Народовладдя – це не лише участь громадян у виборах/референдумі, це не лише активне/пасивне виборче право. Це те, чого у нас не було історично – постійної можливості населення впливати на управління країною, на прийняття рішень, на реалізацію власних прав.
Читайте також: Що це було. Екс-прокурор Сус викриває Луценка та своїх керівників
Типовим прикладом народовладдя є референдум з тих чи інших питань, але повторюсь такої традиції у нас немає.
Втім, розвинуті демократії, прикладу яких ми намагаємось наслідувати, виробили й інші форми співпраці/комунікації населення та тих, кого прийнято називати владою (при тому, очевидно, що і її саму такою зробило те ж населення, але вибирали з того, що є, з того, що розкрутили в медіа, з того, що ефектніше говорило, більше та солодше обіцяло і у кінцевому результаті отримало строкову індульгенцію).
Після революції 2014 року в кожному секторі, де можна було це зробити, почали впроваджуватись ці методи взаємодії, просовувались у всі можливі процедури відбору керівників новостворених органів, добору суддів, консультантів на рівні реформ, розроблення законопроектів і т.д.
І наче, на початку, це всіх влаштовувало, рівно до того часу, доки не стало дошкуляти. Умисно не пишу "заважати", адже це означало б, що заваду складно подолати, а подолати не складно, просто інформаційний шум недоречний, і цей шум не лише з вітчизняних медіа, його можна, завдяки деяким маніпуляціям приглушити, ні, це шум "західного вітру", предметного змісту якому надають, у тому числі, ті представники активного громадянського суспільства, яким той самий Захід довіряє, спонсорує та дослуховується.
Справа не у їхніх помислах, чистоті думок тощо. Справа у тому, що все у житті, а особливо партнерство, ситуативне. А це – особливо, це партнерство в Україні. Ще у 2013-2014 роках ці ГО та ФОП були потрібні, бо були по один бік барикад з тими, хто ситуативно розділяв їх принципи, а зараз вже не те.
Що потрібно, для того, щоб довести, що ці речі не прижились?
Їх потрібно дискредитувати, у першу чергу, в очах тих, хто Революцію робив. Їх повинне переповнити почуття апатії, втрати довіри до того, що може бути змінена система загалом, а що не менш важливо ситуативно, важливо розвіяти довіру до конкретних людей, організацій, органів, щоб те, що від них відходить, ними створюється, продокується вже не приймалось як безапеляційна істина, а принаймні, щоб піддавалось сумніву (я точно не фанат Лещенка, але він типовий приклад, якому тепер на кожен матеріал чи статтю "сунутимуть: на чергову квартиру заробляєш?)
До прикладу: те, що стало нашим квитком у Європу, електронне декларування та відповідальне за нього НАЗК. Могло це відомство стати вагомим, авторитетним та таким, яке б виклика повагу громадян та обгрунтований страх у держслужбовців? Звісно так.
Читайте також: Не хвилюйся, ми там якось "зарішаємо", – журналіст Шалайський про Холодницького та Ситника
Однак, скандал кінця минулого року, дозволив тепер сприймати цей орган не як незалежний, а як ручний. Автоматична перевірка декларацій, точніше її відсутність цим думкам дозволила прорости, заміна голови та ситуація з електронним декларуванням антикорупціонерів дозволила укорінитись на довго.
Тим самим, зробивши НАЗК з базово незаплямованого, у типового представника бюрократичної старої системи.
Йдемо далі, Громадська рада доброчесності, утворена для сприяння ВККС у відборі суддів, а саме наданні висновків на предмет відповідності етичним та моральним якостям, починаючи з 26 березня відмовилась приймати участь у цьому процесі, оскільки ставати співучасниками "фіктивної прозорості" та ставити "відбиток" на кандидатурі судді "перевірено громадськістю" навіть у випадку, якщо він/вона цим якостям не відповідає, ГРД не забажала. І як розвивається ситуація? Вона вирішена? – ні. Натомість, суддя КСУ Городовенко дозволяє такі дії засуджувати, що у принципі невірно, адже хто-хто, а КСУ повинен бути максимально аполітичним.
Сьогоднішні події, НАБУ/САП.
Та медіа-кампанія, у яку зараз занурились ці органи, вірніше їх очільники, які цього не розуміють, грає на руку тим, з ким вони покликані боротись.
Адже подумайте про ту кількість бруду, яку один на одного вилили ці люди.
Холодницький розповідає про непрофесійність детективів НАБУ, Ситник (хто його консультує?) у тандемі з політиком Генпрокурором підслуховує керівника САП, оприлюднює записи, бо просто не знає, що з ними більше робити, жучок "спалили", а на кримінальну відповідальність записи не тягнуть.
Результат усього цього, не дивлячись на кадрові рішення, які будуть прийняті у подальшому щодо очільників: ОРГАНИ нічим не відрізняються від тих, на зміну яким вони були створені.
Повернуся до активістів із електронним декларуванням. Невже хтось думає, що у їхніх деклараціях НАЗК знайде ознаки незаконного збагачення? Максимум податкова може донарахувати зобов'язання, не більше. Тож чому його не скасують? Легалізоване джерело інформації, яке вже сьогодні дозволило Ляшку говорити, що він заробляє менше, ніж борець з корупцією, який про нього сюжети робить.
Далі апатія, яка влаштує всіх.
"Пуповинний зв'язок", дійсно, потрібно розривати. Та чи можемо ми бути певними у тому, що породжені сьогоднішніми, такими батьками, дітища здатні до самостійного життя? Ті, хто змагатимуться за електоральні симпатії, використовують у передвиборчій стратегії такі поняття як "системність", "відповідальність", "послідовність". Судячи з рейтингів, населення має намір дати їм шанс ці слова підтвердити діями. От і подивимось – на скільки сьогодні з нами щирі лідери електоральних опитувань.
Читайте також: Три найцікавіші епізоди з розсекречених матеріалів, де Холодницький обіцяв "порішати" справи