2 
Що відомо про найзагадковішу книгу світу?
Рукопис Войнича вже понад століття не піддається розшифруванню, попри зусилля багатьох дослідників. У 1912 році його знайшов польський торговець книгами Вілфрід Войнич. За однією з версій, він віднайшов рукопис у скрині в давній церкві на півдні Європи. Однак точніше буде сказати, що він купив його в єзуїтській колекції, хоча де саме її зберігали, невідомо, пише IFLScience.
Сам кодекс виглядає дуже дивно. У ньому є малюнки невпізнаваних рослин, незвичайних тварин, драконів, замків і загадкових астрологічних символів. Мова тексту нагадує природну і, за словами дослідників, навіть підпорядковується її законам, але ніхто досі не зміг її прочитати.
Бібліотека Єльського університету виділяє в рукописі шість окремих розділів. Це зображення рослин, астрономічні й астрологічні малюнки, зображення купання, космологічні медальйони, фармацевтичні малюнки трав і коренів, а також текст без ілюстрацій, схожий на рецепти, де кожен запис позначає зірчаста квітка.
Дехто вважає рукопис містифікацією, але навіть тоді це дуже давня підробка. Науковий співробітник Університету Макворі в Австралії Кіґан Брюер пояснює:
Радіовуглецевий аналіз дає 95 відсотків імовірності, що шкури для виготовлення рукопису взяли від тварин, які загинули між 1404 і 1438 роками.
Найбільш ранній надійно відомий власник книги був соратником імператора Священної Римської імперії Рудольфа II, який жив у 1552 – 1612 роках. Отже, понад сторіччя історії володіння невідоме. Деякі малюнки, зокрема знаки зодіаку, дизайн корони та особлива форма зубців на мурах замків, вказують, що рукопис створили на півдні німецькомовних земель або на півночі Італії.
Як дослідники перевірили порядок сторінок?
Колін Лейфілд і Ліза Фаґін Девіс проаналізували рукопис методом латентно-семантичного аналізу. Це статистичний метод для великих текстів, який, зокрема, допомагає знаходити слова зі схожим значенням. Науковці не намагалися розшифрувати слова, а шукали ознаки початкової структури й порядку документа.
Вони порівняли рукопис з відомими текстами, зокрема з Абердинським бестіарієм і "Дзеркалом людського спасіння". За словами команди, це дало вагомі докази, що рукопис не мав бути зшитий зошитами, як зазвичай. Спочатку це була добірка окремих подвійних аркушів, які читали послідовно. Їх називають "сінгуліонами".
Дослідники наводять доволі переконливі аргументи, що сторінки зшили не в тому порядку. На деяких сторінках малюнки перетинають центр книги й продовжуються на наступній. На інших малюнок мав перейти через центральний згин на протилежну сторінку, але потрібна сторінка опиняється значно далі в рукописі.
Семантичний аналіз і порівняння з іншими текстами підтверджують цю ідею. Вони також не виключають, що сторінки писали кілька різних людей.
Чи був у рукопису один автор?
Деякі люди намагалися приписати рукопис, наприклад, Леонардо да Вінчі, хоча це далеко не загальноприйнята думка. Девіс розповіла The Guardian, що багато хто хотів бачити в авторі божевільного генія, який працював на горищі десь у середньовічному Лондоні.
Насправді докази свідчать про колективніший об'єкт, можливо, набір буклетів, через які знання передавалися від покоління до покоління. Ідея "самотнього генія" відпадає,
– додала Девіс.
З огляду на малюнки, серед яких є зображення, схожі на жіночу репродуктивну систему, а також на можливі знання про трави чи народні перекази, Девіс припустила, що це могла бути книга жіночих народних знань, яку призначали для передачі далі.
Коли сталася плутанина зі сторінками?
Автори дослідження посилаються на попередню роботу, яка показала, що рукопис зшивали лише раз, у пізню готичну добу, приблизно в 1400 – 1500 роках. Первісні палітурники, можливо, завдали всім зайвого клопоту. Проте до наших днів збереглося дуже мало середньовічних документів у вигляді сінгуліонів, тож, імовірно, саме їм ми завдячуємо тим, що рукопис вижив.