Переговори як ширма для капітуляції: у чому полягає бандитський план Москви

Це триває вже півтора року. Насправді ніхто не будує жодних тунелів, натомість відбувається відтягування реального тиску на Росію. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Профанація замість перемовин

Перемовини намагаються виправдати гуманітарними цілями – мовляв, це комунікація заради визволення понад тисячу наших полонених, які перебувають у нелюдських умовах. Проте для обмінів не потрібні подібні вистави. Для цього необхідні системна робота Дмитра Лубінця та скоординований тиск міжнародних партнерів на Москву.

Усе, що лунає від рашистських дипломатів і спецслужбістів, – профанація. Їхні умови неприйнятні для українців. Звісно, Києву доводиться зберігати дипломатичний тон. Навіть щодо енергетичного перемир'я залишаються шанси, хоч і мізерні. Але Небензя в ООН чітко заявив: Москві не цікаві часткові перемир'я. Їм потрібне лише припинення війни на їхніх умовах, що означає капітуляцію України.

Пастка "реєстрового козацтва" та ультиматуми Кремля

Абсурдно звучать і російські вимоги щодо "гарантій безпеки для Росії". Прямою загрозою Кремль вважає саме існування сильної України – з потужною армією, західною зброєю та консолідованим суспільством. Ба більше, Москва прагне роззброєння східного флангу НАТО, вимагаючи відкинути війська та озброєння на дальні рубежі. Чи піде на це слабкий Альянс – питання відкрите, але Україна не погодиться ніколи, поки ми маємо чим чинити опір.

Ми це вже проходили. Минають століття, а стратегія росіян не змінюється: вони знову хочуть бачити нас "реєстровими козаками" з обмеженим військом і рахувати кожну ракету, щоб підривати наші склади.

Триває тринадцятий рік війни та багатовікове протистояння. Росіяни одержимі ідеєю нашого знищення, і поки мають ресурс – вони атакуватимуть.

Єдиний шлях до миру – позбавити Росію фізичної спроможності нападати.

Бандитський шантаж Європи за поняттями дев'яностих

Залучення європейців до консультацій в Абу-Дабі – це не про надання їм суб'єктності. Представники Трампа – той же Стів Віткофф чи Джаред Кушнер – ніколи не вирізнялися стратегічним мисленням. Європейців посадили за стіл лише для того, щоб натиснути на них і через них схиляти Київ до поступок, адже зламати Україну напряму за півтора року Вашингтону так і не вдалося.

Росіяни діють методом батога й пряника. З одного боку, показують фото зруйнованих міст Другої світової і лякають знищенням. З іншого – пропонують дешеві нафту й газ. Це класична логіка бандитів із дев’яностих, що нагадує справу "Карфаген": вибір між кулею та 500 тисячами доларів. Росія мислить суто бандитськими категоріями.

Однак цей шантаж здатний зіграти проти Кремля. Коли європейські політики стикаються з таким дикунством, у них настає протверезіння – як після візитів до Бучі чи Ірпеня. Переживши шок, вони відкидають балачки про те, що "потрібно подумати". Вони нарешті усвідомлюють, що Україна – їхній єдиний форпост, який стримує терористів.

Маневри Трампа, спецоперація в Ірані та нафтові надприбутки

Щодо Сполучених Штатів, то заяви про пакет підтримки України на 10 – 15 мільярдів доларів після 3 січня звучать обнадійливо, проте зачаровуватися не варто. Трамп не планує ставати "кульгавою качкою". Він приміряє образ гордого лева, погрожує вето й тисне на республіканців. До оновлення Конгресу система залишатиметься в стані політичного заціпеніння.

Показовою є ситуація довкола Піта Гегсета. Попри критику Джей Ді Венса та сина президента через прорахунки щодо Ірану, республіканці заблокували процедуру його відставки.

Річ у тім, що США активно готуються до нової спецоперації в Ірані: туди звезли арсенали зброї, а кількість заправників подвоїли – з 300 до 600. Якщо кампанія зазнає фіаско, Трампу знадобиться винуватець. Гегсет стане ідеальним цапом-відбувайлом.

Ескалація на Близькому Сході штучно утримує високі ціни на нафту. Це грає на руку не лише Москві, а й приватним американським компаніям, які від початку 2026 року заробили близько 100 мільярдів доларів. За цим стоять потужні бізнесові лобі. Трамп намагається виглядати сильним гравцем, але в разі поразки перекладе провину на оточення. Справжнє внутрішньополітичне протистояння у Вашингтоні спалахне лише після 3 січня.