Запит, з яким збираються виходити люди, обґрунтований. Але збіг у часі робить протест вразливим до політичного використання. І головне: за всіма заявами про те, хто винен, у Києві досі немає механізму, який би це фіксував. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

П'ять хвилин у Раді

Виклик посадовця до парламенту – один із небагатьох інструментів, якими Верховна Рада може контролювати виконавчу владу. 14 жовтня він звівся до обміну заявами: мер мав п'ять хвилин на доповідь, депутати ж не мали жодної можливості поставити запитання. Віталій Кличко говорив про "шоу" з планом стійкості та заморожені платежі. Питання бюджету й укриттів депутати порушили вже у своїх виступах після нього, тож відповідей на них очікувано не прозвучало.

Проблема не в Кличкові, а в процедурі. Чітких правил для таких викликів досі бракує: законопроєкти № 13012 і №13012-1, що мають визначити час на виступ викликаної посадової чи службової особи, поважні причини її відсутності на засіданні та порядок, у якому народні депутати ставлять їй запитання, досі чекають на розгляд. Поки їх не ухвалять, виклик до Ради залишатиметься ритуалом: посадовець приходить, зачитує заяву й іде, а контроль закінчується там, де мав би початися.

Хто за що відповідає

Росія б'є по енергетиці з 2022 року, і інтенсивність ударів зростає. За даними мера, по ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 цього року зафіксували вже майже 50 влучань проти 12 у 2022 році. Списати це на місто не можна, так само, як не можна вимагати від мера ППО чи захисту магістральних мереж Укренерго.

Але атака – це лише причина. Масштаб і тривалість наслідків – це показники якості управління. Коли після поодиноких влучань значна частина міста залишається без води, а метро зупиняється, то проблема не в силі удару, а в нестачі резервування.

Відрізнити одне від іншого допомагають прості запитання:

  • Чи був сценарій передбачуваним?
  • Кому належить пошкоджений об'єкт: місту, державі чи приватному оператору?
  • Як швидко відновлюються інші міста після схожих ударів?
  • Чи виділили гроші, законтрактували роботи й дотрималися строків?

Кличко має два статуси: обраного міського голови і призначеного президентом голови КМДА. Він вносить проєкт бюджету, керує департаментами, а через комунальні підприємства відповідає за тепло, воду, метро й наземний транспорт. Укриття і цивільний захист на рівні міста – теж його обов'язок, про що прямо нагадує прокуратура.

Поза компетенцією мера: ППО, магістральні мережі та державна частка фінансування. Розподільчі електромережі в Києві належать приватному оператору. Проте резервне живлення власних критичних об'єктів і координація з енергетиками – це зона відповідальності міста.

Далі вертикаль розмивається. Районні адміністрації підпорядковані КМДА, але їхніх голів призначає президент. Над усім цим стоїть військова адміністрація з нечітко визначеними повноваженнями, з якою мерія конфліктувала весь минулий рік. Призначає одна влада, а відповідати мусить інша.

Що насправді змінить відставка

Відставка мера не означає перезавантаження міської влади. Закон забороняє проводити вибори під час воєнного стану, тож нового міського голову кияни не оберуть щонайменше до його завершення. Повноваження мера тимчасово перейдуть до секретаря Київради, а реальне управління містом – до тих, кого призначить центральна влада – через КМДА або через військову адміністрацію з розширеними повноваженнями.

Такий сценарій матиме й юридичну колізію. Ще 2003 року Конституційний Суд України визначив, що КМДА має очолювати обраний киянами міський голова, тож призначення на цю посаду будь-кого іншого можна буде оскаржити. Водночас апарат, комунальні підприємства, підрядники й самі структурні обмеження нікуди не зникнуть.

Найсуттєвіша зміна стосуватиметься не ефективності, а підзвітності. Обраний мер, хай і ослаблений, відповідає перед громадою, а той, кого призначать, відповідатиме перед Банковою. Координація з центром, можливо, пришвидшиться, але якщо зима знову виявиться провальною, кияни не матимуть інструменту, щоб спитати з того, кого не обирали й не можуть звільнити.

Що вимагати

Тому мірилом успіху протесту має бути не відставка, а зобов'язання, виконання яких можна перевірити. Адресувати їх варто обом рівням влади, адже план стійкості Києва місто й держава виконують і фінансують спільно.

Варто вимагати відкритий реєстр Плану стійкості. В якому щодо кожного об'єкта зазначено вартість, джерело фінансування, підрядника, термін, фактичний стан робіт і відповідальну посадову особу. Оновлення має бути щотижневим – у форматі відкритих даних.

Потрібно встановити розподіл обов'язків між КМДА, військовою адміністрацією, урядом, Укренерго та ДТЕК, щоб кожен збій мав конкретного адресата, а не ставав приводом для взаємозвинувачень.

Необхідно провести незалежний аудит. Тобто здійснити перевірку виконання плану Рахунковою палатою або Держаудитслужбою. Якщо мерія впевнена у своїх цифрах, а Офіс Президента – у своїх оцінках, аудит потрібен обом.

Наостанок варто вимагати нового закону про столицю. Він має чітко розмежувати самоврядні функції обраного мера та державні функції призначеної влади, визначити статус і підзвітність районного рівня, обмежити в часі повноваження військової адміністрації та привести модель управління Києвом у відповідність до Європейської хартії місцевого самоврядування, яку Україна ратифікувала ще 1997 року.

Віталій Кличко очолює Київ 12 років, і за цей час його команда стала системою. Але модель управління, яку держава так і не довела до ладу, – подвійна влада, призначувані керівники районів, військова адміністрація без чітких меж – однаково паралізуватиме будь-якого наступника.

Києву потрібне не нове прізвище в кабінеті на Хрещатику, а механізм, за якого на запитання "Хто винен?" відповідають дані, а не взаємні звинувачення.