За даними джерел 24 Каналу в українських спецслужбах, командири загарбницьких військ постійно зіштовхуються з неможливістю виконати поставлені їм згори завдання через тотальний дефіцит всього. Бункерний фюрер вимагає у своїх генералів виходу на адмінкордони Донецької та Луганської областей, але максимум, який можуть продемонструвати окупанти – це просування на кілька кілометрів на певних ділянках фронтів при величезних втратах у техніці та живій силі.

Дивіться також "Друга армія світу" не може впоратися з технікою навіть на навчаннях: потопили бойові машини

Зосередивши майже всі свої боєздатні підрозділи під Вугледаром, Авдіївкою, Мар'їнкою, Кремінною та Бахмутом, путінські ординці за чималий проміжок часу продемонстрували певні успіхи лише на одному напрямку. Натомість всі інші потуги росіян постійно завершуються їх розгромом на полі бою.

Авдіївку штурмують майже 9 років

  • Після початку повномасштабного вторгнення завдяки неймовірній кількісній перевазі, а також певному факту несподіванки для українського політичного керівництва, росіянам вдалося пройти вглиб України на Півночі та Півдні.
  • Однак із урахуванням військових можливостей "другої армії світу", на Донбасі вони майже нічого не здобули. Маючи величезну кількість техніки, можливість завдавати ракетно-бомбових ударів на лінії зіткнення, а також тисячі цілком підготовлених людей, росіяни спромоглися лише захопити невеликий відсоток територій на Донеччині та достатньо серйозно просунутися на Луганщині.
  • Втім, ці успіхи скоріш можна називати тактичними, а не стратегічними, бо вище військово-політичне командування Москви розраховувало на зовсім інший результат.
  • Той факт, що за понад рік на Донецькому напрямку загарбники змогли захопити лише кілька невеличких селищ, але навіть не спромоглися зайти в Авдіївку чи взяти під контроль Мар'їнку, є дуже красномовним.
  • Ці міста з агломерації шахтарської столиці окупанти фактично намагаються штурмувати майже 9 років, проте відзвітувати у Кремлі можуть лише про захоплення сараю в якомусь полі.
  • При цьому значно більше шансів на успіх у росіян було саме на початку другої фази великої війни, коли вони мали абсолютну кількісну перевагу, а їх війська так чи інакше складалися з навчених контрактників.

Зараз ситуація зовсім інша. Збройні сили Росії складаються з якісно підготовлених підрозділів лише на 30%, тоді як більшість загарбників – це погано забезпечений натовп із мобілізованих. Зрозуміло, що така армія завдяки своїй кількості може руйнувати міста та вбивати людей, однак кожне її просування вглиб України фактично перетворюється на піррову перемогу. Українські захисники змушують путінських генералів платити за це ту ціну, яку Росія так чи інакше не може собі дозволити. Адже хоч Путін і має величезний мобілізаційний потенціал, набирати окупантів для відправки на загибель йому ставатиме все важче.

До того ж, цінник у 30 тисяч загарбників в обмін на знищений Соледар так чи інакше може призвести до того, що росіяни закінчаться. А от із технікою у них все дуже погано навіть зараз. Розконсервовані танки 50-х років хоч і здатні стріляти, являють собою консервні банки, які гарантовано знищуються радянськими РПГ. Крім того, старі БМП та БТРи перебувають у жахливому технічному стані. То ж із кожним тижнем та місяцем російська орда стає все гіршою за якістю, що надає певну перевагу Україні навіть за умов жорсткого дефіциту зброї та снарядів. Втім, від снарядного голоду поступово страждають і росіяни.

Витратив всю норму на своїх

Армія орди, яка звикла воювати за рахунок чисельної переваги та безлімітної кількості боєприпасів, так чи інакше втрачає свою здатність просуватися через нестачу снарядів для артилерії. Заводи не здатні компенсувати витрати, а величезне логістичне плече (наразі тягнуть боєприпаси аж із Далекого Сходу) призводить до того, що російські підрозділи не мають можливості створити артилерійський вал. Ба більше, оскільки всі наступи Росії звузилися до кількох конкретних точок на карті, саме туди й націлена левова частка всього, що завозиться для використання на полі бою. Загарбники, які перебувають на інших напрямках, отримують за залишковим принципом.

Тим часом Від Москви до Алтаю: у Росії масово роздають повістки вже у 35 регіонах

При цьому подекуди ще й скористатися цими боєприпасами не можуть, бо у своїй більшості російська артилерія – це не про точність. Ілюструє це випадок, який стався 11 березня під час чергової спроби окупантів просунутися ближче до Авдіївки. Кілька маленьких груп загарбників із 136 бригади висунулися в напрямку позицій ЗСУ під прикриттям танків та кількох БТРів.

Частина бронетехніки до потрібного росіянам місця не доїхала, бо рухалася колоною та заїхала на мінне поле, про яке офіцерам-окупантам було давно відомо. Просто механікам-водіям та командирам екіпажів про це не сказали. Ті ж, хто не підірвався на загородженні, намагалися розвернутися та поїхати назад, але їх знищили захисники України. Не пощастило й ворожій піхоті, просування якої мали забезпечити не лише танкісти, але й артилеристи.

Втім, командир батареї гаубиць 1943-року Д-1 чи то після похмілля, чи просто через власну недосвідченість трохи переплутав та почав накривати своїх. На щастя для загарбників, з 20 снарядів влучним був лише один, але він знищив чотирьох оркостанців та поранив ще трьох. Однак найважливіше зовсім не це. Після того росіяни, які вже пішли на штурм та не могли повернутися через загороджувальні загони, дізналися, що допомога артилерії для них скінчилася. Адже денний ліміт на снаряди вичерпався. Так і залишилася купка загарбників наодинці з українськими захисниками. І зрозуміло, що спроба штурму для них закінчилася абсолютним провалом.