Боєць Російського добровольчого корпусу з позивним "Карел" дав ексклюзивне інтерв'ю 24 Каналу, в якому розповів про дитинство в родині російського полковника МВС, життя в Росії під владою Володимира Путіна, участь у протестах, переїзд до Казахстану і вступ до РДК.

У розмові він також поділився бойовим досвідом на Харківському та Запорізькому напрямках, пояснив, чому вважає російське суспільство тотально заляканим, і зізнався, що деякі його знайомі з російських силових структур таємно переказують кошти на РДК.

Ви народилися в Новосибірську, закінчили коледж на юридичному факультеті. Зараз вам 23. Ваш батько – полковник МВС Росії. Знайомі, друзі вашої родини – професійні російські правоохоронці, військові. Ви народилися і виросли вже при російському диктаторі Володимирі Путіні. Мали невеликий бізнес в Росії, але у 2025 році ви доєдналися до РДК і воюєте на боці України. Пройшли операції на Харківському, Запорізькому і Донецькому напрямках. В якій ви родині зростали, виховувались, чому вас навчали?

Мама у мене хореограф. Сама по собі вона ніяк не пов'язувала себе ніколи з якимись політичними діями. Їй це все було нецікаво, як і зараз.

А батько у мене полковник МВС, працював у новосибірській мерії теж у якийсь період, але ми з ним не так часто спілкувалися, напевно, як хотілося б мені спілкуватися. Зрозуміла річ, що його переконання і погляди були максимально такі, що відносяться до Росії виключно. І він би мою сторону явно не підтримав, якби був зараз живий.

А як давно він помер чи загинув?

Батько не встиг дізнатися, коли я потрапив в Україну, в цілому, як я потрапив в Україну, коли у мене було перше завдання. У нього відірвався тромб. Мама мені про це повідомила, і, на жаль, він дізнатися про це не встиг.

А ви б хотіли, щоб він дізнався?

Так, я думаю, йому було б дуже цікаво.

Тобто він би цього не очікував?

Не знаю. Мої друзі і товариші, коли дізналися, де я є, сказали: "Ми більш ніж припускали, що ти у щось таке вплутаєшся". А батько, можливо б, він би й очікував.

Повне інтерв'ю: дивіться відео

Тоді тут дуже цікаво поговорити про ваше виховання. Чи у вас була схильність до протесту? Чи ви постійно відстоювали свою думку? Якою ви були дитиною? Чи ви слухняною були дитиною? Щоб зрозуміти, як формувались ваші погляди на життя.

Я точно був неслухняною дитиною. Десь це прямо активно почалося з восьмого, напевно, класу. Тобто мені почали потрапляти відеоролики на YouTube про Україну. Мені починали потрапляти ролики в цілому про на той момент Олексія Навального.

Я почав активно дивитися, цікавитися цим усім, ну і сформував собі якусь мінімальну позицію на той момент, яку я міг собі сформувати. У 2019 – 2022 роках я активно виходив на різні акції протесту. Всі, зрозуміла річ, були максимально беззубі, мирні. Тобто пару разів мене побили палицею, і я пішов сумно додому.

Ви коли з таких протестів поверталися додому, що вам батько на це казав? Чи він не знав?

Він не знав. Я не думаю, що якби мене там затримали на якихось протестах, то мені було б щось сильно неприємне. Найімовірніше, мене б швидко витягли і просто сказали б: "Так більше не роби".

Взагалі, як ви можете сказати про вашого батька? Він був ідейною людиною? Що він говорив вдома, наприклад?

Я думаю, він був не ідейною людиною, йому просто потрібна була якась стабільність. Він був явно хорошим батьком для мене. Тобто все, що я хотів, я отримував. Як до людини, як в цілому, як до особистості я до нього ставлюся прекрасно, але те, яку сторону він, звичайно, займав і чим він займався, мене це не дуже радує.

А чим саме він займався от в структурах?

Чим саме він займався в структурах, я думаю, що я повну картину якусь не зможу дати, але в тому числі затримання на якихось заходах, на акціях протесту, він у тому числі брав у цьому участь.

Він не брав участі саме у бойових діях на боці Росії? Він не воював проти України?

Ні.

Якщо знову ж таки повертатися в ваше дитинство, чи можете згадати про якісь речі, події, що ви обговорювали, наприклад, Другу світову чи Україну, чи Крим? Чи таких розмов вдома зазвичай не було взагалі?

Були такі розмови. Є така дуже хороша, показова історія. У будинку культури, де працює моя мама, здається, у 2013 році висіла картина із замком, здається, це з Ялти. І бабуся мені постійно говорила: "Ось дивись, скоро це ось наша Росія буде". А я не розумів взагалі, про що ми говоримо.

І в 2014 році, коли окупували Крим, мені, зрозуміла річ, було особливо не цікаво. Скільки мені років на той момент було? Тобто мені це, зрозуміла річ, було нецікаво. Мені це було незрозуміло як мінімум. Потім уже, коли почав розбиратися і почав підходити, обговорювати, зрозуміла річ, що я отримував завжди реакцію: "Та ти не розумієш, ще встигнеш зрозуміти. А як у дев'яностих було…".

Тобто всі в родині підтримували, щоб Крим був російським, щоб СРСР в тих кордонах, які вони раніше були, поверталися. Тобто всі республіки жили разом дружньо і так далі?

Так, так, звичайно.

А що казали про Україну? Тут цікаво, що говорили про українців?

У Росії Україну не сприймають як якийсь окремий суб'єкт, окрему державу. Сприймають виключно як "свою губернію". Ніхто, зрозуміла річ, із більшості там ніколи навіть в Україні не був. В Сибірі люди бачили більше казахів або на якомусь Амурі бачили люди більше китайців, ніж українців. Але все одно вважають, що це ось своє споконвічне, і воно нам потрібне.

От тут найбільше питання, навіщо це комусь потрібне?

Насправді, зрозуміла річ, нікому це не треба. Ніхто туди ніколи не поїде. Люди в межах Росії не завжди можуть кудись далеко з'їздити, умовно з Новосибірська в Москву, тому що у них не вистачить грошей.

А навіщо потрібне? Ну, ось просто потрібне, тому що треба. Ось навіщо, ніхто не знає. Просто воно вимагається.

Якщо повернутися до питання батька, чи були у вас якісь розмови тет-а-тет? Можливо, ви обговорювали геополітику, Путіна, Росію?

Завжди не виходило.

А чому?

Тому що все одно різні якісь переконання, різні погляди. Він завжди вважав, що я недостатньо виріс, щоб спілкуватися на подібні теми.

Він хотів, щоб я йшов далі на вищу юридичну освіту, пішов у який-небудь спецпідрозділ у Росії або ж більше його стопами.

Мені завжди було це нецікаво. Я не уявляв, навіщо мені цим займатися. І я, коли йому сказав, що я буду займатися підприємництвом, він сказав: "Все, не дзвони мені". І ми з ним там довгий період взагалі не розмовляли.

Я так розумію, і більшість друзів, знайомих теж були із структур.

Так, так.

Вони були ідейними?

Вони всі не ідейні. Вони всі не ідейні.

Не ідейні?

Та нікому це не цікаво. Навіщо? Багато з них, та не багато з них, майже всі з них ніколи не були там теж на війні з Україною. Я знаю, що мої хлопці там стояли десь під Курською областю. Вони отримали прочухана від восьмого полку ССО України і сказали: "Все, ми більше навіть під Курськом стояти не будемо, будемо де-небудь у Новосибірську".

А що означає, ви кажете, "мої хлопці"? Що це ви маєте на увазі? Знайомі ваші?

Просто мої хороші знайомі з дитинства.

Ви продовжуєте спілкуватися із людьми, які там служать?

Дуже періодично, дуже періодично.

Ви сказали, що це знайомі, які потрапили в російську армію. Вони добровільно пішли, чи їх призвали, чи їх мобілізували от з тих, хто безпосередньо з ваших знайомих служить?

У них так само з дитинства ті ж самі батьки в структурах і так далі. Потім усі йшли або в Хабаровське училище ФСБ, або в частини Росгвардії служити і після вже йшли далі служити.

Тобто більшість ваших знайомих погоджувались зі своїми батьками...

Так, так.

І вирішили продовжити цей шлях.

У Росії це просто досить перспективно.

Так, а чому?

Якщо ти працюєш у правоохоронних органах, то все у тебе буде добре. Ні з якими ти проблемами стикатися не будеш. Завжди буде стабільна зарплата, потім стабільна пенсія. Можна беззаконити якоюсь мірою. Все супер.

Монополія на страх росіян.

Так точно. Так точно.

А реально росіяни бояться виходити на вулиці, на протести?

Люди, звичайно, хочуть протестувати, але їм дуже страшно і зрозуміло чому. Ви навіть просто не можете собі уявити, наскільки там "ГУЛАГ" виключно і цифровий, і на вулицях. Якщо ви тут можете спокійно йти по Києву, зустріти співробітника поліції, посміхнутися один одному і далі пройти, то в Росії людина буде переходити дорогу швидше.

Навіть якщо він ні в чому не винен, сидів на першій парті, був відмінником, все добре вчився, прекрасно працював, але він все одно буде боятися. Це вже такий страх вироблений.

Це залежить від регіону чи це по всій Росії?

Та ні, вже по всій Росії. Я не думаю, що це від регіону якось залежить.

Якщо повернутися до 2014 року, коли Росія почала анексувати Крим, далі вторглась на Донбас, відправила свої російські війська, можете згадати ті дні? Що тоді в школі говорили?

Я точно не згадаю. Я просто пам'ятаю, що, звичайно, був такий "сабантуй", багато прапорів Росії, радість.

Навіть у вас там в Новосибірську?

Так, так, була просто у людей радість, всі захоплювалися. А що саме, як, про що розмовляли, я не згадаю зараз.

Ви поділяли цю радість, якось розуміли, чому вони радіють?

Ні, я взагалі нічого не розумів. Мені було взагалі нецікаво, що відбувається. У 11 років мені було цікаво швидше піти зі школи і займатися своїми справами.

Тоді в який момент, можливо, ви пам'ятаєте подію чи що у вас сколихнуло так, щось помінялося всередині, що ви вирішили, що якось інакше тепер ставитись до подій? От що тоді сталося, що ви вирішили цікавитись політикою, виходити на протести?

Та просто за фактом дорослішання. Ролики на YouTube, щось захотілося чимось цікавитися в цілому. Ти в будь-якому випадку заходиш на YouTube, щось дивишся, якийсь розважальний контент, і тут потрапляє якась передвиборча кампанія, на той момент Навального була.

Все, я почав просто дивитися. Мені стало цікаво, хто ця людина, про що він говорить, чому він таке говорить, чому йому це дозволено. І мене це зацікавило. Я почав дізнаватися, розбиратися. Ну ось розібрався, сиджу перед вами.

Але, до речі, Навальний казав, що "Крим не бутерброд". Як ви вважаєте, Крим все-таки кому має належати?

Я розумію, чому він так сказав. Але оскільки я тут, значить, Крим український.

Знаєте, багато з тих, хто служить в РДК, вони є футбольними фанатами, і в тому числі White Rex. Ви зокрема були теж серед футбольних фанатів чи ні?

Я взагалі до цього відношення ніякого ніколи не мав. Мені це було нецікаво. Я з іншої сім'ї, мені було цікаво інше, і всі мої друзі не займалися подібними справами. Вони, навпаки, завжди це суворо засуджували.

Але у вас не було на той момент ні знайомих, ні тих, хто серед футбольних фанів взагалі?

Ні, на жаль, ні.

Далі, коли ви вийшли на протести, це вже які роки були?

Це були 2019 – 2022 роки.

24 лютого 2022 року, чи можете згадати цей день, що ви тоді робили, як проходив ваш день, як ця новина взагалі вас застала, що ви про це подумали?

Я сидів, чекав війну, початок війни. Так, я активно стежив. Я розумів, що у мене було якесь внутрішнє відчуття, що воно буде. Єдине, не розумів, у якому масштабі. Сидів активно, чекав, засинав, і ось воно почалося.

Далі у мене, звичайно, був просто шок. Я просто два дні з дому нікуди не виходив, сидів за ноутбуком і... Я навіть не пам'ятаю своє відчуття, але це просто шок неймовірний.

Про що ви далі думали? Який план собі складали?

Я думав уже на той момент покидати Росію, але мене переконали товариші, щоб я залишився і ще поспостерігав. І насправді у мене дійсно, напевно, на той момент не вистачало фінансів виїхати з Росії. Я ще тоді не закінчив коледж.

Думаю: "Ну добре, давайте будемо дивитися, спостерігати". Так це все почало затягуватися. Я закінчив коледж, почав свою справу, намагався якось від цього відсторонитися, але у мене не вийшло. Я зрозумів, що потрібно з Росії їхати, як мінімум їхати, або ж далі ще й активно діяти.

А що ваші родичі, що в сім'ї тоді говорили, як до цього поставилися?

А що вони ще можуть сказати? Вони весь час мовчали. Що вони цього разу можуть сказати? Там ще більше гайки закрутили. Їм нічого сказати.

Українців тоді дуже здивувало, що розпочалась масова мобілізація і що не почалися протести, бо, як часто росіяни говорять, що українці – це "братський народ", то тоді нелогічно, а чому ви тоді атакуєте, від кого ви звільняєте цей народ? І виходить так, що ніхто не вийшов особливо на протести або вийшли і дуже в мінімальній кількості. Чому цього не сталося, як ви думаєте?

По-перше, коли кажуть "братський народ", вони все-таки сприймають Україну як молодшого брата.

А чому люди не виходять? Я навіть не зможу, напевно, ніяк пояснити, наскільки в Росії в цілому страшно перебувати, що до тебе додому можуть з ранку залетіти з обшуком, а ти не робив взагалі абсолютно нічого.

Ти звичайний громадянин, ти нічим не цікавився і так далі. Ти просто поставив лайк під не тією фотографією, і завтра до тебе залетів СОБР, вткнув тебе в підлогу з криками: "Мордою в підлогу! Працює ОМОН".

Скільки полонених не брали бійці РДК, не пам'ятаю жодного, хто б був максимально ідейний, суперовий такий: "Так, ось я сюди прийшов воювати за це і це". Всім просто страшно. Він навіть не може пояснити свій страх. Ось як я вам теж не можу пояснити, чого бояться люди в Росії, вони теж не можуть пояснити, чого вони бояться. Просто страшно.

До якої міри оце слідкування може відбуватися? Тобто можуть здавати сусіди, як колись це було в Радянському Союзі. Може бути таке?

Ба більше, камери в тій же Москві, там дійсно технологічно крутий "ГУЛАГ". Камери там можуть вираховувати, напевно, ледь не по ході людини. Тобто якісь дійсно неймовірні технології стеження.

І навіть зробити якусь акцію протесту, якусь диверсію в Росії – це практично неможливо. Тебе точно знайдуть.

Який ви відкрили бізнес у 2022 році? Чим займались?

Це було невелике харчове виробництво. Ми з однокурсником відкрили невеликий харчовик, випускали морси різного характеру. Все шикарно було, класно.

І ви тоді в 2022 році вирішили, що хочете виїхати з Росії, накопичити грошей чи як тоді це було?

У мене вже були якісь гроші на той момент. Я зрозумів, що в Росії довго залишатися не можна, оскільки чим більше ти залишаєшся, тим більше ти це все виправдовуєш. Я цього виправдовувати не хотів. Я хотів відсторонитися, в якийсь момент намагався, але теж у мене це якось не вийшло.

Мене завжди якось тримало щось всередині. Я зрозумів, що потрібно хоча б спробувати виїхати з Росії і спробувати пожити в нормальній країні, де всього цього як би немає. Я поїхав у Казахстан, жив там два роки. Мене так само все зсередини тримало, і мій авантюризм взяв вгору.

У вас були тоді знайомі, які служили в РДК, чи як ви про нього дізнались взагалі?

Ні, у мене не було знайомих, які служили в РДК. Дізнався я про РДК у 2022 році, здається, з інтерв'ю. Там сидів Денис, там сидів наш Василь "Кардинал", і давали інтерв'ю про те, що створюється Російський добровольчий корпус.

Потім, коли ви опинилися в Казахстані, так, правильно?

Так, так.

Як ви продумували, що ви поїдете в Україну? Чи подали заявку в РДК? Як це взагалі відбувалось?

Знову ж таки кажу, мене дуже довго терзало, що потрібно ще, ще. Тобто я якось матеріально допомагав Україні, донатив на різні підрозділи. Та ж 12 бригада "Азов", Третя ОШБ, той же РДК. І я зрозумів, що цього всього мені недостатньо, що мені хочеться займатися чимось більш крутим, потрібно максимально вписуватися.

І я вирішив їхати в РДК. Це було прямо дуже довго. Я дуже довго збирався, тому що не хотів, щоб це було емоційне рішення, що я сюди приїду і скажу: "А ні, все, вже не хочу. Мене, будь ласка, додому поверніть".

Ви якось готувалися психологічно, фізично до цього?

Психологічно до цього підготуватися неможливо. Точно неможливо, як би хто не намагався. А фізично так, я працював у Казахстані керуючим клубу з єдиноборств. У моєму розпорядженні був цілий зал.

А ви з дитинства спортом займалися?

Так. Там було і плавання, все що завгодно. Але єдиноборствами я вперше почав займатися в Казахстані активно. Навіть кілька разів встиг виступити.

Потім чому ви вирішили саме в РДК?

В РДК, в будь-якому випадку, за етнічною ознакою. Там є зрозумілі мені хлопці. Тобто вони такі ж росіяни. Як мінімум, однією мовою ми так само розмовляємо. Загалом, багато причин. Краще, ніж боєць РДК іншого бійця РДК ніхто не зрозуміє.

Жоден українець ніколи не зрозуміє, про що я говорю, про який страх я говорю і так далі, про свої переживання. Ви цього всього не відчували і не відчуваєте. А ми в цьому всьому жили. Багатьох хлопців я зустрів зі свого рідного міста.

Серйозно?

І познайомився з ними. Дуже радий, що я поруч із ними пліч-о-пліч.

Яка в першу чергу ваша мотивація була долучитися? Ви кажете, що ви довго йшли до цього, так? Я думаю, що це ж не просто авантюризм.

Ні, авантюризм в більшості. Просто розумієте, жити в Росії – це навіть з огляду естетики, це неестетично, це неможливо.

Ось висить триколор, якийсь там прапор опору, а знизу стоїть Ленін, проспект Леніна, проспект Карла Маркса. Країна називається Росія. Якісь пам'ятники білому руху, пам'ятники червоному руху. Все незрозуміло, якась дурка загальна. У цьому неможливо дійсно перебувати. Ти не розумієш, до чого ми взагалі йдемо. Як у Петербурзі стоїть прапор Російської імперії, прапор Радянського Союзу і триколор. Це ж дурдом, цього ж просто не може бути. Ти не розумієш, як це сприймати. Там немає концепції від слова зовсім.

Ось у будь-якого громадянина Росії запитати, яка у нього там ідеологічна складова, куди йде держава і так далі, він не зможе пояснити. Ну це ж неможливо.

Виглядає так, що кожних там 4 – 5 років Путін починає нову війну для того, щоб залишатися при владі. От, здається, це виглядає як концепція Росії – воювати з кимось.

Путінізм – це в цілому щось "неймовірне". Я впевнений, що це будуть вивчати. Це щось нове в історії, це буде точно записано в підручниках. Створити ось таку кашу.

Це може бути спосіб, щоб воювати з людьми?

Я не думаю, що їм цікаво тримати їх у страху. Це інструмент, причина дійсно потрапити в якусь історію, тому що у Володимира Путіна є все, що він хоче. Ось йому недостатньо, всі гроші росіян у нього є. Йому нудно.

Вам комфортно, якщо вас називати росіянином, чи як краще звертатись?

Ми в РДК більше любимо, коли називають нас все-таки руськими. Для нас важлива етнічна ознака. Ми не відкидаємо нашу приналежність до Росії. Нам дуже важливо, що ми саме на правах руських сюди приїхали.

Що тим самим ми і показуємо вам, що є насправді люди в Росії, які не згодні з цим. Їх досить багато.

Тобто, зрозуміла річ, до деякого часу Україна не могла нічого руській людині запропонувати. Тобто я ще їхав в Україну, коли, крім військового квитка, тобі не могли дати нічого, взагалі абсолютно нічого.

Але зараз можна отримати громадянство.

Так, зараз можна. Тобто у мене вже є посвідка на проживання, я подаюся на постійне місце проживання. Тобто хлопці дійсно у нас отримують громадянство.

То Україна вас вже захищає умовно?

Так. Ось і тепер дійсно є якісь гарантії, що тебе звідси не виженуть, не скажуть тобі після війни: "Дуже дякую. На вихід, будь ласка".

По-перше, будь-якій людині важко покидати свій дім, а ще й приїжджати воювати. І коли тобі готові дати тільки один єдиний військовий квиток, мало хто на це погодиться. Тому я і кажу, тут дуже важливий авантюризм. Без авантюризму ніяк.

Але ви людина з такою доволі цікавою історією, маю на увазі ваші родинні зв'язки з батьком, це в РДК якось перевіряють?

Так, звичайно. Тут поліграфи, з тобою спілкуються. Є первинна перевірка, і далі там уже ти приїжджаєш в Україну, з тобою проводять різні інші перевірки. Це все дуже неприємно. І так, звичайно, мене дуже добре перевіряли. Я "чистий", все добре.

Чи ви пам'ятаєте ваш перший бойовий вихід? Як це було? Що це було? Хто був поруч? Хто що казав?

Так, було дуже цікаво. Це був Харківський напрямок. Я не зможу назвати населений пункт. Однак це було не дуже приємно. Згадувати весело, брати участь зовсім не класно. У мене він (бойовий вихід, – 24 Канал), на жаль, недовго тривав.

Ми з моїм товаришем Андрієм йшли дуже довго на позицію. Шлях становив 4 кілометри. Харківська область, там дуже такий важкий рельєф. І нас закидали скидами з дрона.

Ми сиділи 4 години в якомусь окопі незрозумілому, який розрахований був на 2, а нас там було 8. І нас протягом цих годин закидали гранатами, намагалися нас звідти викурити. У них, на щастя, не вийшло. Отримали контузії. Пішли додому.

Але, на щастя, всі живі, без поранених.

Так, так. Все залишилося чудово.

Ви тоді у якості бойового медика вийшли чи штурмовика?

Ні, я був тоді просто штурмовик. Але тоді навіть і поштурмувати у мене не вийшло. Просто навіть не зміг дійти.

А далі була можливість взяти участь у штурмі?

Так.

Як це було?

Ось нещодавно на Запорізькому напрямку ми брали там активну участь. Відсунули 8 кілометрів території за всю операцію. Так, там були активні стрілецькі контакти, в тому числі і у мене.

Ми взяли в полон розвідника ВДВ. Не знаю, обміняють його чи ні. У нього не все добре з ногами, тому що ноги він собі відморозив, і, найімовірніше, йому їх доведеться ампутувати.

Як це – воювати проти інших росіян?

Для нас ця війна як громадянська. Тобто ми її сприймаємо як громадянську війну. Завжди були білі, червоні. Тому нічого страшного. Вам же теж доводиться воювати проти своїх же співвітчизників, які так само з іншого боку.

Сепаратистів ви маєте на увазі, так?

Так. Вони для вас зрадники, ось для нас вони теж зрадники, ми для них зрадники. Буває, це війна ідей. Подивимося, чия ідея переможе.

А ви для своєї родини, для друзів зрадник чи вони не знають, що ви, наприклад, воюєте в РДК?

Ні, шикарно взагалі ставляться насправді.

Це ви зараз жартуєте чи?

Ні, ні. Періодично навіть були моменти, коли хлопці скидали на РДК кошти і так далі. Тобто всі все розуміють, прекрасно ставляться. Хтось як спортивний інтерес це бачить. Тобто, не знаю, я медальку отримав, там показую, вони такі: "О, круто, молодець, супер!"

Тобто є люди, які, перебуваючи на території Росії, вас підтримують?

Так, звичайно.

Але просто вони самі не можуть наважитися?

Їм це не цікаво. Вони живуть своє краще життя, працюють у структурі, у них все добре. Їм теж не подобається цей режим, але вони такі, дуже пасивно просто до цього ставляться.

Тобто ми не хочемо в цьому жити, але нічого робити для цього ми не будемо.

Ну вони дуже добре живуть.

Чи зустрічали ви жителів вашого міста з того боку?

На жаль, ні.

А чому "на жаль"?

Дуже хотів, але не знаю, хочеться поспілкуватися із земляком. Може, що нового розповість. Я все-таки давно не був у Новосибірську, з 2023 року. Може, він тільки нещодавно прийшов, як то завжди і буває, що вони там буквально пару тижнів виходять на бойові виходи, а їх уже беруть у полон.

Зараз ви воюєте як бойовий медик, чи теж можете як штурмовик? Просто хочеться зрозуміти, як у вас розподіляються завдання між людьми в РДК.

Бойовий медик – все-таки перше слово тут "бойовий". Тобто він насамперед штурмовик, а вже потім бойовий медик. Тобто це як така додаткова кваліфікація. Просто більше береш на себе відповідальності і більше вантажу з собою тягаєш.

Тому насамперед я беру участь як штурмовик. Зараз я поки відновлююся, я надірвав собі меніск (хрящова прокладка в колінному суглобі, – 24 Канал). На останньому виході мене активно опонент намагався знищити ствольною артилерією і всякими FPV, "Блискавками", але у них нічого не вийшло. Я вийшов разом із хлопцями так само не поранений, все у мене прекрасно. Єдине, ось, надірвав собі меніск.

Ви зі свого бойового досвіду можете згадати, можливо, якусь найстрашнішу ситуацію, яка у вас була саме під час боїв?

Найстрашніша ситуація? Напевно не було. Я пам'ятаю, як у мене хлопці брали участь на Покровському напрямку. Я був в резерві, за 600 метрів десь від них. Вони брали участь у штурмі промзони на Покровську. Ну ось там було дійсно, напевно, пекло.

Те, що там хлопці відчували, як вони виходили на зв'язок… Там були мої друзі, товариші, з якими я сюди приїхав, що ми з ними з одного заїзду. Один із них загинув, це "Дев'ятий". І я там просто себе огидно морально відчував. Для мене це, напевно, найогидніше, найстрашніше.

Також там був ще мій один дуже хороший друг Вадим "Чіпс". Він перестав виходити на зв'язок. Години 4 я теж думав, що він мертвий. Для мене тоді світ звалився. Але, на щастя, Вадим "Чіпс" вийшов на зв'язок і дивним чином прибіг.

По них відпрацьовували двома пакетами "Граду", поки він біг ці 600 метрів, по них била ствольна артилерія, не одна. І відпрацьовували FPV. У нього були деякі наскрізні поранення, але залишився живий, все у нього добре. Я цьому дуже радий.

Хто з того боку був тоді?

Були прямі опоненти. Головне розвідувальне управління Росії. Активно тримали промзону. Дуже сильний опонент.

А вони знали, що саме ви проти них, саме РДК?

Вони знали, що бере участь Головне управління розвідки. А хто саме, я не впевнений, що вони знали.

Тут теж цікаво, якщо вони дізнаються, що РДК, наприклад, на спільному напрямку працює, чи щось змінюється у їхній роботі? Чи у них стоїть завдання, наприклад, брати бійців РДК в полон?

Я думаю, дійсно, їм дуже неприємно. Я думаю, що, звичайно, будь-яке командування хотіло б взяти в полон бійця РДК. Це не дуже можливо, я думаю. Я не думаю, що хтось із бійців РДК буде здаватися в полон.

Бажання такого ні в кого немає, тому що якщо українець потрапляє в полон, і ми бачимо, що з ними відбувається, коли вони повертаються з полону, то для нас це буде взагалі прям верх жаху.

У такому випадку ми б їздили теж по різних телеканалах, я сидів, напевно, в якійсь решітці. Мене б били якоюсь палицею. Я думаю, ніхто з бійців РДК не горить бажанням потрапляти в полон і, найімовірніше, вирішить себе підірвати в такому випадку.

Я у вас одразу не запитала, чому "Карел"?

Є просто невелике відношення до цього регіону. Моя мама, бабуся, вони здебільшого, напевно, етнічно відносяться до Карелії, до Фінляндії. Тобто бабуся мені співала постійно фінські колискові перед сном.

Але вони не говорять по-фінськи і заперечують, що у них є якась приналежність. Я кажу: "Тоді звідки це все?" Не знають. Кажуть, що моя прабабуся говорила постійно фінською. Дивно, чому? А вони "не знають".

То це як приклад, що росіяни продовжують стирати пам'ять у людей, які мають приналежність до інших народів, у корінних народів, стирають їхні мови. Тобто знищують культуру.

Важливо зробити політичну націю, безумовно. Тому так. Якщо ми робимо політичну націю, то це обов'язково потрібно стирати.

Якою б ви хотіли бачити Росію? В яку Росію ви хотіли би повернутися?

Я думаю, ту Росію, яку я хочу бачити, я в неї ніколи не повернуся. І взагалі, чи буде вона така чи ні… Я дуже раціонально на це дивлюся, і, найімовірніше, цього нічого не буде.

А яку саме ви маєте на увазі?

Щоб дихалося вільно, добре, як мінімум. Я не дуже уявляю розвал Росії. Мені не дуже подобається про це думати. Все-таки Росія дійсно влаштована по-іншому. І я впевнений, що автономно багато регіонів можуть існувати у складі Росії і так далі. Просто їм потрібно дати хорошу автономію, потрібно розвивати їхню культуру і так далі.

Я не впевнений, що багато регіонів зможуть так самі існувати. Тому що багато регіонів у Росії живуть дотаційно, як, наприклад, та ж Чечня.

Ви особисто до якого моменту готові зі зброєю в руках бути в Україні, захищати інтереси, в тому числі України?

Скільки буде потрібно. Ми з вами вже точно в одному човні. Тобто я не скажу, що мені набридло, я поїхав додому в Новосибірськ. Такого не вийде.

Тобто я повністю собі віддавав звіт, куди я їду, навіщо я їду. Тому все це ось до кінця зі мною. Тому поки живі, будемо воювати.

Ми зараз з вами перебуваємо в Києві, поки лунають повітряні тривоги, летять реактивні "Шахеди". Як ви на це реагуєте взагалі?

Чесно? Ніяк. Мене більше тригерить, коли проїжджає який-небудь мотоцикліст або ще що-небудь. Мені дуже це нагадує звуки FPV і так далі.

А балістика, тривоги – я не особливо на це реагую, тому що в секторі у мене постійні тривоги. Я постійно перебуваю під цим тиском, тому я вже якось до цього звик і не особливо на це загострюю увагу.

Це, безумовно, погано. Я вважаю, потрібно більше за цим стежити. Вже пора з собою в Києві давно носити які-небудь аптечки, як мінімум турнікети, точно спускатися в укриття і так далі.

Як ви ставитесь до росіян, які запускають ракети і дрони для атак по Укаїні, які працюють на військових заводах. Чи це співучасники злочину, чи їх можна вважати нейтральними росіянами, які не причетні до злочину?

Звичайно, їх не можна вважати нейтральними. Вони прямі негідники.

Тому, звичайно, в Росії потрібна тотальна люстрація кожного негідника, хто чим займався. Кожен із них повинен понести своє покарання, але вони, найімовірніше, не понесуть.

Можливо, у вас були такі знайомі, які брали участь або в бойових діях, або хоча б були долучені до правоохоронної системи? Їх якось совість гризе чи не гризе, чи їм в принципі все одно?

Вони живуть своїм кращим життям, у них все добре, у них хороша зарплата, вони подорожують.

Чи доходить до них усвідомлення, що це все-таки війна і це торкнеться кожного?

Вони прекрасно розуміють, що війна. Тобто в органах усі люди прекрасно розуміють, що це війна, розуміють причини і наслідки. Просто їм це нецікаво. Вони живуть у своєму світі, не хочуть нічим цікавитися.

А так, багато, звичайно, громадян Росії, коли їм навіть дрон у будинок прилітає, вони не особливо розуміють, що це і чому.

Чи вони в цей момент починають ненавидіти українців ще більше?

Так.

Це все "українці виннні".

Так, виключно. Я сумніваюсь, що там величезна кількість людей задумаються: а все-таки, може, щось не так. Ні, я думаю, просто більше ненависті.

Завтра вийде Володимир Соловйов або Скабєєва скаже: "Так, українці друзі, все, будете завтра друзями".

І більшість людей скаже: "Ну, так".

Так, Путін винен і так далі. Головне скажіть їм це. Головне, щоб хтось сказав. Ось і все. Все тримається на лідері думок.

А як думаєте, ви були під впливом інформаційної пропаганди? Чи там неможливо не бути під її впливом?

Звичайно, неможливо не бути. Можна провести експеримент із будь-якою людиною, посадити її на тиждень, не знаю, в закриту кімнату і показувати їй там "Перший канал", "Росія 1" і так далі. Я вас запевняю, вона буде ненавидіти свою країну через тиждень. Вони дійсно професіонали. Це пропаганда.

А як ви тоді дізнавалися альтернативну інформацію? Ви ж то якось з цього всього виринули.

Я ж бачив це все просто зсередини. Я був там у кабінетах у батька, я бачив, як це все відбувається. Тобто я розумів, чим там займаються мої друзі і товариші.

Ви бачили просто інформаційні казки, а тут реальність інша.

Так, така реальність. Мені було все зрозуміло, все очевидно.

Тут цікаво, що найбільше вас дратувало в тій реальності, яку ви бачили? Батька, цих друзів, ФСБ?

Цей дурдом. Ну ось там неможливо жити. Але якщо ти ось це все розумієш і у тебе IQ трохи вище середнього, то ти за цим усім спостерігаєш і думаєш: ну як? Я навіть не розумію, я не розумію, у що я живу, навіщо я щось роблю, тут будую і так далі. Заради чого?

Тому хто мені може пояснити ідею Росії – вау! Але я не впевнений, що є такі люди. Ніхто не розуміє в Росії, навіщо і для чого вони живуть.

Зрозуміла річ, що є сім'я, цінності якісь. Але сама ідея держави, куди держава ця йде, куди вона розвивається, в якій державі будуть жити мої діти, в якій державі будуть жити мої онуки, це навіть припустити неможливо і спрогнозувати, тому що це загальний великий дурдом.

Ви для себе бачили якийсь розвиток в Росії? Маю на увазі, як для особистості чимось займатись, розвиватись.

Я відкривав свою справу, знову ж таки для того, щоб навіть більше абстрагуватися від того, що відбувається. Але у мене не вийшло. Це неможливо. Ти все одно з цим постійно стикаєшся.

Реклама, банери, про що люди говорять. Зрозуміла річ, люди про це постійно говорять. А ось у мене там брат загинув, а ось у мене там друг дитинства загинув і так далі.

Ти постійно з цим стикаєшся, і ти або живеш і починаєш виправдовувати і дуже сильно мовчати, або підтримувати активно, або ти їдеш. Я не розумію жодної людини, яка не підтримує Росію, але залишається там.

Єдине, є хлопці, які там здійснювали якісь акції прямої дії, і вони не можуть виїхати з Росії. Їм зробити це дійсно дуже важко, тому що у них кримінальні статті, їх переслідують, вони просто десь ховаються. А в іншому випадку, як можна в цьому всьому жити, існувати і бути проти всієї цієї системи, я думаю, неможливо.

А як ви думаєте, що може відбуватися далі? Тому що зараз багато нагнітається, що Росія може вторгнутись і на країни Європи. Ось там постійно то Естонію, то Латвію, то Литву звинувачують, Польщу. Чи дійсно можуть призвати ось тих 300 тисяч людей і їх налаштовують так інформаційно? Можливо, ви знаєте інформацію саме з вашого міста чи ваші знайомі кажуть щось?

Про це активно говорять. Я думаю, що не зараз, але колись у майбутньому країни Балтії точно повинні побоюватися вторгнення Росії. Це дуже "ласі шматочки" і так далі.

Я думаю, далі все буде так само в цьому напрямку розвиватися, що Україні також потрібно ставати бастіоном далі, будувати великий паркан і активно оборонятися.

Поки існує Росія в тому вигляді, в якому вона існує, нічого не зміниться. Тут важливо саме дійсно, ось як говорив Денис Євгенович, перемогти у війні смислів. На полі бою, зрозуміла річ, там великий героїзм українців і так далі, але все-таки чисельна перевага є чисельна перевага.

Тобто там люди взагалі не закінчуються. Там навіть мобілізацію для цього не потрібно проводити. Тобто там йдуть за контрактом. Так, вони всі навіть не доходять до позиції, вмирають десь в очеретах. Так, не доходять, але йдуть. Одна людина, дві дійде, і ось так ось вони накопичуються і так далі.

Чи можна уявити якесь перемир'я? Чи це неможливо, щоб Росія погодилась на перемир'я чи мир, коли є Путін?

Ні, можливо, буде якесь замороження конфлікту і так далі, але Володимир Путін точно ніколи не буде миритися з цим перемир'ям. Тобто для нього це буде лише так, невеликий відпочинок.

Загалом справа ж не в самому Путіні. Путін – це наслідок. Причина – це самі люди, незацікавлені в тому числі люди і так далі. Піде Путін, кардинально нічого не зміниться.

Бо деякі люди досі вважають, що от якщо Путіна не стане, все зміниться. Ні?

Ні, я не думаю так. Я так не думаю. Справа не в ньому явно.

Тобто в самій правоохоронній системі, про яку ви казали, що побудованій на страху.

У системі страху. Справа в системі страху.

Як тоді це зламати можна чи?

Це дуже хороше питання. Не знаю, у мене немає на це відповіді. Як мінімум, варто більше громадянам Росії приїжджати в Україну, а Україні робити більше дозволів для громадян Росії, щоб люди сюди приїжджали, воювали, якось допомагали.

Тому що це ж добре ламає стереотип, про який постійно говорять, що забороняють говорити російською.

Вам тут забороняють?

Ні, я спокійно тут говорю російською. І коли більше громадян сюди буде приїжджати в РДК воювати, або ж волонтерити в Україну, не воювати, саме займатися якоюсь волонтерською діяльністю, я думаю, багато б громадян також би сюди в Україну приїхало з Росії і дійсно допомагали.

Просто я не бачу, що Україні в цілому цікаво цим займатися. Я розумію чому. Я думаю, тут саме потрібно перемогти ось у війні ідей, у війні смислів. Коли руські люди звідти будуть бачити, що це все фальшивка, що це неправда.

А вони побачать?

Ми дуже стараємося, щоб вони це бачили. Але це все ж теж, це не відбувається ось так от. Із цим потрібно працювати, постійно працювати. І ніхто ж не відміняв ніяких "чорних лебедів", які можуть трапитися в Росії і так далі. Як той же марш Пригожина. Хтось зупиняв Пригожина? Ні. І нас не будуть зупиняти, можливо.

Ви не повірите, мені на днях снився сон, що РДК уже в Москві. Було би, було би дуже непогано. Чи ви вважаєте, не дуже добра ідея?

Я думаю, було б супер. Питання тільки, що для цього дійсно потрібна якась подія в самій Росії, всередині Росії.

Має бути підтримка людей там, я так розумію. Чи що ви маєте на увазі?

У Росії не дуже важливо, чи будуть взагалі хтось там нас підтримувати і так далі. Ось як пропускали Пригожина, так пропустять і будь-яку бронеколону.

Тобто всі ми бачили, коли Російський добровольчий корпус заходив на територію Росії. Там був якийсь опір від громадян, хтось біг на них із вилами і так далі? Ні.

Всі ми бачили Курську операцію, як люди заходили, як українці заходили в Курськ, і там люди їх зустрічали.

Хтось навіть українською спілкувався.

Так, так. Тобто ніхто не буде ні на кого бігти, нападати. Якісь, можливо, окремі інциденти такі можуть бути, але здебільшого в середньому такого не станеться. Ніхто не буде танки зупиняти руками і так далі.

Чи є для вас там хороші росіяни?

Так, звичайно, надсилають іноді грошей.

Є ті, хто донатять?

Так, так.

Але вони, мабуть, якось приховують це максимально?

Звичайно, публічно вони не зможуть донатити. Але так, є такі люди. Вони абсолютно системні, вони там є, вони просто кайфують від того, що роблять РДК. Вони такі: "О, прикольно, класно, класно двіжуєте". Ось, і нам іноді щось перепадає від тих же моїх товаришів.

А ви якось кажете про те, щоб вони долучались, приїздили?

Так, їм це, знову ж таки, нецікаво. Вони кажуть: "Ні, ні, воювати ми не хочемо". Хтось із них був під Курською областю, вони сказали: "Ні, ні, ні, нам не сподобалося. Неважливо, з якого боку, просто нам не дуже сподобалося, коли в нас летить FPV, тому ми більше не хочемо".

Чи є, можливо, росіяни, які заслуговують взагалі на прощення? Чи це тільки, наприклад, бійці РДК, які воюють на боці України?

Я думаю, звичайно, є. У мене є багато друзів у Європі, інших третіх країнах. І вони дійсно досить багато роблять для України.

Вони дійсно там добре заробляють, кидають неймовірні суми на волонтерські організації, на ті ж самі підрозділи. Не думаю, що такі суми кожен українець кидає. Так, вони не воюють, але активно підтримують, чим можуть, чим хочуть. Супер, цілком гідні.

На вашу думку, чи є, можливо, в РДК якісь заборони? От ви кажете, що спілкуватися ви можете зі знайомими, родичами.

Коли ми проходимо поліграф, ми описуємо, з ким ми будемо спілкуватися, з ким ми не будемо спілкуватися. Ми розуміємо ризики, які ми можемо на себе взяти.

Щоб ваші родичі ж не передали інформацію випадково якось так?

Так. Зрозуміло, ми не розповідаємо нічого про себе, де ми живемо, кому зняли нову квартиру або ще щось. Просто якісь стандартні теми, наприклад, про погоду.

Товариш, наприклад, пише: "А я ось вам закинув ті чи інші кошти". Все, дякую. Якісь такі прям багатофункціональні теми ми не обговорюємо. Це небезпечно і для мене, і для них.

Що для вас взагалі буде перемогою у цій війні?

Я не думаю, що взагалі для мене це буде якась перемога в цій війні. Я не думаю, що я доживу до тієї перемоги, яку я б хотів бачити. Тому що я думаю, вона ще далека.

Думаю, поки для мене навіть буде перемога в цілому, щоб ми відстояли цю державу. Важливо, щоб вона в цілому встояла, щоб тут встояла концепція, щоб тут встояла ваша нація.

І тоді вже буде все добре, і надалі буде можливість це все повернути. Те, що ви втратили, те, що ми втратили. Для початку дуже важливо, щоб просто встояла Україна як сам факт.

Якби зараз був би живий ваш батько, що б ви хотіли йому сказати?

Тату, я як ти хотів у спецназі, правда, трішки іншої країни і трішки іншої структури, але як ти хотів.

Але на правильному боці історії.

Так точно.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.