19 листопада у китайському Шеньчжені має відбутися зустріч президентів США, Китаю та Росії в рамках саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС).
Зустріч, яку деякі західні медіа почали активно порівнювати з Ялтинською конференцією 1945-го року. Мовляв, лідери "великих держав" знову зберуться за одним столом, щоб, як у "старі добрі часи", поділити світ на сфери впливу. Вочевидь такі розклади були б ідеальними для Путіна, який не приховує, що живе минулим.
Втім, попри сподівання Кремля домовитися про новий поділ світу на сфери впливу, його візаві, схоже, мають зовсім інші плани. Трамп прагне отримати дипломатичну перемогу на тлі провалу на виборах у США, а Сі Цзіньпін – закріпити лідерські позиції Китаю у світі. Але навіть якщо переговори завершаться лише риторичними деклараціями, Путін усе одно матиме привід святкувати перемогу.
24 Канал розібрався, чого насправді прагнуть Трамп, Путін та Сі, чому їхні інтереси далеко не завжди збігаються та які ризики майбутня зустріч несе для України та Європи. І головне – чи справді Шеньчжень може стати новою Ялтою, де долю менших держав знову вирішуватимуть без їхньої участі. Свої очікування від саміту в Шеньчжені в коментарі 24 Каналу виклав засновник аналітичної спільноти Resurgram Дмитро Корнієнко.
популярні відео
Саміт на трьох: як проходить підготовка до зустрічі Трампа, Сі та Путіна
Зустіч Сі, Трампа і Путіна – це само по собі погано. Особливо ж неприємною її робить те, що ідею цього саміту подав саме Володимир Путін ще 9 жовтня 2026-го під час телефонної розмови з Дональдом Трампом.
Російський диктатор тоді запропонував тристоронню зустріч за участі Сі Цзіньпіна, і, як писали у The Wall Street Journal, метою Кремля було проштовхнути угоду про завершення війни в Україні на вигідних Москві умовах. Причому присутність українського президента Володимира Зеленського на цих переговорах навіть не обговорювалася.
За інформацією видання, саме під час тієї ж розмови Трамп і Путін домовилися про закупівлю російського дизельного пального та послаблення обмежень на продаж російських енергоресурсів. Для американського президента, який напередодні проміжних виборів прагнув знизити ціни на пальне, така перспектива виглядала доволі привабливо. Натомість Путін отримав нагоду не лише покращити відносини з Вашингтоном, а й використати економічні домовленості для просування власних умов капітуляції України.
Та, як з часом з'ясувалося, запропонувати зустріч Трампу виявилося значно простіше, ніж потім її організувати. Видання Financial Times пише, що американські, російські та китайські посадовці обговорювали потенційний тристоронній саміт протягом трьох тижнів. Причому Вашингтон і Москва фактично тиснули на Пекін, намагаючись переконати китайське керівництво погодитися на переговори. Натомість сам Сі Цзіньпін, схоже, не поспішав підтримувати цю ідею.
Дуже промовисто відстороненість Сі Цзіньпіна описує президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр. Напередодні він якраз обговорював можливу зустріч із китайським лідером, і, за його словами, Сі виглядав відверто спантеличеним, а обговорення українського питання у нього "викликало роздратування". Ба більше, китайський лідер запевнив, що не планує обговорювати війну в Україні без участі європейців, адже це питання безпосередньо стосується Європи.
Зрештою, після кількох тижнів переговорів сторони таки погодили проведення саміту. Вже 16 листопада МЗС Китаю офіційно підтвердило, що Трамп, Путін та Сі дійсно зустрінуться у Шеньчжені 19 листопада, та навіть охрестили майбутні переговори подією "проривного значення".
Прогнози
Втім, за цією урочистою риторикою приховується одна доволі суттєва проблема. Адже навіть за кілька днів до саміту сторони так і не змогли узгодити спільний порядок денний.
Росія як прагнула, так і прагне обговорювати печенігів та Україну, Вашингтон зосередився на ядерному роззброєнні, а Китай, своєю чергою, не виявляє особливого бажання обговорювати ані перше, ані друге. Таким чином, особливість цього "історичного" саміту полягає в тому, що жоден з трьох лідерів досі не визначив, у чому конкретно полягатиме його історичність.
Спільна зустріч, протилежні інтереси: які цілі кожної зі сторін напередодні переговорів
Попри гучні заяви про "історичність" майбутнього саміту, кожен із трьох лідерів їде до Шеньчженя зі своїми планами, які далеко не завжди збігаються з інтересами інших учасників. Причому найбільші очікування від зустрічі, схоже, саме у Дональда Трампа.
Після розгромної поразки республіканців на мідтермах американському президенту вкрай необхідна бодай якась дипломатична перемога, яку можна було б представити як особисте історичне досягнення. Саме на цьому в розмові з 24 Каналом наголошує Дмитро Корнієнко.
Як президент, який втратив Конгрес, і це дуже чітко розуміють у Китаї та будуть цим користуватися, Дональд Трамп прагне продемонструвати свій вплив і мінімізувати насамперед політичні втрати від цієї поразки, адже зовнішня політика залишається за Білим домом. І демонстрація того, що Трамп веде якісь глобальні переговори з Китаєм, зрештою буде подаватися в пресі як певний успіх його адміністрації. Принаймні так би хотів це бачити сам Трамп.
Отже, головною ставкою Трампа є нова угода про контроль над ядерними озброєннями за участі США, Росії та Китаю. Крім того, Вашингтон сподівається досягти певного прогресу щодо війни з Іраном, і допомога Москви та Пекіна може стати в пригоді для виходу з глухого кута.
До слова, доволі показовим виглядає і сам графік американського президента. 19 листопада Трамп планує провести окремі переговори та робочий обід із Сі Цзіньпіном, тоді як особистої зустрічі з Путіним взагалі не передбачено. Причин такого рішення Білий дім не пояснює, однак американські посадовці наголошують, що переговори про завершення війни в Україні ведуться окремо, без участі Китаю. Тож, схоже, Вашингтон розглядає Шеньчжень насамперед як майданчик для домовленостей із Пекіном, тоді як Росії поки відведена роль третього учасника у переговорах про ядерну безпеку.
Причому, в Білому домі особливо не приховують скепсису щодо цієї зустрічі. Один із високопосадовців адміністрації Трампа прямо заявив журналістам, що американська сторона не очікує укладення жодної конкретної ядерної угоди під час саміту. Тож Сполучені Штати, попри всі спроби створити ажіотаж навколо зустрічі, розраховують скоріше на мінімальні здобутки, як-от спільні декларації, взаємні обіцянки та, ймовірно, домовленість про наступний саміт.
Натомість для Путіна головною метою залишається саме Україна. Кремль прагне переконати Трампа погодитися на російські умови завершення війни, а ще краще – домогтися поступок без прямої участі Києва в обговореннях.
Втім, навіть якщо до цього не дійде, сам факт зустрічі з лідерами США та Китаю вже стане для російського диктатора неабияким політичним тріумфом. Адже Москва з легкістю представить цю зустріч як доказ того, що Росія нібито повернула собі статус наддержави і разом з такими ж великими гравцями обговорює долю світу за одним столом. В цьому переконаний Дмитро Корнієнко.
Ідея Путіна полягає в тому, щоб продати США та Китаю ідею розподілу світу на сфер ивпливу, власне, звідси й порівняння з Ялтою. Однак Китай на ці підходи Кремля навряд чи погодиться. Якщо бути відвертими, Москва наразі є молодшим партнером Пекіна, і якщо вже дійсно буде поділ сфер впливу, то насамперед між американцями та китайцями.
Причому своєї мотивації росіяни навіть не приховують. До прикладу, ідеолог російського фашизму Олександр Дугін назвав майбутню зустріч "підтвердженням багатополярного світу, в якому головні рішення ухвалюють Росія, Китай та США".
На додачу 12 листопада в Санкт-Петербурзі навіть представили картину російського художника Олексія Сергієнка під назвою "Шеньчжень-26", на якій зображені усі троє лідерів. Пряма відсилка то відомого фото Сталіна, Черчилля та Рузвельта в Ялті чудово демонструє, як Кремль вже намагається перетворити ще не проведений саміт на власну геополітичну перемогу.
Поки Путін радіє, а Трамп "багатіє думкою" – господарю майбутнього саміту Сі Цзіньпіну доводиться значно складніше. Китай, безумовно, зацікавлений показати власний міжнародний вплив, але він точно не хоче брати на себе небажані зобов'язання.
Прогнози
Ядерне питання розбрату
Особливо це стосується якраз-таки ядерного роззброєння, на яке робить ставку Трамп. За приблизними оцінками, США та Росія мають понад 5000 ядерних боєголовок кожна, тоді як Китай – всього близько 600. Тому Пекін взагалі не зацікавлений погоджуватися на однакові обмеження зі значно потужнішими ядерними державами.
Ба більше, Пекін не поспішає підтримувати й російські амбіції щодо України. Сі Цзіньпін чудово розуміє, що спроба домовитися про майбутнє європейської держави без участі Європи навряд чи покращить його відносини з Євросоюзом – одним із найбільших ринків збуту китайських товарів.
Але й псувати стосунки з Путіним китайський лідер не хоче, бо Росія залишається важливим джерелом енергоресурсів та політичним партнером у протистоянні зі США. За словами Корнієнка, тепер Пекіну доводиться балансувати між економічними інтересами в Європі та стратегічною співпрацею з Москвою.
Якщо говорити про інтереси самого Китаю, то цей саміт будується на ідеї утвердити його політичні амбіції, зробити таку собі заяву про бажання Китаю виходити на повноцінне лідерство у світі. Тобто Пекін розглядає цей саміт набагато ширше, ніж його сприймають у Кремлі і, звісно, ніж це буде сприймати президент США Дональд Трамп.
Зрештою, складається доволі невизначена ситуація. Трамп хоче від Китаю поступок у сфері ядерної зброї, Путін прагне американських поступок щодо України, а Сі Цзіньпін не має особливого бажання погоджуватися з жодним із них.
Тож поки всі троє готуються до "історичної" зустрічі, залишається відкритим головне питання: чи зможуть вони взагалі про щось домовитися, окрім спільного фото?
Ялта 2.0: чому для Путіна сам факт зустрічі важливіший за потенційний результат
Зрештою, найбільше занепокоєння майбутня зустріч у Шеньчжені викликає далеко не у Вашингтоні, Москві чи Пекіні, а в європейських столицях. Адже сама ідея, що лідери трьох великих держав можуть обговорювати майбутнє України та безпеки Європи без участі самих європейців, нагадує доволі неприємні сторінки історії. І саме тому західні журналісти вже почали порівнювати майбутній саміт із Ялтинською конференцією 1945-го року.
Нагадаємо, що тоді президент США Франклін Рузвельт, британський прем'єр Вінстон Черчилль та радянський диктатор Йосип Сталін зустрілися в окупованому нині Криму, щоб домовитися про завершення Другої світової війни та майбутній устрій Європи. Зокрема, лідери обговорювали долю Німеччини, Польщі та інших держав Східної Європи.
І хоча формального рішення про поділ континенту на радянську та західну сфери впливу в Ялті не ухвалювали, після війни значна частина Європи фактично опинилася під контролем Москви. Причому самих поляків, болгарів, румунів, чехів, словаків чи угорців особливо не запитували, чи влаштовує їх таке майбутнє.
Втім, між Ялтою та Шеньчженем є одна принципова відмінність. У 1945-му році Сталін уже контролював значну частину Східної Європи завдяки просуванню Червоної армії. Натомість сьогодні Путін не лише не контролює всю Україну, а й продовжує війну, не маючи змоги взяти Малу Токмачку та намагаючись силою домогтися того, чого не зміг отримати дипломатією. Тому розраховувати, що Трамп і Сі просто визнають за Росією право розпоряджатися долею сусідніх держав, було б щонайменше передчасно.
Однак це зовсім не означає, що Україні немає чого боятися. Головний ризик полягає навіть не в підписанні якоїсь масштабної угоди, а в можливих неформальних домовленостях між Вашингтоном і Москвою. До прикладу, Трамп може погодитися посилити тиск на Київ щодо територіальних поступок, відмови від вступу до НАТО чи обмеження майбутніх гарантій безпеки. Причому для цього зовсім не обов'язково ухвалювати спільну декларацію або навіть офіційно включати тему України до порядку денного саміту.
Для Європи проблема ще ширша, адже якщо Вашингтон почне обговорювати з Кремлем майбутнє європейської безпеки без участі союзників, це лише посилить сумніви щодо надійності американських гарантій. Особливо у Польщі, Фінляндії чи країнах Балтії, які безпосередньо відчувають російську загрозу і, як та ж Естонія, прямо зараз оголошують про закриття кордонів на тлі диверсій на оборонних заводах.
Справа в тому, що сьогодні Путін вимагає не лише поступок США щодо України, його амбіції охоплюють значну частину Східної Європи, а вимоги, як-от відвести сили НАТО на кордони 1997-го року, досі лишаються в переліку його ключових ультиматумів до так званого колективного Заходу.
До слова, проти підігравання росіянам вже відкрито виступила Польща. 16 листопада очільник польського МЗС Радослав Сікорський запропонував замість зустрічі Трампа, Путіна та Сі провести тристоронній саміт за участю США, Китаю та Євросоюзу. За словами дипломата, нинішній формат переговорів безпідставно підвищує статус Росії до рівня світової наддержави, якою вона вже давно не є. Причому Сікорський окремо наголосив, що для завершення війни Захід має посилювати тиск на Москву, а не вимагати нових поступок від України.
Пропозиція Сікорського – це спроба заблокувати російську ініціативу та запропонувати їй альтернативу. Якщо Москва прагне організувати переговори у форматі Росія – Китай – США, то польський міністр пропонує замінити Росію Європейським Союзом. Таким чином Європа могла б зберегти вплив на рішення, які безпосередньо стосуються її майбутнього. Однак залишається питання, наскільки Сікорський має політичну вагу, щоб говорити від імені всього Євросоюзу, і чи взагалі сприйме таку пропозицію адміністрація Трампа.
Зрештою, нової Ялти в Шеньчжені може й не статися, але це зовсім не означає, що Путін залишиться ні з чим. Адже для Кремля сам факт зустрічі з Трампом та Сі вже стане доказом того, що Росію знову сприймають як одного з ключових гравців у світовій політиці.
І поки Україна та Європа побоюються домовленостей за своїми спинами, російський диктатор отримує можливість зафіксувати як факт, що без нього жодні домовленості в принципі неможливі. Тож, ймовірно, головна перемога Путіна в Шеньчжені полягатиме саме в тому, що для неї йому навіть не знадобиться жодної підписаної угоди.
Часті питання
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter



Коментарі
2 коментарі