Захід продовжує шукати можливості домовитися з Володимиром Путіним, пропонуючи дипломатичні контакти, економічну співпрацю та послаблення санкцій в обмін на припинення війни. Проте російський диктатор не відмовляється від своїх вимог, а нові переговори з європейськими лідерами знову перетворюються на розмови про історію замість конкретних кроків до миру.
Російський опозиційний журналіст і блогер Майкл Накі в авторському огляді, який публікує 24 Канал, пояснив, чому Путін сприймає поступки Заходу як слабкість і що насправді визначає його рішення. Він також проаналізував помилки міжнародної політики з 2008 року та назвав три обставини, які можуть змусити Кремль припинити війну проти України.
популярні відео
Нові переговори з Путіним знову не дали результату
Західні політики вже багато років намагаються знайти підхід до Путіна. Одні пропонують економічні вигоди, інші розраховують на особисті переговори або посилення тиску, проте жоден із цих способів поки не змусив російського диктатора відмовитися від агресії.
Останньою спробою стали телефонні контакти президента Фінляндії Александра Стубба та прем'єр-міністра Норвегії Йонаса Гара Стьоре з Кремлем 27 жовтня. Це були перші подібні розмови лідерів європейських держав, які підтримують Україну, після дзвінка президента Франції Еммануеля Макрона в липні 2025 року.
Ініціативу погодили з Києвом напередодні запланованого відновлення переговорів в Абу-Дабі. Європейські лідери прагнули обговорити можливі кроки до припинення бойових дій, зокрема зупинення російських ударів по українській енергетиці перед зимою.
Розмова, яку спочатку планували провести менш ніж за пів години, тривала приблизно 90 хвилин. Однак, за інформацією Financial Times, значну частину часу Путін присвятив власним міркуванням про історію слов'ян, тоді як питання припинення вогню практично не просунулося.
Стубб і Стьоре не отримали від Кремля сигналів про зміну його позиції. Норвезький прем'єр згодом визнав, що не очікує від Путіна поступок, хоча вважав важливим безпосередньо донести йому позицію європейських партнерів.
На думку Накі, чергова невдала спроба дипломатії демонструє фундаментальну помилку, яку політики повторюють упродовж усієї війни.
Віра в те, що можна знайти до нього якийсь ключик, який дозволить негайно все припинити, не залишає найрізноманітніших політиків по обидва боки океану
Подібну поведінку російського диктатора вже спостерігали інші його співрозмовники. У лютому 2024 року американський журналіст Такер Карлсон приїхав до Москви на інтерв'ю, але у відповідь на перше запитання отримав тривалу лекцію про Київську Русь та середньовічну історію.
У серпні 2025 року на Алясці Путін, за повідомленнями Financial Times, намагався переконувати Дональда Трампа в історичній єдності українців і росіян. Він згадував Рюрика, Ярослава Мудрого та Богдана Хмельницького, водночас відкидаючи пропозиції про припинення вогню в обмін на послаблення санкцій.
Трамп, за словами співрозмовників видання, кілька разів підвищував голос, а зрештою скоротив зустріч і скасував запланований робочий обід делегацій. У жовтні 2025 року американський президент також відмовився від анонсованого саміту в Будапешті та запровадив санкції проти "Роснефти" й "Лукойлу".
Проте сам Путін продовжив повертатися до псевдоісторичних аргументів. Уже цього жовтня він посилався на нібито генетичні дослідження, які мали підтвердити його твердження про українців і росіян як один народ, не уточнюючи, про які саме наукові роботи йдеться.
Ця тема займає його набагато більше, ніж перемир'я, санкції та торговельні угоди, якими його роками намагаються зацікавити
Накі вважає, що для розуміння подальших дій Кремля потрібно враховувати не лише поточні переговорні вимоги, а й те, як сам Путін сприймає владу, власне місце в історії та відносини з іншими державами.
Страх і прагнення контролю визначають поведінку Путіна
Ставлення Путіна до міжнародних переговорів Накі пов'язує з його особистим досвідом та світоглядом, який формувався задовго до приходу до влади. Журналіст не вважає, що російський диктатор діє хаотично, адже в його поведінці можна простежити послідовне прагнення домінувати над оточенням.
Ще в шкільні роки Путін цікавився роботою радянських спецслужб. Він сам розповідав, як звернувся до ленінградського управління КДБ, щоб дізнатися, як стати розвідником, після чого вирішив здобувати юридичну освіту.
Накі звернув увагу й на історії, які російський керівник неодноразово розповідав про своє дитинство. Зокрема, про щура, якого він загнав у кут і який несподівано кинувся на нього, а також про правило, засвоєне нібито на ленінградській вулиці: якщо бійка неминуча, потрібно бити першим.
На думку журналіста, такі спогади багато говорять про те, як Путін намагається пояснювати власну поведінку та демонструвати силу.
Його розповіді про підворіття – це історії скривдженої людини, яка хотіла, щоб її якщо не поважали, то боялися
Робота в КДБ, за його оцінкою, посилила схильність майбутнього президента використовувати людей для досягнення власних цілей. Підготовка співробітників спецслужб передбачала вербування, здобуття інформації та вміння впливати на поведінку інших.
Під час служби в Дрездені Путін займався роботою з джерелами інформації. Надалі подібні методи, як припускає Накі, стали частиною його політичної поведінки.
Приклади можна знайти у взаєминах російського керівника із західними лідерами. Після першої зустрічі з ним у 2001 році президент США Джордж Буш-молодший говорив, що зміг відчути його душу. Натомість Ангела Меркель згодом описувала Путіна як людину, яка постійно очікує загрози та готова відповідати на неї.
Показовим став і випадок, коли російський президент привів на зустріч із Меркель свого лабрадора, хоча знав про її страх перед собаками. Накі розглядає подібні епізоди разом зі звичкою змушувати співрозмовників чекати та використовувати їхні особисті слабкості.
Зрештою Путін зосередив у своїх руках практично всю державну владу. У 2020 році він домігся змін до російської Конституції, які дозволили обнулити президентські терміни, відмовившись навіть від попередньої моделі формальної передачі посади Дмитру Медведєву.
Люди в цій схемі – інструмент для досягнення його цілей. Відповідальності перед ними він не відчуває. А мета все та сама – змусити поважати через страх, але вже не людей усередині країни, а за її межами
Таке розуміння влади, на думку Накі, пояснює й поступове ототожнення Путіним себе з Росією. Ще у 2014 році В'ячеслав Володін сформулював тезу про те, що існування держави нібито нерозривно пов'язане з її керівником.
Після усунення внутрішніх політичних конкурентів, переслідування опозиції та придушення протестів Кремль почав дедалі активніше використовувати силові методи у відносинах із сусідніми країнами.
Кремль сприймав поступки Заходу як слабкість
На початку президентства Путін демонстрував значно більшу зацікавленість у співпраці із західними державами. У 2001 році він виступав у німецькому Бундестазі, називаючи Росію дружньою європейською країною, а також порушував питання можливого зближення з НАТО.
Колишній генеральний секретар Альянсу Джордж Робертсон згадував, що Путін запитував, коли Росію запросять приєднатися до НАТО. Коли йому пояснили необхідність проходження звичайної процедури вступу, російський керівник відкинув можливість чекати нарівні з іншими державами.
Накі вважає цей епізод показовим для розуміння подальшої зміни зовнішньої політики Кремля. Путін прагнув співпраці, але не погоджувався на відносини, у яких Росія мала б дотримуватися спільних правил.
Дружити він був готовий виключно на правах особливого партнера. Особливим його не зробили. І 10 лютого 2007 року в Мюнхені Путін виступив проти однополярного світу та розширення НАТО
Після Мюнхенської промови Москва почала дедалі відкритіше висувати претензії до міжнародного порядку. Однак, за оцінкою журналіста, це не означало докорінної зміни світогляду самого Путіна – змінилися насамперед методи, якими він намагався домагатися бажаного.
При цьому Накі не погоджується з тезою, нібито Захід спровокував російську агресію відмовою від дружби з Кремлем. Навпаки, він нагадав про численні приклади економічного та політичного зближення.
Одним із них стала політика Німеччини. Колишній канцлер Герхард Шредер після відставки обійняв керівні посади у структурах, пов'язаних із російським енергетичним бізнесом, зокрема в "Роснефти". Ангела Меркель також підтримувала економічну співпрацю з Москвою, хоча діяла значно обережніше.
У квітні 2008 року на саміті НАТО в Бухаресті Німеччина та Франція виступили проти надання Україні й Грузії Плану дій щодо членства в Альянсі. За чотири місяці Росія розпочала війну проти Грузії.
Навіть після окупації Криму німецькі уряди продовжували підтримувати будівництво "Північного потоку-2", представляючи його як комерційний проєкт. Напередодні повномасштабного вторгнення частка російського газу в німецькому імпорті сягала приблизно 55%.
Попри ці економічні зв'язки, Росія не відмовилася від подальшої агресії. Накі пояснює це тим, як Путін оцінював готовність інших держав іти йому назустріч.
Якщо їм ідуть назустріч, вони сприймають це як слабкість і вимагають більшого. Якщо не йдуть – як виклик
Першою масштабною перевіркою меж дозволеного після зміни кремлівської риторики стала війна проти Грузії. Реакція міжнародних партнерів на неї, за оцінкою Накі, вплинула на подальші розрахунки російського керівництва.
Після Грузії Росія випробувала Захід в Україні
У серпні 2008 року російська армія захопила частину грузинських територій, а Москва визнала незалежність самопроголошених Абхазії та Південної Осетії. Водночас уже в листопаді того ж року Європейський Союз вирішив відновити переговори з Росією про нову угоду щодо партнерства.
У березні 2009 року адміністрація США також оголосила про перезавантаження відносин із Москвою. Накі вважає, що така реакція дала Путіну підстави розраховувати на можливість нових силових дій без неприйнятних для себе наслідків.
У самій Росії тим часом зростало внутрішнє політичне напруження. За президентства Дмитра Медведєва опозиція отримала дещо більше можливостей для публічної діяльності, а в суспільстві посилювався запит на зміну влади.
Показовими стали протести після парламентських виборів у грудні 2011 року. Після повернення Путіна на посаду президента у 2012 році влада посилила переслідування опозиції, а також запровадила нові обмеження для громадських організацій, протестних акцій та незалежних медіа.
За оцінкою Накі, страх перед можливістю втратити контроль над країною вплинув і на подальші зовнішньополітичні рішення Кремля.
У лютому 2014 року, після втечі Віктора Януковича з України, Путін зібрав керівників силових відомств і наказав розпочати підготовку захоплення Криму. Згодом він особисто визнав участь російських військових в операції, хоча спочатку Москва заперечувала їхню присутність.
Паралельно Росія розпочала війну на Донбасі. Влітку 2014 року українські військові змогли потіснити проросійські збройні формування, після чого, за даними української сторони, Москва залучила регулярні підрозділи своєї армії, зокрема під Іловайськом.
Проте військовий спротив України був не єдиним чинником, який вплинув на рішення Кремля. Після збиття малайзійського Boeing над Донбасом Європейський Союз погодив секторальні санкції проти російської нафтової, оборонної та технологічної галузей.
У вересні 2014 року Європарламент також закликав розглянути можливість відключення Росії від міжнародної системи фінансових повідомлень SWIFT. На думку Накі, перспектива таких обмежень викликала особливе занепокоєння в Москві.
Російський Центробанк почав терміново розробляти власну систему передавання фінансових повідомлень. А після підписання других Мінських домовленостей у лютому 2015 року інтенсивність бойових дій на Донбасі поступово знизилася, хоча порушення перемир'я продовжувалися.
Накі вважає, що поєднання українського опору та загрози серйозних фінансових втрат змусило Путіна переглянути темпи своєї агресії. Водночас Росія отримала час для підготовки до можливого масштабнішого протистояння.
Путін готувався до санкцій і великої війни
Події 2014 – 2015 років, за оцінкою Накі, показали Кремлю, що західні держави не готові до прямого військового протистояння з Росією, але можуть завдати їй значних економічних збитків. Саме фінансові інструменти Москва почала розглядати як одну з головних загроз для власних планів.
До початку повномасштабного вторгнення Росія накопичила значні резерви. За наведеними журналістом даними, на початок 2022 року вони становили приблизно 640 мільярдів доларів, однак після нападу на Україну значна частина цих коштів була заморожена.
Накі припустив, що російське керівництво прагнуло створити фінансовий запас для тривалої війни, не розкриваючи повністю своїх планів перед міжнародними партнерами.
Паралельно змінювалася і публічна риторика Путіна. Він дедалі частіше звертався до власної інтерпретації російської історії, пояснюючи сучасну політику подіями минулих століть.
У липні 2021 року російський президент опублікував статтю про нібито історичну єдність українців і росіян. Після початку повномасштабного вторгнення він порівнював себе з Петром I, говорячи про необхідність повертати та зміцнювати території.
На думку Накі, під час ізоляції в період пандемії Путін міг ще більше зануритися в подібні уявлення, а постійне споживання власної пропаганди лише посилювало його переконання.
Путін говорив пропаганді, що потрібно говорити. Вона це повторювала, а потім він сам поглинав цю пропаганду й вірив у неї ще сильніше
Напередодні вторгнення в лютому 2022 року Путін уже відкрито заперечував самостійність української державності, стверджуючи, що сучасну Україну нібито створив Ленін.
Однак спроба швидко захопити Україну завершилася провалом. Російська армія була змушена відступити з Київщини, а восени 2022 року зазнала поразок на Харківщині та залишила Херсон.
Додатковим випробуванням стала мобілізація, після оголошення якої сотні тисяч росіян виїхали з країни. А в червні 2023 року колони найманців Євгена Пригожина вирушили в напрямку Москви, продемонструвавши вразливість самого російського керівництва.
Путін назвав заколот ударом у спину та порівняв ситуацію з революційними подіями 1917 року. Через два місяці Пригожин загинув в авіакатастрофі у Тверській області разом із командиром ПВК "Вагнер" Дмитром Уткіним.
Для Накі ці події стали важливими у поясненні подальшої поведінки російського диктатора.
Війна вивела його просто на єдиний реальний страх – втрату влади
Саме після найбільших невдач російської армії Кремль почав через посередників сигналізувати про можливість замороження бойових дій. Однак, за оцінкою Накі, такі пропозиції могли бути спрямовані на отримання часу для відновлення військових ресурсів.
Чому переговори не змушують Путіна зупинитися
У 2022 – 2023 роках Москва періодично демонструвала готовність обговорювати припинення бойових дій. Зокрема, під час переговорів у Стамбулі російська сторона пропонувала відкласти обговорення статусу Криму, але водночас наполягала на обмеженні українських оборонних можливостей.
Накі звернув увагу на положення російських переговорних проєктів, які передбачали скорочення української армії приблизно до 85 тисяч військовослужбовців, обмеження важкого озброєння та участь самої Росії у механізмі гарантій безпеки.
За такої конструкції Москва могла б отримати можливість блокувати міжнародну допомогу Україні в разі нового нападу. Тому журналіст не вважає запропоновані умови основою для стійкого миру.
Для чого я все це розповідаю? Щоб стала зрозумілою одна проста річ: з Путіним не можна домовитися
На його думку, російський керівник не розглядає економічний добробут країни як достатню причину для завершення війни. Навіть представники фінансового блоку російської влади дедалі відкритіше говорять про виснаження ресурсів та погіршення економічної ситуації.
Зокрема, у червні 2025 року міністр економічного розвитку Росії Максим Решетников попереджав про ризик переходу економіки до рецесії. Керівниця Центробанку Ельвіра Набіулліна говорила про вичерпання частини ресурсів, а представники великих банків – про необхідність змін у моделі економічного зростання.
Проте ці попередження не змінили військових рішень Кремля. Накі пов'язує це з тим, що для Путіна економічні втрати мають значення насамперед тоді, коли починають безпосередньо загрожувати його владі або можливості продовжувати агресію.
Водночас дипломатичні контакти з Москвою тривають. Журналіст нагадав про черговий візит американського спецпосланця Стіва Віткоффа до Росії 21 жовтня, під час якого обговорювали продовження переговорного процесу.
Російська сторона також погодилася на повернення до тристороннього формату в Абу-Дабі. Однак уже за тиждень Путін, за інформацією Reuters, дав зрозуміти лідерам Фінляндії та Норвегії, що не відмовляється від наміру захопити весь Донбас.
Накі вважає, що готовність Кремля обговорювати організацію нових зустрічей не слід плутати з готовністю до взаємних поступок. Важливішим він називає питання, за яких обставин продовження війни стане для російського диктатора неможливим або особисто небезпечним.
Військові втрати можуть зруйнувати плани Кремля
Першою умовою, яка може вплинути на рішення Путіна, Накі називає зміну ситуації на фронті. Російський керівник має побачити, що продовження бойових дій не наближає його до поставлених цілей, а навпаки позбавляє вже здобутих позицій.
Особливе значення для Кремля зараз має Донбас. За інформацією, на яку посилався журналіст, Путін розраховував установити контроль над усім регіоном до кінця 2026 року.
Проте реальні темпи просування російської армії, за оцінкою Накі, не відповідають таким планам. Українські контратаки на окремих ділянках фронту змушують Росію перекидати резерви та витрачати значні ресурси на повторні штурми.
Поки він не зрозуміє, що кожен день без припинення вогню забирає в нього те, що в його очах робить його великим, жодної мотивації зупинятися не буде
Накі навів оцінки, згідно з якими з 1 вересня до 16 жовтня російська армія на всій лінії фронту сумарно втратила приблизно 122 квадратні кілометри території. У цей період українські контратаки, за його даними, повернули більше територій, ніж росіянам вдалося захопити.
Окремо він згадав українську операцію "Вівальді" поблизу Лимана. За наведеними журналістом повідомленнями, вона зірвала спроби російських військ обійти укріплені райони Донеччини з півночі.
Зокрема, командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький повідомляв про значні втрати російської 144-ї мотострілецької дивізії. Накі наголосив, що ці події ускладнили плани російського командування щодо наступу на Слов'янськ і Краматорськ.
Водночас Генеральний штаб Росії продовжує звітувати про захоплення десятків населених пунктів, зокрема робить заяви, які не отримують незалежного підтвердження. Журналіст припустив, що перебільшені доповіді військового керівництва можуть створювати у Путіна хибне уявлення про реальну ситуацію.
Саме тому, на його думку, реальні втрати територій і відсутність стратегічних проривів можуть мати для Кремля більше значення, ніж загальні повідомлення про загиблих військових.
Економіка та страх мобілізації обмежують Путіна
Друга умова завершення війни безпосередньо пов'язана з ресурсами Росії. Навіть якщо Путін не захоче відмовлятися від своїх цілей, фінансові труднощі, втрати військових і нестача охочих іти на фронт можуть обмежити його здатність продовжувати бойові дії.
За наведеними Накі даними, російський уряд уже збільшив прогноз дефіциту федерального бюджету на 2026 рік до 7,3 трильйона рублів замість раніше запланованих 3,8 трильйона. У наступні роки Москва також очікує значних бюджетних розривів, тоді як військові видатки продовжують зростати.
Окремим чинником стали українські удари по російській нафтовій інфраструктурі. Пошкодження підприємств, пов'язаних із видобутком, переробленням і транспортуванням нафти, ускладнює фінансування військових потреб та створює додатковий тиск на економіку.
Накі також навів оцінки, за якими російська армія останніми місяцями втрачає понад 40 тисяч убитими й пораненими щомісяця. Водночас вартість контрактів із військовослужбовцями значно зросла порівняно з 2022 роком.
Коли у тебе немає грошей на війну й немає людей, готових іти за тебе помирати, зупинитися доведеться навіть проти власної волі
Однак Кремль має й інший спосіб поповнювати армію – нову масштабну мобілізацію. Саме тут, за оцінкою журналіста, виникає третя умова, яка стримує російського диктатора: загроза втратити владу.
Після мобілізації восени 2022 року сотні тисяч росіян залишили країну, а невдоволення війною стало помітнішим. Накі вважає, що Путін пам'ятає ці наслідки й побоюється повторювати рішення, здатне спричинити масштабне внутрішнє напруження.
Водночас без додаткових людей та фінансування російське командування не зможе нескінченно підтримувати нинішню інтенсивність бойових дій.
Варіанти, які могли б це виправити, заблоковані якраз побоюваннями втратити владу. У цьому і є шлях. Єдиний шлях до завершення війни. Іншого не існує
На думку Накі, ці три чинники пов'язані між собою. Виснаження ресурсів ускладнює російський наступ, відсутність успіхів підриває політичні плани Путіна, а спроби компенсувати втрати примусовими заходами можуть створити загрозу для стабільності його режиму.
Поступки Росії можуть призвести до нової війни
Окремо Накі розглянув сценарій, за якого західні держави спробують домогтися припинення війни ціною односторонніх поступок України. На його думку, навіть гіпотетична капітуляція Києва не означатиме, що Путін відмовиться від подальшої експансії.
У такому разі російська армія збереже значну кількість військових із бойовим досвідом, а Кремль отримає підтвердження власного переконання, що військова агресія здатна приносити політичні та територіальні здобутки.
Наступними об'єктами тиску, за припущенням журналіста, можуть стати Молдова, Грузія, країни Балтії та інші держави Центральної Європи.
Певні ознаки перевірки готовності НАТО реагувати на російські дії Накі бачить уже зараз. Зокрема, він нагадав про проникнення російських безпілотників у повітряний простір Польщі 10 вересня 2025 року та подальші консультації союзників відповідно до статті 4 Північноатлантичного договору.
Журналіст також звернув увагу на диверсії та інші провокації в європейських країнах. На його думку, Москва прагне з'ясувати, наскільки далеко може просуватися, не отримуючи жорсткої колективної відповіді.
Є ті, хто думає, що колись чудовисько насититься, якщо згодувати йому всіх інших, крім себе. В історії це ніколи так не працювало
Він провів паралель із Мюнхенською угодою 1938 року, коли Велика Британія та Франція погодилися на передавання Судетської області нацистській Німеччині, сподіваючись уникнути великої війни.
Проте вже за кілька місяців Німеччина окупувала решту чеських земель, а у вересні 1939 року нападом на Польщу розпочала Другу світову війну.
Накі вважає, що Путін може сприйняти можливі територіальні поступки України як доказ дієвості своєї стратегії. Особливо небезпечним він називає сценарій, коли агресор отримує час для відновлення військових можливостей, а держави Заходу знову відкладають рішення про посилення оборони.
При цьому Росія вже зазнала величезних людських втрат. Журналіст навів дані спільного підрахунку "Медіазони" та російської служби BBC, які встановили імена майже 283 тисяч загиблих російських військовослужбовців, зазначивши, що реальна кількість жертв може бути значно більшою.
Українські цивільні та військові, які загинули внаслідок російської агресії, до цих підрахунків не входять. Накі наголосив, що подальша тривалість війни залежатиме також від того, наскільки швидко міжнародні партнери України будуть готові посилювати тиск на Кремль, замість того щоб розраховувати на нові домовленості без зміни російської позиції.
Майкл Накі: дивіться відео
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter