Якщо базовим, основним твором, взяти "pulp-чтиво", яке писалося в Україні 5 років, під назвою "Президент чи олігарх?", то spin-off під назвами "Подвійний "Удар" братів Кличко" та "Знову "не здамся без бою" потрібно розглядати саме, як відгалуження від основного сюжету.
У Голівуді spin-off з'являються на хвилі фінансової успішності основної картини, любові глядачів до окремих персонажів, задля ще більшої капіталізації проекту. В українському політичному бутті все дещо інакше.
Читайте також: Шанс він втратив, – експерт про конкуренцію Вакарчука та Зеленського на виборах до ВР
"Кулак і Молот"
Основний твір "Президент чи олігарх", протримавшись 5 сезонів, рішенням аудиторії був закритий. Звісно, зараз говоритимуть, що це все через дискредитованого основного персонажа, але продовжуючи кіноматегрофічну паралель, – наш герой, не Френк Андревуд (який волею сценаристів покинув нас назавжди) та ще побореться, принаймні, він собі так думає, "щоб не втратити країну". Як видається, партнери по основному серіалу вирішили, що токсичність нашого "умовного Френка", не повинна тягнути і їх на дно політичної історії.
Звідси, власне кажучи, і з'явився перший проект – "Доктора Залізний Кулак" підсилений для більшого ефекту "Доктором Сталевим Молотом". Крок, як мінімум зрозумілий. Якщо у всесвіті "Зе" на переможця спрацювали пізнаваність та відсутність антирейтингу, то чому б не спробувати те ж саме? У всесвіті конкурентів DC та Marvel ситуації схожі, принаймні, і на прикладі жіночих персонажів, – є попит, отже, ось вам пропозиція. Чи достатньо цього для перемогти? Звісно, ні.
Адже ефект новизни методу втрачено, політичний бек у одного із учасників є, частина його депутатів залишаються, принаймні поки, у складі фракції того, кому аудиторія висловила категоричне "Ні". За 5 років роботи у Києві "Залізний кулак" має як візуальні репутаційні перемоги, так і цілий пул негативних історій, які стосуються все того ж самого, що утопило "умовного Френка" – мова про оточення, корупцію, непрозорий розподіл коштів бюджету тощо (не варто зупинятись на цьому конкретно, все що потрібно, за прийдешніх кілька місяців йому пригадають).
Віталій та Володимир Кличко / Фото Zik
Тим не менше, очільник Києва не встиг повністю "помножити на нуль" свою репутацію, яку отримав за часів професійної спортивної кар'єри, не встиг розгубити людську симпатію та повагу, а тому, приймає для себе єдине правильне рішення, рухатись "власним ударним шляхом". А на додачу, будучи підсиленим кращим союзником, про якого можна лише мріяти, тим, хто не підведе за жодних обставин, союзником природним, за народженням, а не ситуативними, які переслідують меркантильні цілі. Чи є це новим з точки зору технології боротьби за виборця? Так, безперечно. Людям це до душі – хтось поностальгує, дивлячись на борди з обличчями братів, пригадуючи їхнє славетне боксерське минуле, хтось знайде у цьому відображення істинності сімейних цінностей. Тобто, загалом, шанси на те, що прокат цієї кінокартини не стане збитковим, а можливо і принесе мінімальний прибуток, беззаперечно, є. За відсутності інших варіантів, з огляду на фіаско основної фільму, подолання прохідного бар'єру на парламентських виборах – із невеликим кількавідсотковим плюсом – є оптимальним результатом для кіновиробника.
Читайте також: Він не здасться без бою? Хто з олігархів штовхає Вакарчука на парламентські вибори
Сюжетна арка, над якою варто замислитись "ударівцям" – "Віденська угода", вона, як і історія Коломойський vs Зеленський, нікуди не зникла. Різниця лише в тому, що новообраний президент не заперечує факту існування бізнес-стосунків, а мер не пам'ятає. "Віденська угода" є першопричиною того, що виходитиме на поверхню у ході розслідування та оприлюднення даних досягнень останніх 5 років.
Знову в бій?
Продовжуючи історію відгалужень, вважаю, що саме таким потрібно розглядати проект "Знову "не здамся без бою". З сукупності причин. До певної міри, вони можуть здатись надуманими, але кожен має право на власну думку.
Почнімо з того, що Святослав Вакарчук потенційно ще місяців 8-9 тому мав рейтинги, які дозволяли нам з вами говорити, що за умови його висунення та висунення Зеленського результат перегонів вирішувала б саме їх дуель у другому турі. Ці цифри бачили і ми, і сам персонаж. Очевидно припустити, що у випадку висунення, частина виборців, які мешкають у центральній та західній Україні, віддала б перевагу саме йому, а не ще, поки, чинному гаранту, адже успіх (якщо його так можна назвати), він мав саме у цій місцевості. Відповідно, висунення Вакарчука ставило під загрозу можливість зростання рейтингу Порошенка та потрапляння до 2-го туру. Місія, якщо не була б нездійсненною, то вкрай малоймовірною, попри увесь доступний інструментарій державного апарату, віп-агітаторів, медіа, Томосу, змін до Конституції, пенсійних виплат, монетизованих субсидій тощо.
Святослав Вакарчук / Фото з відкритих джерел
Проте, Вакарчук – чи то сам, чи то за порадами осіб, до яких дослуховується – вирішив Петра Олексійовича шансу не позбавляти, що у даному випадку (попри зовнішню пасивність позиції) за фактом виявилось підтримкою. Для тих, хто не в курсі, бездіяльність, це теж одна із форм діяння. Своєю поведінкою, роликами "голосувати не по-приколу" він теж, для когось прямо, а для когось опосередковано схиляв людей не стільки голосувати за Порошенка, скільки не голосувати за Зеленського.
Якщо аналізувати ситуацію саме так, то виникає логічне питання: як сьогодні політичний проект "Вакарчук" може говорити про зміни в країні, якщо за фактом підтримував людину, яка управляла країною? Як він може говорити про проблеми корупції, якщо підтримував та особисто комунікував з людиною, яка цю ж корупцію у очах виборців і уособлювала?
Більше того, у період коли суспільний запит був на ці зміни і люди готові були, у тому числі, делегувати Святославу можливість на їх проведення, у нього чомусь не вистачило, сміливості, стійкості чи ще чогось. Тобто, тоді він не спробував взяти на себе персональну відповідальність, а зараз, коли мова йде про колективну безвідповідальність парламенту, щось змінилось, з'явилась готовність зайняти невеликий сектор під куполом, що власне цілком під силу.
Читайте також: Володимир Кличко зібрався у Верховну Раду, – ЗМІ
Конспірологія та припущення – справи невдячні. Але видається, що демократичний центр впливу наших заокеанських союзників змістився після президентських виборів. На зміну "fail case mr. Incognito" з'явився "new face" – як відповідь на запит суспільства, як засіб впливу у парламенті на ініціативи новообраного президента. Важливо: як зараз вбачається із публічних висловлювань Білого дому, очолюваного республіканцями, Зеленський заручився саме їх більше ніж непоганою підтримкою, чим не міг похизуватись Порошенко, команда якого робила все для перемоги демократки Гіларі Клінтон.
Чому ми говоримо про демократів? Бо є певне оточення. А оточення завжди дає підстави для роздумів, припущень… В даному випадку, мова як про Віктора Пінчука, який мав більш ніж теплі стосунки із родиною Клінтонів. Олігарх більше за інших, сприяє публічному позиціонуванню Вакарчука, так про Dragon Capital, їх медіахолдинг, їх керівника, з яким (судячи з фото у соцмережах) часто проводить час потенційний лідер партії "без бою".
Шанси цього проекту залежать від оцінки виборців тієї сукупності інформації, якою вони володіють. Якщо дивитись на проект Вакарчука, як на той, який у період, коли країна просила нові обличчя, від суспільства та його вимог відвернувся, більше того – власною пасивною позицією підтримав того, кого люди не хотіли, – тоді висновок очевидний.
З іншої сторони, люди так не мислять – для них це буде новий учасник перегонів, який, звісно, відтягне у Порошенка його електорат, частково побореться за фан-зону Зеленського, та у кінцевому результаті потрапить до парламенту. Лише питання у тому, чи його особлива думка так і залишиться незрозумілою та нереалізованою, чи стане конструктивною.
Літній телевізійний сезон лише у США йде на нетривалі канікули, а у нас буде без перерви.
Читайте також: Вакарчук йде на вибори: що відомо про команду, спонсорів та політичні об'єднання