Від військового геймінгу до бойової готовності: чому симулятори – не іграшка, а необхідність

Ми працюємо з тренажерами вже багато років: наші перші розробки для ЗСУ були зроблені ще до повномасштабного вторгнення, а під час великої війни ці системи стали не інновацією, а критичною потребою. Симулятори – це системний інструмент, що враховує методику навчання, реалістичну балістику, людський фактор і ризик-менеджмент, забезпечуючи якісну та безпечну підготовку. І саме це ми маємо пояснювати суспільству. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зауважте КАБи несуть смерть і руйнування: що це за зброя і чому долітають вже до Одещини та Полтавщини

Чітка межа: розвага vs інструмент підготовки бійців

Гра дає право на помилку. Тут є кнопка "reset", можна завантажити чекпойнт, спробувати ще раз. Бойова реальність не дозволяє такого механізму. У грі ти вчишся розважатися; у симуляторі – відпрацьовуєш поведінку, яка має бути автоматичною у критичному моменті.

Тому перше правило розробника та інструктора – чітко відділяти ігрову логіку від військової методології. Не можна брати геймерські принципи та переносити їх у підготовку. Інакше ми ризикуємо сформувати звичку сподіватися на можливість почати заново, що в бою може коштувати життя.

При цьому варто визнати: багато навичок, набутих у кіберспорті, корисні, зокрема: увага, багатозадачність, реакція на візуальні сигнали. Проблема в іншому: ці навички потребують перекодування під військову методику, алгоритми безпеки, логіку, де помилка не має кнопки відкату.

Отже, геймерський бекграунд дає стартову технічну перевагу певним фахівцям (наприклад, операторам дронів), але сам по собі він не замінює професійну методику та військову підготовку.

Чому симулятори – це операційна необхідність

Війна тепер – не протистояння піхоти проти піхоти. Це поєднання: снайпери, ПТРК, ПЗРК, FPV-дрони, розвідувальні системи, системи ППО, цифрові комунікації, РЕБ. Кожен з цих елементів створює окремий набір навичок, які треба швидко та ефективно опанувати.

Навчання з реальними боєприпасами – це вкрай витратно і логістично складно. Один постріл сучасного ПТРК чи ПЗРК може коштувати від десятків до сотень тисяч доларів. На полігоні також є ризик атак, логістичні обмеження, час на підготовку і фізична безпека особового складу.

Симулятори дозволяють: 

• відпрацьовувати сотні сценаріїв без витрат боєприпасів;
• моделювати погоду, перешкоди, відмови систем;
• синхронізувати підрозділ у віртуальному просторі;
• швидко перетворювати результат тренування в цифри й аналітику.

У нас стоїть завдання підготувати десятки – сотні тисяч людей за стислі терміни. Традиційна модель навчання не масштабується так швидко і просто. Мобільні VR-комплекси, які можна розгорнути за 15 – 20 хвилин у будь-якому місці (від бази до укриття), дають можливість проводити паралельні цикли навчання без концентрування людей і матеріалів.

Україна – не просто учасник тренду, а потенційний лідер

Чому в нас є перевага? Справа у поєднанні трьох факторів. 

По-перше, це реальний бойовий досвід. Ми тестуємо системи в умовах, де вони потрібні саме тут і зараз. Зворотний зв'язок дуже швидкий – це пришвидшує цикл R&D.

По-друге, культурний бекграунд. Висока популярність ігор і кіберспорту формує пул молодих фахівців, яким простіше адаптуватися до VR/AR-інтерфейсів.

По-третє, екосистема стартапів і державних ініціатив. Дія.City, Defence City і подібні механізми створюють вигідні умови для інвестування у defense-tech.

Через 5 – 10 років навчальні центри світу будуть організовані інакше: перші етапи – цифрові, проміжні – змішані, фінальні – полігонні. При цьому основну масу базових навичок бійці отримуватимуть у віртуальних або гібридних середовищах. Це дозволить скорочувати цикл підготовки, підвищувати якість та оперативно адаптувати системи під нові види озброєння.

Для України це – можливість. Якщо ми правильно побудуємо екосистему, ми зможемо не лише захистити свою країну, а й запропонувати світу робочі рішення.

Не гра, а інвестиція в життя

Кіберспорт дав людству інструменти швидкого мислення й реакції. Наше завдання – трансформувати ці інструменти у військову методику, де кожен елемент – від макета зброї до AI-модуля – спрямований на одну річ: збереження життя та підвищення ефективності під час бойових дій.

Ми не будуємо гру. Ми створюємо інструмент, який має одну мету – зробити наших бійців підготовленими. У найближчі роки саме симулятори стануть тією базою, навколо якої будуть побудовані нові стандарти військової освіти.