Друга важлива теза, яка просувається в українському інформаційному полі, – поразка Росії через поразку її проксі, яким сприймають Башара Асада. І, нарешті, третє – можливе повалення президента країни. На цьому фоні звучать назви різних воєнізованих груп, які звичайний читач намагається поділити за двома категоріями: за Асада чи проти Асада. Про це заявив Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.
Читайте також Колапс фронту: військовий оглядач розібрав, що відбувається в Сирії
Насправді ситуація дещо складніша. Для її розуміння варто звернутися до періоду громадянської війни у Сирії.
Сирійський клубок простими словами
Щоб не перевантажувати деталями, наведу кілька дуже важливих тез.
1. У громадянській війні брали участь не дві сторони, а близько десятка політичних груп і формувань. Причому, якщо говорити простою мовою, то всі воювали проти всіх. На певному етапі всі були проти "Ісламської держави". Остання була єдиною силою, якій вдалося поставити "по одну лінію фронту" сирійського протистояння непримиренних противників.
2. У громадянську війну (формально — у боротьбу проти "ІД") біля Сирії були залучені щонайменше 15 іноземних держав. З яких шість – Росія, Іран, Туреччина, Ірак, США, Ліван, Велика Британія – брали участь у боях "на землі". Інші завдавали ударів по позиціях "ІД" силами своїх ВПС.
3. Громадянська війна у Сирії для значної частини провінцій завершилася не боєм до останнього солдата, а політичними домовленостями з місцевими угрупованнями. Частина лідерів і бійців "неприкладної" опозиції виїхали на північ в Ідліб чи на південь країни.
4. Таке "ущільнення" призвело до більшої терпимості всередині так званої "сирійської опозиції", де абсолютно різні за ідеологією сили – від умовних "світських демократів" до ісламістів з "Аль-Каїди" – змушені співіснувати на одній території. При цьому, Південний опозиційний анклав (частина провінції Хомс) економічно реінтегрується з рештою країни.
Але найцікавіше стосується балансу сил на півночі Сирії. Ще на початку конфлікту Туреччина активно підтримала політичні та воєнізовані формування сирійських туркменів, або, як їх ще називають, "сирійських туркоманів".
У результаті на території їхнього розселення була створена "протодержава" зі своїми органами влади та економікою, пов'язаною з Туреччиною, а не Сирією. Для розуміння українського читача – це якийсь аналог "ДНР" на сирійській території.
Другий великий анклав – Сирійський Курдистан. Це територія, яка населена та контрольована курдами, вона існує у форматі невизнаної держави. Це важлива деталь, оскільки втручання Туреччини у громадянську війну в Сирії було обумовлене не лише активністю "ІДІЛ" та зобов'язаннями перед союзниками по НАТО, скільки розширенням зони контролю курдських сил.
Зауважте Невизначеність, кризи й конфлікти: що чекає на світ у 2025 році
Якби Сирійський Курдистан отримав вихід до моря, можна було б говорити про виникнення нової держави та перспективи її визнання, як мінімум, частиною західних держав. Туреччина цього допустити не могла. Тому наймасштабніші турецькі військові операції на півночі Сирії були спрямовані не проти "Ісламської держави", а проти курдських сил.
Незавершена криза та очікування від політичного процесу
Як сказано вище, громадянська війна в Сирії не завершена. Точніше, до 2023 року була закінчена її активна фаза. Наступний етап – політичне врегулювання, яке передбачало реформу системи управління, кооптацію у владу частини з опозиційних сил. Із цим Асад не поспішав. Швидше навпаки зміцнював свою владу, відсуваючи процес консультацій від транзиту на пізніші терміни. Тим більше що єдності "опозиційних сил" не було.
Є "об'єднана опозиція" зі своїми вимогами (до речі, не єдина всередині), є протурецькі формування на Півночі, є курди. З кожною з таких груп уряд Асада намагався вийти на контакт для обговорення майбутнього. А ось посадити всіх разом "за один стіл" з реальним результатом не вдалося нікому.
Зрештою, є зовнішні сили. Це Росія, Іран (і залежна від них "Хезболла"), які відіграють важливу роль у стабілізації ситуації. Це США, які зберегли свій контингент на території Сирійського Курдистану. І, звичайно, Туреччина. Кожна з цих сторін має своє бачення майбутнього устрою Сирії та свої інтереси в цій країні.
Причому у разі незговірливості опозиційних сил Башар Асад міг зіграти в політичну реформу всередині та домовленості з якоюсь однією з груп. Однак:
- домовленість з курдами не на користь Туреччини;
- домовленість з туркоманами (читай Туреччиною) не на користь курдів, а також Ірану (який конкурує з Туреччиною за вплив) і, за певних обставин, Росією;
- переформатування влади "всередині", максимум з урахуванням компромісу з півднем вигідне Ірану та Росії, але неприйнятне для Туреччини, туркоманів, курдів та США.
На цьому тлі Анкара починає думати про свою операцію. Її метою стало б різке посилення своїх позицій на шкоду позиціям насамперед Ірану. Це вкрай важливий аспект, оскільки обмеження впливу Ірану в регіоні вигідне США, а отже США можуть погодитися з реалізацією другої мети – ослаблення позицій курдів. Тим більше, що північ від Алеппо залишився Курдський анклав, який турки не змогли ліквідувати під час операції "Оливкова гілка".
У разі успіху під впливом Туреччини виявляється територія розміром півтори провінції, до якої входить найбільше місто країни. Якщо там існує власна адміністрація – вона є першим та основним потенційним учасником переговорів із Дамаском про майбутній устрій країни. Тобто Анкара різко посилює власні позиції у сирійській кризі.
При цьому повалення Башара Асада турецькій стороні ні до чого. Послаблення, транзит влади, формалізація турецького впливу – так. А ось перехоплення влади та відповідальність за досить велику державу не потрібне зовсім.
Реалізація задуму та короткий прогноз
Бойові дії почалися і проходили повністю в межах описаної логіки. Атака почалася в момент різкого ослаблення присутності Ірану та "Хезболли". Перші зайняті своїми внутрішніми проблемами та підтримкою проксі з протистояння з Ізраїлем, другі були безпосередньо залучені до бойових дій проти ізраїльських силових структур.
Першими розпочали атаку загони "Гайят Тахрір аш-Шам" – ісламістської організації, що виникла внаслідок злиття місцевої філії "Аль Каїди" та трьох сирійських салафітських угруповань. Географія їхнього просування збігалася з географією розташування блок-постів "Хезболли" та "КВІР". При цьому місцеві армійські чини були або деморалізовані або підкуплені.
Актуально Що відбувається у Сирії і до чого тут Туреччина
Про справедливість цього припущення говорить те, що основні загиблі "з асадівської сторони" – іранці чи ліванці. А сирійська моторизована бригада вийшла з Алеппо, зокрема, з фортеці у центрі міста, яку урядові війська утримували усі 4 роки боїв за місто.
Подальше просування загонів ГТШ супроводжувалося закликами Туреччини до "мирного вирішення кризи", але й одночасно атакою "Сирійської національної армії" (військова структура, яка виконує роль армії у сирійських туркоманів) на північ від Алеппо.
Паралельно з цим, передбачаючи майбутні проблеми, розпочали свої дії загони "Сирійських демократичних сил" – це вже одна з курдських армій. СДС увійшли до населених курдами північно-східних передмість Алеппо і спробували маршем на схід створити сухопутний коридор, який би з'єднував сирійський анклав у провінції Халеб (Алеппо) із Сирійським Курдистаном.
Такого розвитку подій протурецькі сили не могли допустити. Днями СНА вела бої проти СДС і таки витіснила курдів із сіл уздовж траси №4 на ділянці Алеппо – Дейр Хафіра. За сам Дейр Хафір почалися бої між Курдами та туркоманами. Паралельно з цим ГТШ висунула вимогу СДС вийти з Алеппо "задля безпеки".
Тобто найближчими днями зона на північний схід від Алеппо може стати зоною запеклих боїв між протурецькими формуваннями та курдськими загонами. Тим більше, що на території Сирійського Курдистану вже оголошена мобілізація.
Другий фронт – рух на Хаму і далі на південь. Там розпочинаються активні бої між урядовими силами Сирії та загонами ГТШ. Підкреслю саме загонами Гайят Тахрір аш-Шам, а не СНА. Вони навряд чи завершуватимуться швидкою поразкою однієї зі сторін, а лише зафіксують нову лінію фронту. При цьому як Сирійська армія, так і ГТШ будуть суттєво ослаблені.
Туреччина (і її проксі у вигляді СНА) у цей час вестиме бої з курдськими загонами, прагнучи не допустити з'єднання курдського анклаву в Халебі з основною територією Сирійського Курдистану. А в ідеалі ліквідувати його.
А що в результаті?
В результаті операції вплив Ірану (і "Хезболли") у Сирії суттєво слабшає. Росія, яка не змогла продемонструвати здатність оперативно надати потрібний рівень допомоги, так само втрачає свої позиції (але меншою мірою ніж Іран). Сирійські опозиційні угруповання півночі (які знайшли притулок у провінції Ідліб) виходять із кризи ослабленими. Їхнє ключове бойове крило – "Гайят Тахрір аш-Шам" – буде сильно пошарпане в боях проти сирійської армії. А це означає, що Туреччина різко посилює своє становище і, найімовірніше, починає "будівництво держави туркоманів" зі столицею в Алеппо. Формально це буде зона контрольована "опозиційними силами", але їхній військовий потенціал буде підірваний.
Наступний етап – поновлення політичних консультацій щодо формування нової системи влади в Сирії. Де турецька сторона розраховує отримати додаткові поступки.
А що Курди? Сирійський Курдистан збережеться. Анклав на північ від Алеппо – не впевнений. Загалом курдські сили вкотре стануть розмінною монетою у більш масштабній грі.