“Взаємна симпатія чоловіка та жінки
завжди починається з приголомшливої ілюзії, ніби-то ви думаєте однаково про все на світі” (Агата Крісті)
Банально, але факт — ми таки різні... Походимо з різних сімей. З різними цінностями або з різною мірою їх відсутності. З різними життєвими і моральними принципами або з різною мірою їх відсутності. З різним світоглядом або, знову ж таки, з різною мірою його відсутності. З різним сприйняттям протилежної статі і ставленням до неї, що підкреслює сучасна “народна мудрість”: “в наш час переспати — ще нічого не означає, а от подарувати квіти — це вже серйозний крок...” Як то кажуть, кожному своє...
Так само банально, але так само — факт — на жаль, прискіпливо придивлятись до “половинки” більшість починає вже ПІСЛЯ одруження... Інакше як пояснити причини розлучення типу “несумісність характерів та поглядів”, “невірність=зрада” (навряд чи людина, яка досі не зраджувала собі та іншим, своїм словам, принципам і т.д., одружується спеціально для того, щоб НАРЕШТІ це зробити... І навпаки...), матеріально-побутові проблеми (як на мене, це лише верхівка айсберга, суть незадоволення — нездатність партнера чи подружжя загалом з ними справитись... І якщо спільних матеріально-побутових проблем до моменту одруження могло й не бути, то здатність справлятись з проблемними ситуаціями — вона або є, або...), “різне розуміння суті подружжя та подружніх обов'язків”, “незрілість”... І хоча за логікою речей “дещо пізно” дивитись на склад продукту і його кінцевий термін споживання, якщо ми його щойно “втріскали”, чи питати у водія номер маршрутки та куди саме вона їде після того, як ми вже хвилин тридцять в ній кудись переміщаємось у просторі, з одруженням чомусь часто саме так і стається...
...Колись Вона дуже раділа, адже зустріла такого презентабельного і забезпеченого Його. Крім усього іншого (якого на той час було так багато) — НА побачення та З побачення Він возив Її власною машиною! Сусідські дівчата в той час лікті гризли... Не пройшло й декількох років, як Він, так само відкрито, в тій самій машині вже возить коханку... (і сусідам знову є про що поговорити)... А Вона з двома малими сонечками на візку (і все це "інше" хороше кудись поділось)... Не так, ох не так Вона уявляла собі подружнє життя... Як виявилось — різні пріоритети, різні акценти в житті... Здавалося б, саме тому, незалежно від серйозності та довготривалості намірів, кожен з нас і шукає “своє”... В теорії... А на практиці виявляється, що ніяке воно не “наше”... Не додивились... Або хтось хороший актор, або хтось не туди дивився...
Мабуть не даремно існує приказка “зустрічаються з одними, а одружуються з іншими”... З одного боку — це наслідок нерозуміння, для чого саме цей період “зустрічання”. Хтось “просто приємно проводить час”, хтось — тішить своє его тим, що “все-таки комусь потрібен”, а хтось взагалі особливо над цим не задумується... І вже потім, коли обставини цьому аж ніяк не сприяють, розуміємо, що той “конхветно-букетний період” (“і нехай весь світ зачекає...”) насправді мав би бути часом МАКСИМАЛЬНОГО пізнання одне одного. І йдеться не лише про те, щоб знати про наявність, здавалось би, усьому світу відомої різниці в психології чоловіка та жінки, але й намагатись зрозуміти, в чому саме ця різниця проявляється у Вашому конкретному випадку.
Офіційною мовою — це час для того, щоб проаналізувати та співставити багатоплановість подружньої сумісності: психологічну, соціальну, сімейно-побутову, сексуальну... (попри великий ажіотаж, з останньою насправді проблем зазвичай найменше...) Неофіційно — час на те, щоб “прочитати іншого”, так, щоб потім можна було зі 100% впевненістю і переконанням сказати, що знаєш його/її... Не “думаю, що знаю”, не “хочеться вірити, що знаю”, не “здається знаю” і вже тим більше не “а хто його знає”... Час, щоб зрозуміти багато всього...
Для початку основні, базові речі, котрі все ж знати варто. Наприклад про те, що Вона “не вірить в зірки, що падають, але вірить у дизайнерське взуття та дорогі автомобілі...” А можливо Вона з тих жінок, котрі “хочуть і вміють чекати, тих, котрі шукають і п'ють”? Він — меркантильний егоїст чи самовідданий романтик? Вовк-самітник, який звик йти по житті наодинці, чи “душа компанії”, що не уявляє свої рейтинги нижчими за Джастіна Бібера..? Натомість ми часто поспішаємо подарувати власне серце... тим, хто, в принципі, його й не потребував... А потім ще й зустрічний “контрольний в голову”: “А я про це не просив/не просила...”
Те, якою є людина, значною мірою визначатиме її розуміння/сприйняття іншого та ставлення до нього, а у нашому випадку — розуміння/сприйняття подружжя та цих “багатостраждальних подружніх обов'язків”. Тому якщо приказка “коли виходиш заміж за хорошого чоловіка, абсолютно не має значення те, якого кольору в нього Бентлі...” — про Неї, то навряд чи варто очікувати від подружжя чогось глибшого, аніж популярної останнім часом форми стосунків українських жінок/дівчат: “Чоловік — це засіб пересування. Обирають мужчин/хлопців, від яких хотять забезпечення достойного життя. І ставляться до них, як до автівки. Комусь попадається тюнінгований “Lexus”, комусь — старенький “Opel”. І вони їздять. Усе ж не пішки” (Ірина Гуменюк-Мороз, 25 років, домогосподарка, Журнал “Країна”, № 96, 11.11.2011). Чи якщо Він сприймає дівчат/жінок у ролі утриманок, то досить наївно було б очікувати потім, в подружжі, що Він знатиме кожну Її родимку, знатиме, що коли Вона кліпає, щоразу одночасно з очима ледь-ледь помітно рухаються кінчики Її ніздрів, знатиме, що, незважаючи на весь пафос і гламур Її високої посади, Вона любить... крекер з цибулею...
І тут знайомство з батьками — це не лише матеріал для сценарію чергової американської комедії типу “Знайомство з Факерами” та запорошена традиція, яку переважна більшість сприймає як дитячі хвороби — перехворіти так чи інакше треба... Зате вдруге вже не повториться... Якось відбули — і слава богу... І це замість того, щоб “роззути” очі і ловити кожен момент — хочете знати, якою буде Ваша половинка в ролі чоловіка/дружини — подивіться на її тата/маму відповідно... Адже будувати власну сім'ю більшість з нас так чи інакше буде на зразок наших батьків (за винятком вихованців дитячих будинків, в яких такого прикладу просто не було...)
Варто вже тепер знати, як він/вона ставиться до дітей (і тут фрази типу “а хто їх не любить” явно не достатньо), чи хоче мати дітей, якщо так — то скільки, коли (одразу після одруження чи вже ближче до 80-ти...) і взагалі — чи буде хорошим батьком/хорошою матір'ю (адже між поняттями “любити дітей” і “бути хорошим батьком/матір'ю” така ж різниця, як між тим, що в нас ледь не вся країна "знає, як правильно" грати у футбол і розуміється на ньому краще за Лобановського, однак професійно цим займається чомусь НАБАГАТО менше людей...)? Догляд за домашньою живністю — це вся Його/Її відповідальність, чи можливо є шанси і собі потрапити в цю сферу? Музика — це все, що Він/Вона слухає, чи є шанси, що також буде слухати і мене? І не лише слухати, але й чути...
Чим детальніше прочитаємо — тим краще для обох! До дрібниць, до ледь помітних рис... До звичної для Неї/Нього гучності розмови... Банально? Можливо... А постійно пам'ятати про те, що “це Вона/Він ще не кричить, просто в них у сім'ї всі так голосно розмовляють...” і щоразу зупиняти себе, щоб не крикнути у відповідь — не банально?
Врешті-решт — це час для того, щоб ще ДО ОДРУЖЕННЯ (!) зрозуміти, камінь з яким написом буде опорою майбутнього фундаменту: “як конструктивно розійтись?" чи "як конструктивно вирішувати всі можливі і неможливі проблеми на НАШОМУ шляху”???!!! Знання цього та знання партнера дає впевненість... Впевненість, непідвладну різним життєвим ситуаціям. А вони бувають ДУЖЕ різними... Так вже сталось, що в цьому житті не все залежить від нас... І може статись будь-що...
Одним словом — це час перевірки критеріїв, важливих і визначальних для нас... І якщо для когось це — “прес” одне одного (“бабла” звісно ж, чи Ви подумали про м'язи?))), відображення в дзеркалі одне одного чи відображення себе в іншому — Ваше життя і Ваше щастя, але в будь-якому разі — ПЕРЕВІРЯЙТЕ!!! Хоча в такому разі цей період можна сміливо пропустити... Як і у випадках з одруженням з розрахунку, у варіантах утриманки/утриманця або коли “не вистачає для початку бізнесу” і т.д..
І, що не менш важливо — отримані шляхом прискіпливого вивчення і дослідження риси поведінки та дрібниці варто перевіряти: як от, наприклад, ніби-то спільні, книжки, які Ви обоє прочитали і це для Вас обох, ніби-то, важливо... Зазвичай народ на цьому й зупиняється (“не думав, що ще хтось на цьому світі таке читає... я такий радий!”), але... Як виявиться потім, Вона їх читала, бо Їй їх “підкинула” Її мама і казала прочитати, бо зараз це струйово... І насправді тими книгами Вона не живе і цінності, описані в них, для Неї чужі...
Пізнавши людину, а разом з тим Ваші спільні та відмінні риси, цінності, пріоритети та життєві акценти, навряд чи варто форсовано та технічно все це “підправляти”, “перевиховувати під себе” і “розказувати, як правильно”... Одна з найбільших помилок, яку роблять чоловіки та жінки перед одруженням, описує банальна, але в той же час шалено концептуальна фраза: “Жінка виходить заміж, сподіваючись, що чоловік неодмінно зміниться, а чоловік одружується, сподіваючись, що жінка не зміниться ніколи” (зрештою, народ рано чи пізно втомлюється виправляти в собі "чергову помилку" і хоче... просто бути собою...)
З іншого боку, приказка “зустрічаються з одними, а одружуються з іншими” є свідченням того, що багато з нас вважають подружжя і любов чимось несумісним: типу “якщо вже й любити, то такого/таку, з яким/з якою не соромно показатись на очі чоловіку/дружині...” Як то кажуть, кожному своє... Головне, щоб про це знали ОБОЄ...
Врешті-решт — все, як у житті — не кожен сприймає стосунки і життя у форматі “краще ніде, ніж під столом” (ОЕ)... Тому часто і погоджуємось на “посередні варіанти”... Через які можливо так і не доходимо до оригіналу... Не всі сприймають одруження як справжній танець, коли чекають СВОГО партнера.... Кожному своє... Однак головне, щоб про це знали ОБОЄ...
А з цим — чергова заковика... Часом здається, що цей “конхветно-букетний період” — гра в показуху, під час якої один мовчки щось зображає, а інший, так само мовчки, намагається це відгадати... Щоправда правильна відповідь озвучується вже ПІСЛЯ одруження... Але ж з ким, як не з коханою людиною бути відвертим і правдивим (і бажано наважитись розповісти про себе абсолютно все ще до одруження, інакше діагноз: неминуче постійне відчуття, ніби-то у Нього/у Неї "за пазухою" ще не один такий "сюрприз" під назвою "не хотів/не хотіла тебе розчаровувати/засмучувати/напрягати......" — фантазії не вистачить, щоб перерахувати всі варіанти, які коли-небудь мали/матимуть місце під цим сонцем... Врешті-решт: або відверті, або ні — навряд чи можна бути “трошки” відвертим, так само, як навряд чи вдасться дівчині бути “трошки” вагітною — тут або є, або...)?
Наважитись розповісти про себе абсолютно все... Це справді потребує відваги... Не боятись, що тебе справжнього/справжню відкинуть і знову доведеться бути на самоті... Для цього також потрібно знати себе... Більше того — іншу людину ми здатні побачити/”прочитати”/зрозуміти/ЛЮБИТИ настільки глибоко і цілісно, наскільки глибокими і цілісними є ми самі...