2 
Нове досягнення марсохода Perseverance
Про це повідомили у пресрелізі Лабораторії реактивного руху NASA. Зауважимо, що роботизований дослідник перебуває на Червоній планеті з 2021 року, а його попередник Opportunity за увесь час своєї роботи проїхав 45,16 кілометра.
Але йдеться не лише про те, щоб пройти далі: кожен кілометр дозволяє досліджувати нові ландшафти та відкривати підказки про минуле Червоної планети,
– йдеться в офіційному повідомленні Лабораторії реактивного руху NASA (JPL).
Рекорд за вдвічі менший час
Попередній рекорд належав апарату Opportunity, який подолав свою відстань за 5111 марсіанських днів (майже 15 років). Натомість Perseverance досяг цієї позначки всього за 2006 солів (марсіанських днів), тобто за п'ять з половиною років. Крім того, марсохід залишив позаду досягнення астронавтів місії "Аполлон-17" (35,7 км на Місяці) та радянського "Місяцеходу-2" (39 км).
Конструкція Perseverance / Фото AFP (переклад зображення OpenAI Images)
Секрет швидкості Perseverance
Головною причиною такого швидкого пересування є система автономної навігації AutoNav. Під час руху марсохід створює тривимірну карту перешкод і самостійно прокладає маршрут. У NASA цю здатність називають "мисленням за кермом". Завдяки цьому апарат може долати до 412 метрів за один марсіанський день.
Понад 90% усього шляху Perseverance проїхав на автопілоті, тоді як у його попередників цей показник становив лише близько 5%. Для порівняння: перший марсохід Sojourner аналізував шлях за 20 точками, тоді як Perseverance обробляє 600 тисяч точок за один "погляд".
Цю систему (Enhanced Autonomous Navigation) розробила Лабораторія реактивного руху NASA (JPL). Вона дозволяє ідентифікувати небезпеки, як-от скелі чи сипучий пісок, і коригувати шлях без зупинки коліс та очікування команд із Землі. Успіх технології вже став новим стандартом для майбутніх місій на Марс та Місяць.
"Селфі" марсохода NASA Perseverance, яке він зробив над каменем під назвою "Рошетт" / Фото NASA
Дослідження найдавніших порід
Рекордний заїзд відбувся під час подорожі марсохода до області під назвою Ідубі через регіон на захід від кратера Єзеро. За даними NASA, місцеві породи можуть бути одними з найдавніших з коли-небудь досліджених у Сонячній системі. Вчені сподіваються знайти там сліди стародавніх гідротермальних систем, де колись могла циркулювати гаряча вода.
Будова роботизованого дослідника
Корпус марсохода складається з міцної структури, яку спроєктували для захисту його внутрішніх систем та електронних комп'ютерів від екстремального довкілля. Для підтримання стабільної температури інженери обладнали апарат внутрішніми нагрівачами й спеціальним ізоляційним шаром.
Зовнішня частина має "шию та голову" у вигляді високої щогли з камерами, що забезпечують огляд на рівні людського зросту. Камери та інші прилади виконують роль "очей" та "органів чуття", які збирають дані про оточення для навігації та наукових аналізів.
Роботизована рука апарата складається з трьох суглобів – плеча, ліктя та зап'ястя. Вона відтворює гнучкість людської руки для точного маніпулювання інструментами й детального вивчення марсіанських ґрунтів і скель. Рух здійснюють колеса та шасі, а живлення забезпечують акумулятори й радіоізотопний термоелектричний генератор. Одночасно система антен дозволяє марсоходу передавати дані на Землю.