Нині Трамп може скористатися ситуацією війни з Іраном, щоб дійсно переглянути участь США у НАТО. Приблизно так, як Путін скористався війною з Україною, щоб остаточно перетворити свій режим з авторитарного на тоталітарний і використати розрив із Заходом для нового тісного союзу з Китаєм. Однак зробити це рішення реальним набагато важче, ніж просто про нього сказати. Про це заявив Віталій Портников.
Читайте також Трамп невдовзі може перетворитися на Арестовича
Чи зможе Трамп припинити участь США у НАТО?
По-перше, ми не розуміємо, чи зможе Трамп ухвалити рішення про вихід з НАТО без згоди Конгресу. І навіть якщо уявити, що таке рішення буде ухвалене в обхід чинних у США процедур, не виключено, що за кілька місяців чергова судова інстанція просто припинить його дію, як це було з тарифами, від яких адміністрація змушена була відмовитися під тиском судових інстанцій.
По-друге, навіть якщо уявити собі, що Трамп заморозить участь США у НАТО, то це ще не означає, що це піде на користь самим США. Попри претензії, які сьогодні Вашингтон висуває до своїх європейських союзників з приводу їхньої участі в іранській війні, європейська логістика залишається для США визначальною у воєнних діях на Близькому Сході.
Коли американські військові почнуть серйозно розглядати можливість ліквідації американських військових баз у Європі, скажімо, того самого "Рамштайна", може виявитися, що США втратять набагато більше, ніж отримають.
Крім того, вихід з будь-якого союзу потребує пошуку нових союзників, а їх у США якось і не видно. Трамп може думати про союз із двома автократичними лідерами ядерних держав: президентом Росії Володимиром Путіним та головою Китаю Сі Цзіньпіном. Однак Трампу варто було б запитати в російського та китайського лідерів, чи бажають вони союзу з Америкою чи, навпаки, використовують сьогоднішню недалекоглядну та авантюрну політику американської адміністрації винятково для того, щоб послабити світовий вплив США та замінити його впливом Росії та Китаю.
Як Трамп загрожує Америці
У будь-якому разі поки що ми не можемо навіть говорити про те, що на Трампа очікує швидке завершення війни з Іраном. Він, звичайно, може сподіватися, що війна закінчиться вже за кілька тижнів, а Іран після того, як Трамп урочисто оголосить про перемогу, не буде завдавати ударів по країнах Перської затоки та по Ізраїлю.
Однак у режиму аятол може бути абсолютно інше уявлення про те, на яких умовах і коли завершиться війна, яка може стати для США серйозним випробуванням, що зменшуватиме політичний вплив країни та вплив самого Трампа на те, що відбуватиметься у Штатах.
Не забуваймо, що все це відбуватиметься на тлі передвиборчої кампанії, коли демократи будуть обіцяти своїм виборцям зберегти союзи США і не перетворювати найголовнішу демократичну країну сучасного світу на ізольовану державу в умовах, коли відстані вже не мають великого значення для дронів і ракет. Жодний чудовий океан більше не захищатиме США та їхніх мешканців від ударів ворогів.
Наразі можна констатувати щире бажання Трампа скористатися іранською війною для втілення у життя однієї зі своїх найбільших політичних мрій, пов'язаних із недооцінюванням важливості євроатлантичної інтеграції для самих США. Але чи вдасться американському президентові втілити цю амбіційну мрію у життя і перетворити США на ізольовану державу, здатну самостійно вести війни із численними ворогами, які тільки й очікують послаблення Америки? Це вже зовсім інше питання.
Опонентами Трампа тут можуть бути не тільки конгресмени, а й американська громадськість і судові інституції. Хоча довіра до Америки як до гаранта безпеки може бути підірвана якщо не назавжди, то на довге десятиріччя, навіть якщо ера Трампа завершиться безславним фіаско ультраправого політика.
Наступний президент США буде говорити про повернення Америки до світової політики так, як це робив попередник Трампа Джо Байден. Наступному такому президенту можуть просто вже не повірити, бо вважатимуть, що після адекватного американського лідера посаду президента найважливішої в демократичному світі країни знову може посісти черговий безвідповідальний популіст, зосереджений на власному его та безпардонному збагаченні своєї сім'ї.
І от до такої Америки, в якій професійного політика на посаді президента змінюватиме черговий популіст з амбіціями та вірою у гроші, у світі, звичайно, справжньої довіри вже не буде. І невідомо, чи буде до такої Америки довіра в самій Америці.