Скнилівська трагедія: які причини найбільшої катастрофи в історії авіашоу

Як все починалося

27 липня 2002 року під час святкування 60-ї річниці 14 авіаційного корпусу (14 АК) Військово-Повітряних сил України під Львовом зібралося близько десяти тисяч глядачів.

На меті –  побачити високий пілотаж знаменитої ескадрильї "Українські соколи". Для демонстраційного польоту було підготовлено повітряне судно МіГ-29УБ. Проте через погодні умови вказаний літак не зміг вилетіти до Скнилова.

Дивіться також Роковини Скнилівської трагедії: як сталася наймасштабніша аварія в історії авіашоу

Машину в терміновому порядку замінили на іншу – Су-27УБ. Продемонструвати фігури вищого пілотажу мали пілоти Володимир Топонар та Юрій Єгоров. Однак, грандіозне авіашоу за лічені секунди перетворилося на моторошне видовище.

СУ-27 несподівано став падати й врізався в натовп глядачів. Літак вибухнув і запалав. Під уламками загинуло 77 людей, серед них – 28 дітей. Близько 300 отримали поранення. Керували літаком двоє досвідчених пілотів, полковники Володимир Топонар та Юрій Єгоров. Вони змогли катапультуватись, обоє залишися живі та зазнали лише незначних пошкоджень.

Процес розслідування

Влада на трагедію відреагувала максимально швидко і вже за кілька годин на місці були присутні перші особи держави, включаючи тодішнього українського президента Леоніда Кучму, який прилетів зі свого відпочинку в Криму.

Глава держави одразу запевнив, що буде проведено повне та детальне розслідування причин катастрофи. Почався тривалий та виснажливий процес розслідування, справа була взята на контроль Генеральною прокуратурою та створеною комісією Міноборони України.

Після завершення слідства, 6 вересня 2002 року, були оприлюднено результати комісії Міноборони. Офіційною версією трагедії назвали "відхилення екіпажу від польотного завдання і помилка в пілотуванні Су-27".

Однак, причини падіння літака обговорюються досі. Серед різних версій експерти, державні посадовці та фахівці називають, зокрема, помилку в розрахунку висоти виконання трюків, відмова техніки, помилку пілотів і відсутність у них достатньої льотної практики. Ймовірною причиною називають і поле розміщення глядачів, що наче не відповідало попередній схемі, що вказувалось на плані польотів. Озвучувались й думки про проблеми з організацією авіашоу і недостатнє фінансування Збройних сил України.

Що казали пілоти?

Самі пілоти не визнавали своєї провини в аварії та вказували на погану організацію шоу. Зокрема на те, що їхні польотні карти суттєво відрізнялися від місцевості, де мали бути проведені маневри.

Вони також зазначили, що на шоу мусили виконувати маневри на літаку, на якому заздалегідь не тренувалися. Деякі експерти також зазначають, що наземні служби мали повідомити пілотів про відхилення від програми шоу і наближення до глядачів. Зокрема, при наближенні до людей на відстань ближче ніж 200 м фігури пілотажу не мали б виконуватися.

Світлина з хлопчиком облетіла світ / Фото Є. Кравса

Хто винен?

У день трагедії міністр оборони України Володимир Шкідченко подав у відставку, але її не прийняв тодішній президент Леонід Кучма. Проте з посад зняли головнокомандувача ВПС генерал-полковника Віктора Стрельникова і командувача 14-го авіаційного корпусу Сергія Онищенка.

Матеріали передали до суду й майже через три роки – 24 липня 2005 року назвали винними 12 осіб. Кримінальне провадження щодо чотирьох генералів прокуратура виділила в окреме провадження. Зокрема, Сергія Онищенка, Віктора Стрельникова, Олександра Волошенка і Володимира Алексєєва – було виправдано. Протягом слідства та судових засідань претензії до розслідування та судових рішень висловлювали й самі потерпілі.

Вони обурювалися, що самі посадовці так і не понесли покарання за трагедію. Крім того, захисники потерпілих неодноразово заявляли про факти підтасування, на їх думку, документів у справі.

Найсуворіше покарання отримали пілоти, що керували літаком – Володимир Топонар та Юрій Єгоров – чотирнадцять та вісім років за ґратами відповідно. Командувача 14-го авіаційного корпусу генерала-майора Анатолій Третьякова ув’язнили на 6 років. Помічник керівника польотів, підполковник Юрій Яцюк був засуджений до 5 років (відсидів майже 3 роки), начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних – 4 роки умовно. Жодний із засуджених, навіть після відбуття покарання, власної вини не визнав. У 2007 році за часів президенства Віктора Ющенка деякі із фігурантів справи були помилувані, зокрема Єгоров замість призначених восьми років відсидів лише три.

Звернення до Європейського Суду

Деякі потерпілі виявилися невдоволенні якістю розслідування справи у національних інстанціях, тому звернулися до Європейського Суду з прав людини. Розгляд справи у Страсбурзі тривав 10 років – позови були зареєстровані 30 серпня та 1 вересня 2006 року. 1 вересня 2016 року, через 14 років після аварії Європейський суд оголосив два рішення у справах "Міхно проти України" та "Світлана Атаманюк та інші проти України".

Бабуся Ніна подала в суд разом з онучкою Анастасією Міхно. Дівчинка під час трагедії втратила батьків та у п’ятирічному віці залишилася круглою сиротою. Другі заявники – сім’я із чотирьох людей. У Світлани Атаманюк на авіашоу загинула вся родина – дочка, зять, два маленьких онуки, в живих залишилася лише племінниця, котра також ходила на аеродром.

Усі заявники скаржились на порушення статті 2 "Право на життя" Європейської Конвенції про права людини. Вони стверджували, що українська влада несе відповідальність за авіакатастрофу у повному обсязі, тому що вони не забезпечили законодавчі, адміністративні та практичні заходи безпеки для захисту людей під час авіашоу.

Після трагедії, на думку заявників, влада не спромоглася провести незалежне та ефективне розслідування. Усі потерпілі стверджували, що національні суди, коли справа стосувалася матеріальних відшкодувань, були заангажованими та упередженими, вони навмисно затягувалися, а заявники своєю чергою не мали ефективних засобів правового захисту для прискорення розгляду процесу по суті.

Атаманюк також подала скаргу стосовно порушення статті 3 Конвенції – "Заборона катування", відносно ставлення до жертв катастрофи з боку влади та способів, якими було проведено експертизу останків загиблих рідних, стверджуючи, що ці способи нанесли їм емоційний стрес.

Яке рішення?

Однак, Європейський Суд, вивчивши матеріали, подані сторонами, в обох справах не знайшов порушення українською державою положень Конвенції стосовно порушення статті 2. Суд, зокрема, дійшов висновку, що обставини аварії "були задовільно розглянуті на національному рівні", заявники отримали адекватну компенсацію, а винні були покарані.

Розслідування інциденту було достатньо незалежним, адекватним і швидким, а заявники мали достатній доступ до процесу,
– наголосили в ЄСПЛ.

Проте Європейський суд частково задовольнив скаргу позивачки Міхно. У Страсбурзі визнали, що Міхно надто довго чекала на виплату компенсації  – десять років. Присуджену позивачці компенсацію багато років просто не виплачували, не пояснюючи причин. Через це порушення українська держава має виплатити позивачці 3600 євро відшкодування і судові витрати.