, у що вірить досить велика кількість людей. Тобто ми маємо президента США, який готовий повірити в такі інсинуації, який хоче підтримати такі інсинуації, який хоче підняти свій власний імідж за рахунок зовнішньої політики і зовнішньополітичних інтересів своєї власної країни. І тому, на нещастя, говорити тут про якийсь адекватний підхід, якусь нормальну, зрозумілу дипломатію, просто неможливо.

Тому так, Росія буде експлуатувати цю тему. Росія, поки не вступив у силу новий Конгрес, буде максимально розгойдувати Трампа на якусь домовленість. Вони будуть робити все від них залежне і можливе для того, щоб Трамп погодився хоча б на якийсь проміжний варіант.

Але для Росії проміжний варіант обов'язково в собі містить відмову від передачі Україні додаткової зброї, відмову від розвідданих, відмову від Starlink або в принципі дипломатичне ігнорування української позиції. А тому так, російська пропаганда зараз буде працювати на повну для того, щоб переконати Трампа - це єдина їхня цільова аудиторія - в тому, що якби він був президентом, цієї війни б точно не було. І тільки з паном Трампом, мовляв, Путін зможе домовитися і підписати нормальний договір.

Як Путін намагається розколоти Захід через "пакти про ненапад"

Москва заговорила про пакти про ненапад з окремими країнами НАТО. У МЗС Росії допустили укладення двосторонніх угод у рамках нової системи європейської безпеки. Чому такі пропозиції звучать? Наскільки реалістично, що окремі країни НАТО можуть піти на такі двосторонні домовленості з Москвою в обхід спільної позиції Альянсу? Чи не намагається Кремль таким чином повернутися до моделі поділу Європи на сфери впливу?

По суті, в цьому і є ключова мета всього того, що робить Росія останні тридцять років своєї історії. Її головна мета – зробити Захід розділеним, внутрішньо конфліктним і таким, який не зможе заважати Росії повертати свої старі кордони.

Це те, що робилося, починаючи ще з 2007 року, вже коли офіційно Путін заявив про те, що Росія не потерпить втручання НАТО у своїй російській же сфері інтересів. Так він називав колишні кордони Радянського Союзу і колишні кордони Російської імперії. Після цього було вторгнення в Грузію, після цього було перекидання ще більших гарнізонів у Придністров'я. Ну а потім почалася агресія проти України в 2014 році.

Тобто дійсно поки що Росія не змінила свого стратегічного курсу. Спроба підписати окремі домовленості з тими країнами в Європі, які хочуть їх підписувати, це знову-таки тактика розколу західної коаліції, тактика, умовно кажучи, виділення тих країн, які готові далі працювати з Росією.

Повірте, мине тиждень – два, і ми почуємо, як Аліса Вайдель, глава AfD, як Марін Ле Пен і всі інші пропутінські європейські праві почнуть говорити, що якщо їх оберуть президентами, канцлерами і прем'єр-міністрами, ось вони підпишуть для своєї країни пакт про ненапад. І, на нещастя, багато європейців будуть у це свято вірити.

І тому, на нещастя, ці партії отримають непоганий буст на виборах. Тому це ось один із тих елементів російської зовнішньої політики і російської пропагандистської стратегії, яка все одно продовжує працювати. І продовжує вона працювати тому, що в Європі досі є досить велика частина населення, яка готова вірити росіянам.

Чому Європа досі не говорить одним голосом

Європа поки не може визначитися з представником від самої Європи на переговорах зі США, Росією та Україною. Путін сказав, що Росія хотіла б, щоб американці попрацювали з Європою і ті визначилися, чого хочуть: миру чи війни. Що насправді стоїть за цим закликом до США попрацювати з Європою? І чому досі від Європи не визначили конкретну людину, яка може представляти її за столом переговорів?

Почнемо з останнього питання, тому що Європа досі не до кінця розуміє міру своєї відповідальності. Тобто Європа чудово розуміє, що їй потрібно в переговори братися. Європа, слава Богу, чудово розуміє, що їй потрібно бути частиною цього переговорного процесу, що потрібно вести зі своїм населенням складні дискусії з приводу того, що потрібно готуватися до війни.

Війна все одно в якийсь момент буде, і це буде страшна війна. І тут просто все питання в тому, наскільки Європа встигне підготуватися.

І внутрішні розколи, внутрішні дискусії, постійна внутрішня плутанина між європейськими столицями, яка постійно знаходить своє вираження, скажімо, останній дзвінок Стубба і Стьоре до Путіна, хоча він був обговорений з Європою і з Україною, ми все одно побачили, що він викликав досить сильні дискусії серед інших європейських лідерів. Відсутність ось цього чіткого розуміння, хто, куди і кому що повинен робити, обіцяти, говорити, виробляти, призводить до того, що Європа досі не має єдиного голосу.

І ми досі, навіть під час засідання в Абу-Дабі, бачили окремих представників окремих європейських країн. Разом з ними за столом сиділи представники Європейського Союзу, разом з ними за столом сиділи представники НАТО. Тобто, знову-таки, Захід не представляє себе об'єднаною повноцінною дипломатичною і військовою машиною.

Захід представляє себе, умовно кажучи, об'єднанням людей зі спільними інтересами, які досі один одному не довіряють. Тому, як я вже говорив, у цьому плані російська пропаганда і російська зовнішня політика змогли досягти якогось проміжного успіху. Вони навіть сам Захід переконали в тому, що Захід не є об'єднаним, і він не є єдиним у своєму пориві захистити себе, Україну і весь цивілізований світ.

Навіщо Росії присутність НАТО за столом переговорів

У Путіна несподівано підтримали участь НАТО в переговорах. Чому, як ви думаєте, у Путіна підтримали це несподівано? Який сигнал і кому вони намагалися відправити?

Насамперед цей сигнал самим росіянам, що, умовно кажучи, вони знову "велика сильна держава", з ними спілкуються американці, з ними спілкується НАТО. Тобто чому їм не хочеться виходити на рівень окремих європейських держав? Тому що це не їхній рівень.

І тому той момент, коли до них на переговори приїжджають представники всього НАТО, і все НАТО готове обговорювати гарантії безпеки для Росії, це якраз той момент, коли російська зовнішня політика може продемонструвати це своєму населенню і своїм безпосереднім керівникам і сказати: "Ну ось бачите, ми ж виконуємо те, що повинні були. Ми виконуємо нашу головну мету. Росія знову велика, з Росією знову всі рахуються. До Росії всі приїжджають говорити. З Росією всім страшно мати погані відносини".

Тобто насправді це прекрасне паливо для російської пропаганди. Це те, що допомагає їм триматися на плаву. І це те, що, по суті, прекрасно показує всю логіку цього переговорного процесу. Він потрібен Росії для демонстрації власної потужності.

Так само, як зараз війна, яку вони ведуть проти України, це якраз демонстрація ось цієї потужності, що їм усім доводиться з ними спілкуватися, всім доводиться з ними бути на контакті, інакше буде всім гірше. Тобто з цієї точки зору це потрібно було для того, щоб знову-таки показати свою силу і Америці, і Китаю, і Європі, і всьому іншому світу. І спілкування на рівні Москва-Вашингтон або ж Москва-НАТО для них залишається пріоритетом.

Навіщо США обмежують Starshield

Наостанок про рішення в адміністрації Трампа і проблему Starshield. Starshield обмежує швидкість роботи в Україні, що впливає на можливість української ППО перехоплювати російські дрони. Київ зараз з'ясовує причини обмежень і веде переговори з американською стороною. Чи можемо ми це пов'язувати з переговорним процесом? І чи є це тиском на Україну з боку США?

На жаль, так. На жаль, це абсолютно мафіозна тактика наших американських партнерів – змусити Україну бути більш поступливою і більш м'якою у своєму переговорному треку, особливо зараз, коли ми бачимо, що ракети, обіцяні нам в ініціативі PRL, за які, до речі, Європа вже заплатила за абсолютну більшість із них, ці ракети нам не були надані. Ми бачимо, що в зиму ми входимо з набагато гіршим захистом, ніж очікувалося.

І тому так, це той момент, коли Америка змогла пройти перший тест. Вони перекидали між собою ці звинувачення в тому, хто ж все-таки нам відключав Starlink і Starshield. І зрештою, ми не довели, і американська преса, і американська опозиція не довела це питання до кінця. Відповідно, ніхто не поніс покарання за те, що сталося, і, відповідно, вони можуть продовжувати це робити і далі.

І в цьому є наша найбільша проблема, тому що поки вони можуть собі дозволяти себе так поводити, поки вони можуть тиснути на нас, поки вони можуть тиснути на наших союзників, на нещастя, це буде продовжуватися.

А тому це просто ще один елемент ось цього переговорного треку, як вони це називають, де Америка хоче просто якнайшвидше, якнайлегше підписати будь-який договір.

Абсолютно все одно, це буде проукраїнський, проросійський, який завгодно. Але якщо зараз Трампу заважає Україна і поки ще зберігається попередній Конгрес, Трамп буде використовувати ці можливості і буде продовжувати цей тиск як мінімум до початку січня наступного року.