"Альо, гальорка!"

Фактично, вже є цілком помітною тенденція відходу Старого Світу від Білого дому. Попри постійні публічні запевнення тих чи інших європейських політиків у незламності трансатлантичного співробітництва, цей новий курс, позначений ведучими країнами ЄС, посилюється. З одного боку – намірами президента США перейти від 2%-го внеску в бюджет НАТО від ВВП кожної країни Альянсу до 4%-го. З іншого ж – підтримкою значною часткою європейців ідеї про те, що вони самі мають визначати пріоритетні питання своєї безпеки та займатися ними.

До слова: У Росії злякалися дій НАТО: Кремль переконує про підготовку до великомасштабного конфлікту

Наприклад, за даними соцопитувань, 55% німців бажають, аби Європа в майбутньому захищала себе сама без допомоги США. При цьому 48% німців виступають за часткове або навіть повне виведення американських військ із Німеччини, чий внесок в бюджет НАТО, до речі, є доволі серйозним: 15%. Тому думка ФРН залишається незмінною: основні витрати країни мають направлятися на соціальні програми, а збільшення військових витрат до 2%, як того вимагає Трамп, може бути досягнено лише в 2031 році. Наразі в Європі "умову 2%" виконують лише Велика Британія, країни Балтії, Польща, Греція та Румунія.

Військовий бюджет НАТО має до 2024 року бути збільшеним утричі – до 400 млрд доларів. Зрозуміло, що Дональд Трамп наполягає на тому, аби про це, насамперед, потурбувалися європейські країни та Канада. Але це його бажання зустрічає значний спротив. Суть контраргументів полягає в тому, що сенс та силу НАТО неможливо вимірювати виключно грошима, але навіть, якщо спробувати це зробити, то буде важко порівняти військові бюджети різних країн: скажімо, прямі витрати США на європейську безпеку складають лише невелику частку їх військових асигнувань. Власне, Трамп ніколи й не намагався навіть удавати, що переймається миром та спокоєм Європи. На його думку, європейці мають "або платити, або захищатися самотуж" – так сказав він за пів року до свого обрання на президентську посаду. "Я не боюся відмовляти країнам у військовій підтримці".

Тобто, хто платить – тому й наливають. Так і вийшло, що на останньому саміті НАТО в Лондоні представники Великої Британії, країн Балтії, Польщі, Греції та Румунії цілком символічно опинилися за одним столом із Трампом під час обіду, якого американський президент дав у передмісті британської столиці, Вотфорді. Президент Сполучених Штатів продемонстрував: хто не дотягує до 2 відсотків – той йому нецікавий, тому має бути готовим, що йому відмовлять у підтримці, якщо хтось стане загрожувати його країні, бодай вона й член НАТО.

Насправді, Трамп не бажає бачити очевидного: економіка "відмінників НАТО" в багатьох випадках тримається коштом підтримки, скажімо, тієї ж Німеччини – як напряму, так і через бюджет ЄС. Інакше ні Греція, яка переживає перманентну кризу й раз по разу рятується німецькими грошима, ні Румунія, найбідніша країна Євросоюзу, ані навіть Польща, чиїм основним торговельним партнером є ФРН (відповідно, 27% польського експорту й 28% польського імпорту), просто фізично не змогли б віддавати в бюджет НАТО жадані Трампом 2% свого ВВП.

Це, насправді, цілком характерно для президента США, адже він постійно сприймає НАТО, як комерційну спільну компанію, такий собі Joint Venture. На його думку, НАТО для США, перш за все, є ринком із гарантованою купівлею американської зброї. Тому, з його точки зору, відтепер Європу слід розглядати, як "відмінників" – тобто, тих, хто сплачує 2% та "двієчників" – тих, хто не сплачує.

Французький президент Емануель Макрон, який нібито не відмовлявся від наміру перейти в категорію "відмінників" до 2024 року, теж вніс свою частку в підрив натівської єдності. Він заявив про "мозкову смерть" НАТО, вказуючи на відсутність стратегічних цілей та необхідності нарощувати в Європі власну оборону. По-перше, він запропонував НАТО не вважати більше супротивниками ні Китай, ані Росію – країни, через протистояння яким, власне, й було створено Північноатлантичний Альянс. По-друге ж, в якості стратегічної мети він запропонував концентруватися на боротьбі з міжнародним тероризмом. Для цього НАТО з її військовим потенціалом просто не потрібна.

Всупереч Трампові, який розніс Макрона за ці пропозиції буквально в лахміття (не уникаючи образливих оцінок його розумових здібностей в дусі Жириновського), міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас запропонував створити експертну групу, яка розібралася б із поточним станом справ Альянсу та його пріоритетами. Тому що наразі вони просто не дуже зрозумілі.

Цікаво знати: Скільки Росія витрачає на інформаційну війну: шалені цифри

Внутрішні конфлікти в НАТО та їх причини

Зокрема, Маас все ж таки заперечив Макрону – на його думку, блок НАТО живий та здоровий. Хоча, насправді, до здоров'я йому далеко.

Одна з хвороб Альянсу має назву Туреччина. Ця країна продовжує воювати з курдами, яких просто, мов непотріб, викинули американці, а також купує російські зенітно-ракетні комплекси С-400, підриваючи цим натівські бойові стандарти. Інша проблема була окреслена Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом: реалізація так званої "програми 30". Ця програма є страшенно загадковою – принаймні, для більшості європейців. За цим планом, НАТО має бути в змозі, у випадку виникнення військового конфлікту, протягом 30 днів привести в повну боєготовність додатково 30 бойових кораблів, 30 авіаційних ескадрилій та 30 батальйонів мотопіхоти. Чому саме 30 – ніхто навіть не намагається пояснити: складається враження, що ця гучна цифра і є найголовнішим в програмі. Ну, справді – як можна заздалегідь визначити масштаб використання військової сили такого обсягу, якщо масштаб потенційного конфлікту заздалегідь визначити неможливо? Чи це має бути просто демонстрацією сили, щоб ворог злякався та відступив? А якщо у ворога будуть залучені більші сили – чого йому тоді лякатися? Дивлячись на цю програму, можна й справді повірити в слова Макрона про "мозкову смерть" НАТО...

Насправді, основне джерело конфліктних ситуацій всередині НАТО – це невідповідність двох основних факторів. Перший – негативний: розвал політичного союзу "четвірки" (США, Велика Британія, Франція та ФРН) через дію так званого "англосаксонського вірусу". Цей розвал визначається, насамперед, виходом Великої Британії з Євросоюзу. Свого внеску додає й Дональд Трамп – це його вже спом'янута передвиборча кампанія, пункти якої щодо НАТО він неухильно виконує, а спрямовані вони аж ніяк не на укріплення лав Альянсу. Також – процедура імпічменту, яка не додає певності американсько-європейським переговорам. Другий фактор – позитивний: військова машина НАТО, попри фінансові суперечки, продовжує розвиватися та вдосконалюватися – значною мірою, все ще за рахунок США.

Рекомендуємо: Закони, які змінять життя українців у 2020 році

Німецький прагматизм із французьким акцентом

Тому не слід дивуватися, що лідери НАТО ледве можуть приховати роздратування й готові обмінюватися між собою мало не лайкою – як це роблять Трамп із Макроном або Реджеп Ердоган. Та якби ж то лайкою все обмежувалося... У відповідь на макронівську "мозкову смерть НАТО" Трамп висловив погрозу запровадити мита на французьке вино. У відповідь Макрон заявив, що європейські країни-члени НАТО мають взагалі переосмислити роль Альянсу, "повернути собі військовий суверенітет", а також, залишаючись твердими в питаннях про російський "гібридний" напад на Україну, тим не менш, відновити стратегічний діалог з Росією. Як одне поєднується з іншим – незрозуміло, так само, як незрозуміло – як може співіснувати військова незалежність Європи з членством європейських країн в НАТО, де командиром залишаються Сполучені Штати. В якому форматі стратегічно взаємодіяти з Кремлем, не відмовляючись від тези про російську окупацію Криму?

У відповідь Макрон киває на таку ж тактику, застосовану Ердоганом. "Турки воюють зараз із тими, хто бився з нами пліч-о-пліч проти ІДІЛ".

Його слова про військовий суверенітет Європи деякі європейські політики піддали критиці – в тому числі й керівництво ФРН: всі вони заявили, що блок НАТО був та залишиться основою європейської безпеки. Інша справа – де і як розставити акценти. Таким чином, Макрон потурбувався ще й про німецько-французький дипломатичний конфлікт.

Цікаво, що при цьому Франція, на відміну від тієї ж Німеччини, майже виконує вимогу Трампа (а точніше, зобов'язання, прийняте країнами НАТО ще в 2014 році) й витрачає на армію 1,84% свого бюджету. Ні ФРН, ні, скажімо, Іспанія, Бельгія та Люксембург цього не роблять – останні три країни не дотягують і до одного відсотка.

Аби залишитися об'єктивними, слід зазначити: Трамп повністю має рацію в тому, що змушує членів Альянсу витрачати більше коштів на оборону, й йому вже вдалося добитися значного збільшення бюджету НАТО. Тим не менш, Америка все ще залишається основою європейської безпеки.

Європа ще кілька десятиліть не зможе забезпечити собі такий же рівень захисту, який гарантується США вже сьогодні,
– зазначає німецьке видання Die Welt.

Бої на східних рубежах

Позаяк Трампові стає все складніше добиватися домовленостей із лідерами Старого Світу – через отриманий ним імпічмент, в якому ключову роль відіграв президент України Володимир Зеленський, а також через амбіції Макрона, який намагається грати в "європейському оркестрі" першу скрипку – поки що все ж таки з "диригенткою" Анґелою Меркель – він звертає свою увагу на лідерів країн Центральної та Східної Європи – найбільш проамериканське орієнтованих серед інших європейських союзників. Чому вони охоче йдуть назустріч США?

Наші східноєвропейські сусіди були б раді мати у своїх країнах бодай невелику частину тих військ США, яких так радо позбулися б німці. Ці сили потрібні їм, аби стримати Росію, яка загрожує їм набагато безпосередніше, ніж нам,
– вважає Die Welt.

У Вашингтоні встигли побувати протягом короткого часу президенти Польщі та Румунії, прем'єр-міністри Чехії, Угорщини та Болгарії. Й результати їх візитів уже проявилися. Скажімо, за підсумками зустрічі Трампа з болгарським прем'єром Бойко Борисовим, Софія погодилася надати в користування НАТО свій ключовий порт Варну – для координації військово-морських дій в Чорноморському регіоні. Таким чином, закладено основу протидії Росії з захопленого нею та мілітаризованого Криму. Аби твердіше переконати Росію в тому, що НАТО "перекриває" кримське військове угрупування, в Чорному морі постійно проводяться "показові" навчання – останнього разу в них взяли участь більш ніж 20 бойових кораблів шести країн Альянсу: Болгарії, Греції, Канади, Нідерландів, Румунії та Туреччини.

Болгарія – а це, нагадаємо, колишній член Варшавського блоку, який розвалився в 1991 році – таким чином, намагається всидіти на двох стільцях. З одного боку, НАТО – досить зручна платформа для протидії потенційній російській загрозі. З іншого ж, Софія потребує неабиякого маневрування, аби не дуже розбурхати Москву, під військово-політичним та економічним тиском якої вона перебувала протягом 44 років. Тому Болгарія, член НАТО з 2014 року, запевняє росіян, що у Варні не йдеться про створення повноцінної військово-морської бази Альянсу – на відміну від бази, яка запланована в Польщі.

До речі, з Польщею якраз все виглядає набагато краще. Лондонський саміт вирішив конфліктне питання про план як її захисту, так і захисту країн Балтії. Нагадаємо, що Туреччина погрожувала заблокувати прийняття цього плану в відповідь на те, що США та інші союзники відмовлялися визнати терористами та ворогами Альянсу курдські військові формування в Сирії. Анкара називає їх терористами, але для міжнародної коаліції на чолі з США вони були основними союзниками у війні проти ІДІЛ. Ухвалений план захисту Польщі та країн Балтії є важливим сигналом Москві: ці держави – під надійним захистом.

Отже, наразі виходить, що в активі НАТО – країни Балтії, Польща, Болгарія, Румунія. Це – доволі міцний європейський "щит" проти Росії. Загалом, за наслідками 2019 року, 8 з 28 країн Альянсу виконали зобов'язання довести військові витрати до 2% своїх ВВП, а загальне зростання витрат усіх європейських країн НАТО та Канади за останні три роки склав 130 млрд доларів. Тож, якщо не сваритися між собою, то можна й далі бути впевненими в безпеці Європи.

Читайте також: Генсек НАТО Столтенберг готовий до особистої зустрічі з Путіним