Україна не може бути посередністю. Не можемо дозволити собі посередньої армії, недофінансованої науки, поганої освіти, зневажливого ставлення до людини (бо люди – головний дефіцит), неспроможного державного управління. Про це пише Юрій Богданов.
Українці перевинайшли спосіб ведення війни
Ми вже давно мали зрозуміти – або Україна буде чимось визначним і визначальним, або її просто не буде. Або Україна та українці будуть дивитися на багато років вперед, або не буде ніякої України (та і Європи, якою ми її любимо).
Подивіться, що ми вже робимо. Ми на ходу перевинайшли спосіб ведення війни. Ми проводимо технологічну революцію в країні, яка 35 років забивала на власну науку та освіту. Ми будуємо мережеве суспільство, яке спроможне розв'язувати ексклюзивні проблеми. Ми витримуємо терористичний тиск на економіку і психіку, якого у 21 столітті ще ніхто не бачив.
І все це ми робимо на фоні того, що наше суспільство десятиліттями перебувало під сильним постколоніальним синдромом, від якого ми ще досі до кінця не оговталися.
Нам доведеться багато чого ще зробити
Нам доведеться бути першими у світі, хто знайде нестандартне розв'язання своїх демографічних проблем, бо тут ми, на жаль, теж попереду всього світу. Доведеться реформувати державну систему. Знайти можливість економічного успіху в умовах, коли світ нічого, крім турбулентності, нам не запропонує.
Наша незалежність сьогодні – це гра на максимальній складності. Це не даність, це реальність, яку тримають конкретні люди: військові (і ті, хто обрав цей шлях до війни, і ті, кого змусили росіяни), інженери, підприємці, які тримають економіку і виробляють зброю, державні службовці, вірні країні, вчителі, лікарі, батьки, які продовжують народжувати дітей всупереч усьому... Звісно, і ті українці за кордоном, які реально допомагають країні. Навіть здалеку. Оці всі люди й складають тіло української незалежності.
І у нас не те, що є вибір. Втеча чи пошук якихось швидких рішень – це просто відкладена катастрофа. Персональна чи колективна.
Україна не може дозволити собі бути посередністю. Ми – теж не можемо. Ми маємо бути сильнішими, ефективнішими, дорослішими за будь-якого нашого сусіда і за нас вчорашніх – і тільки тоді ми будемо живими та успішними.
З Днем Незалежності, друзі. Попереду ще багато роботи.