Деталі відкриття
Басейн "Південний полюс — Ейткен" покриває майже чверть поверхні Місяця. Його діаметр становить близько 2 500 кілометрів. Вивчати його непросто, оскільки численні подальші зіткнення сильно спотворили цю область, якій, за підрахунками, понад 4 мільярди років. Нові дослідження показують, що древній гігантський кратер, можливо, сформувався не так, як ми думали. До того ж він може бути набагато більшим, ніж припускали попередні дослідження, повідомляє 24 Канал з посиланням на Earth & Planetary Science Letters.
Дивіться також NASA знову відклало місію Artemis, яка прагне повернути людей на Місяць
Вивчати басейн Південний Полюс – Ейткен цілісно складно через його величезні розміри, тому вчені все ще намагаються визначити його форму і розміри,
– говорить геолог Ганнес Бернхардт з Університету Меріленда.
Нова робота кидає виклик багатьом існуючим уявленням про те, як стався цей потужний удар і як він розподілив матеріали на Місяці, але тепер ми стали на крок ближче до кращого розуміння його ранньої історії та еволюції з часом, переконаний учений.
Попередні дослідження басейну показали, що удар був спричинений косим зіткненням з великим об'єктом, який залишив після себе кратер, що більше нагадує овал, ніж коло. Згідно з цією моделлю, уламки розлетілися б переважно в одному напрямку, подалі від південного полюса Місяця.
Бернхардт і його колеги хотіли дослідити, як відбувалося це зіткнення, вивчаючи геологічні особливості сучасної поверхні Місяця. Для цього вони звернулися по допомогу до розвідувального орбітального апарата NASA, котрий обертається навколо Місяця з 2009 року, картографуючи його поверхню і збираючи безліч даних про геологію супутника.
Дослідження було зосереджено на більш ніж 200 гірських об'єктах, розкиданих по околицях басейну, які, на думку команди, можуть бути залишками краю кратера. Однак, коли каталогізація і картографування були завершені, форма, утворена цими об'єктами, виявилася набагато більш округлою, ніж очікували дослідники.
Удари виштовхують матеріали з глибини місячної кори і розпилюють їх на поверхні. Оскільки Місяць не зазнає ерозії внаслідок геологічних або атмосферних погодних процесів, які затушовують докази зіткнень на Землі, ці матеріали все ще повинні бути там.
Округліша, більш кругла форма вказує на те, що об'єкт вдарився об поверхню Місяця під більш вертикальним кутом, можливо, подібно до падіння каменя прямо на землю,
– каже Бернхардт.
Удар під таким кутом означає, що уламки більш рівномірно розподілялися навколо місця зіткнення, ніж вважалося спочатку. Астронавти місії "Артеміда" або дослідницькі машини в районі південного полюса, імовірно, зможуть вивчити гірські породи з глибин мантії або кори Місяця, що зазвичай недоступно там тут, на Землі.
Гірські об'єкти, пов'язані з кратером, позначені трикутниками на цьому малюнку. Внутрішнє коло – це попередні оцінки розміру кратера. Зоврішнє коло – нові межі, окреслені дослідженням Ганнеса Бернхардта / Фото Ганнеса Бернхардта, EPSL
Ці матеріали, якщо вони дійсно перебувають досі на поверхні Місяця, можуть дати нам нове розуміння того, як сформувався Місяць. Цей процес, хоч і був попередньо розкритий у численних інших дослідженнях, все ж має бути остаточно підтверджений за допомогою реальних зразків і спостережень. А поки що формування Місця оповите таємницею і є предметом багатьох припущень і спекуляцій.
Наразі найбільш поширене і прийняте науковою спільнотою пояснення полягає в тому, що супутник Землі – це шматок планети, який відколовся внаслідок зіткнення з Землею десь на початку її існування. Альтернативні версії включають формування з хмари уламків (як і сама Земля) або гравітаційне захоплення стороннього об'єкта, коли той пролітав повз.
Більш вертикальний кут підльоту астероїда може пояснити інші дивні особливості басейну. Наприклад, вимірювання гравітації Місяця навколо цього регіону свідчать про те, що під гігантським кратером кора Місяця має набагато більшу щільність, ніж навколо нього. Можливим поясненням цього є наявність щільного шматка астероїда, похованого під поверхнею.