Залишається "совок" і показуха, – Тополя відверто оцінив стан української армії

Тарас Тополя відверто розповів, чому почав займатися волонтерством, чи тримає вдома зброю та що змінилося в українській армії з початку війни. Про це і не тільки – читайте далі.

У попередній програмі "Гопник" на Донбасі, гарячі точки та виживання на війні: інтерв'ю з воєнкором Моторним

Про допомогу українським військовим

Чому почали займатись волонтерством?

Там було 5 чи 6 хвиль мобілізації, я вже не пам'ятаю. І от з першої хвилі до нас почали звертатися, тому що військовослужбовців не забезпечували ні засобами захисту, ні медициною. Це і мої родичі, рідні брати моєї дружини, які так само пішли на передову. Вони були не мобілізованими, а кадровими військовими, і залишаються ними зараз. Почали звертатися до нас з простими словами: "Ви – люди публічні, будь ласка, допоможіть". І ми почали збирати гроші на те, щоб забезпечувати спочатку наших знайомих, друзів і рідних засобами захисту. Тим, що банально давало змогу вижити.

А потім сарафанне радіо рознесло це максимально широко, тож ми почали збирати вже для величезної кількості військовослужбовців і доставляти це на передову.

Соліст гурту "Антитіла" є активним волонтером на Донбасі / Фото з фейсбуку Тараса Тополі

І так, я маю досить багато людей, які мені дають чесну й правдиву інформацію про стан справ у війську. 90% я не розказую з позиції лише того, що це є стратегічні речі. Це безпека держави, і цього не можна розголошувати. Але, на жаль, багато тих чинників і факторів у війську, про які я знаю, викликають у мене здивування, сум.

Тому я б волів би взагалі ніколи не влазити в цю сферу. Я – артист, хоча в мене була військова кафедра, я закінчив університет внутрішніх справ (Національна академія внутрішніх справ – 24 канал). Але я – музикант, моє місце за сценою.

Однак у 2014 році до нас прийшла війна, і так вимушено сталося, що я мусив навчитися класам балістичним, захисту бронежилетів. Я мав вивчити, що таке військова аптечка і як це працює – що таке пневмоторакс, кровоспинний джгут. І багато-багато речей, які до того мені були абсолютно непотрібні і нецікаві.

Чи вмієте ви стріляти і чи маєте особисту зброю?

У мене є нагородна зброя – пістолет Форт. Так само є офіційна зброя – карабін. Воно все споряджене, готове. Так, я стріляю в тирі.

Про зміни в українській армії і "совок", який залишився

Головні зміни в армії за роки війни?

У порівнянні з 2014 роком, набагато покращилося:

• забезпечення формою;
• засобами захисту;
• індивідуальними аптечками;
• зброєю.

Це очевидно, тому що величезний військовий бюджет з наших з вами податків. Є контроль волонтерський над діяльністю полковників, генералів, начальників – тих, хто відповідальний за це забезпечення. І цей громадський тиск так само працює та дає певні результати. Є й певне сумління й розуміння військовослужбовців, що якщо зараз не забезпечити солдатів на передку необхідними засобами, то ми втратимо державу. Це все спричинило покращення.

Читайте також Все починається з любові: актор та військовий Лінартович сказав, як виховати захисника України

Коли з армії зникне "совок"?

Я думаю, велика проблема в тому, що стандарти НАТО, до яких ми йдемо, це стандарти "на папері".

Де-факто, в нас залишається "совок" і показуха. І це все величезна проблема. У нас приходить начальник на посаду, й будує сітку взаємозалежних та підконтрольних людей. І намагається за допомогою цього втримати свою вертикаль влади.

Тому все починається з кадрів. І співпраця з нашими партнерами у напрямку стандартів НАТО має бути не лише декларативною, а і предметною. Цієї предметності я, на жаль, спостерігаю мало. Мені здається, поки не прийде нове покоління управлінців у військо, ті люди, які отримали хрещення боєм, які розуміють, що найважливіше це виконання бойових завдань, а не показуха і паперова й формальна возня, тоді ми будемо буксувати.

Ми, на жаль, це робимо навіть, попри певні покращення. Які, найімовірніше, через тиск громадськості і наших партнерів, а не через внутрішнє бажання змінюватись.

Як ставитесь до жінки в армії?

Дуже позитивно. Я взагалі вважаю, що позицію командувача Медичних сил, яка зараз вакантна, мусить зайнята жінка. Я навіть приблизно знаю прекрасну кандидатуру на цю позицію. Жінка, яка:

• має оперативно-тактичний й оперативно-стратегічний рівень освіти;
• володіє 3 мовами,
• розуміється в логістиці.

Чому ні? Я за те, щоб жінки обіймали керівні посади в Збройних силах.

Ваша думка щодо режиму припинення вогню.

Мені це нагадує такий клінч на рингу. Коли ти розумієш, що команди і достатніх сил для повноцінної атаки в тебе немає, але і впасти ти не маєш права. І ти входиш в клінч.

Ось це така певна пауза, яка б мала слугувати для нарощування сил, посилення боєздатності армії, нарощування економічного потенціалу, переозброєння. Ось це припинення вогню – це є зло. Але це менше зло, ніж відкрита війна, на якій можна сміливо домальовувати нулі до втрат. Тому я не можу сказати, що ставлюся позитивно до припинення вогню.

Інтерв'ю з Тарасом Тополею / Скриншот з відео

Як громадянин, я хочу, щоб був відданий наказ і швидким чином звільнені окуповані території від російських найманців і їхніх проксі. Звичайно, я хочу цього. Але з іншого боку, я розумію – наскільки це реально? Мабуть, поки що ні. Хоча я знаю, що на це є політична воля. Ми протистоїмо найбільшій військовій машині на континенті. Це фактор, який не можна не враховувати. Також ми маємо розуміти, що політичний тиск – санкції Європи, Америки – ослаблюють нашого ворога.

Про те, як виграти війну на Донбасі

Як виграти війну на Донбасі?

Я не впевнений, що ми можемо виграти цю війну лише військовим чином. Це можливо лише комплексно:

• на інформаційному фронті;
• в полях;
• на економічному фронті.

Мені здається, найважливішим є виховання й освіта. Тактично навряд чи ми зможемо досягнути якихось результатів на близьких обріях. Але стратегічно нам потрібно виховувати нове покоління, прошивати їм мізки по-іншому трошки.

Тому що ця війна стала можливою і відбулась лише тому, що певному поколінню людей неправильно мізки прошили.

Якщо ми навіть фізично відіжмемо назад свої території, а на них залишатимуться люди, які ментально та інформаційно перебувають в іншій парадигмі, це приречена історія. Ми знову втратимо ці території разом з людьми. А найважливіше – це люди, не території. З цим треба працювати.

Як вести інформаційну війну?

Мабуть, має бути мовник світовий. Англомовний інформаційний канал, який би розказував світу офіційну позицію України. Такого мовника я поки що не бачу. Якщо, наприклад, у них (Росії – 24 канал) є Russia Today і ще низка каналів, які через супутник розповідають позицію Росії, то колись такий канал був у нас. Здається, UATV, який потім закрився. Нам потрібно також працювати з дітьми і підлітками. Весь ютуб – російськомовний, блогери всі орієнтуються на Росію і звідти ж приходять нові інформаційні хвилі.

Зверніть увагу Вона відбувається у свідомості, – Павлов сказав, як перемогти у війні з Росією

Нам потрібно на державному рівні влити мільярд гривень в українських ютуб-блогерів. У нас немає освітнього українського контенту. Спробуй знайти щось наукове українською мовою, якесь нормальне пояснення фізичних явищ для дітей. Це дуже проблематично. Є канали, але вони вже для старших. Ми конче потребуємо дитячого розважального, освітнього контенту. Музика – звичайно ж. На щастя, є Український культурний фонд, який трохи підживлює все це. Але цього замало. Плюс кібербезпека – на жаль, це взагалі наше слабке місце.

Чому перестали писати пісні російською?

З якогось моменту – принципово. До 2014 року у нас дуже гарно розвивалась російська історія – ми виступали і в Росії, і в Санкт-Петербурзі, були в чартах російських радіостанцій. В топі "Чартової дюжини" на "Наше радіо". У 2014 році нас навіть запросили на фестиваль "Нашествие" в Росії. Але почалася війна, росіяни анексували Крим. І все, ми закрили для себе цю історію. У нас є 3 пісні, офіційно написані російською мовою. Може, їх можна було написати і більше. Мені не проблема писати російською, але я не розумію, для чого. Ми навпаки маємо посилювати український інформаційний простір. І це є наша місія вже давно.

Про повернення Криму та майбутнє українсько-російських відносин

Крим повернеться в Україну?

Я переконаний, що повернути Крим в українську юрисдикцію, і загалом це питання може розглядатися лише в контексті кримськотатарської територіальної автономії. Як ми побачили вже протягом цих років, кримські татари – наші союзники у визвольній боротьбі. Союзники проти російської імперської політики. На жаль, так сталося, що за 20 років незалежності, їхньому питання не віддавалось належної уваги. І ми тепер отримали те, що отримали. Тотальна російська пропаганда зробила свою справу. Мілітаризація півострова дала той результат, який ми маємо.

Якими бачите відносини України і Росії?

Мені здається, найближчі десятки років у нас буде постійне напруження, якщо не відкрита війна. Відкриту війну ніхто не скасовував, вона висить над нами. Просто ми можемо закривати на це очі, а можемо й ні. Потрібно розуміти, що Росія володіє величезним потенціалом військовим, у неї найбільша кількість броньованих одиниць на континенті. Росія завжди готувалася до континентальної війни, і в неї все на це налаштовано. Тому наші відносини найближчим часом будуть драматичні і напружені. Ніякого прощення, ніякого забуття.