Російська нафтова система вже зазнала серйозних втрат, однак Україна не зупиняється на ударах по НПЗ. Нові цілі можуть виявитися для ворога не менш болючими, адже від них залежить робота цілих ланцюгів постачання пального.

Військовий експерт та полковник запасу Роман Світан для 24 Каналу проаналізував нову тактику українських сил та пояснив, чому під ударом опиняються нафтові вузли, сховища, морська логістика й аеродроми. За його оцінкою, системне знищення таких об'єктів може суттєво послабити російську економіку та забезпечення армії.

Українські сили оборони суттєво змінили підхід до знищення російської нафтогазової інфраструктури. Якщо раніше головними цілями були безпосередньо нафтопереробні заводи, то зараз фокус зміщується на лінійно-виробничі диспетчерські станції (ЛВДС).

Це складні інфраструктурні вузли, які виконують роль своєрідних розподільчих центрів – вони міксують, диспетчеризують та закачують різні види палива у магістральні трубопроводи.

Ураження таких об'єктів, як ЛВДС під Москвою чи в Самарі, за своїм ефектом дорівнює знищенню середнього нафтопереробного заводу. Самарська станція є фактичним початком нафтопроводу "Дружба", і її виведення з ладу паралізує логістику на величезних відстанях.

Систематичні удари вже дали відчутний макроекономічний результат. До початку активної кампанії дронових атак Росія переробляла близько 5 мільйонів барелів нафти на добу. Наразі цей показник впав рівно вдвічі – до 2,5 мільйона барелів.

Проте цього зниження ще недостатньо для повної зупинки російської військової машини. Залишкових обсягів вистачає для забезпечення базових інфраструктурних потреб та руху окупаційної армії.

Саме тому наступним логічним кроком є добивання нафтоперевалки та сховищ різного рівня, щоб створити тотальний дефіцит пального безпосередньо на фронті.

Окремим напрямком стало знищення морської логістики ворога. Ураження надводним дроном танкера в районі Сочі продемонструвало вразливість російського тіньового флоту.

Знищення 100 тисяч тонн нафти, яка призначалася для експорту, створює не лише прямі фінансові збитки, але й колосальні екологічні проблеми для самої Росії.

Важливим індикатором є те, що танкер завантажувався в Новоросійську. Це означає, що порт продовжує працювати на відвантаження, а отже, новоросійський та туапсинський напрямки залишатимуться пріоритетними цілями для українських безпілотних систем.

Паралельно з нафтовою інфраструктурою вибиваються російські військові аеродроми, такі як "Ханська" в Адигеї та об'єкти в Брянській області.

Їхня цінність полягає не лише в базуванні авіації. Будь-який аеродром є потужним вузлом радіотехнічних військ: там розміщені оглядові та курсоглісадні локатори, зенітно-ракетні комплекси, склади паливно-мастильних матеріалів та системи зв'язку.

Знищення таких об'єктів, особливо на московському напрямку, буквально прорубує коридори у російській системі ППО. Виведення з ладу локаторів створює безпечні маршрути для прольоту українських дронів углиб території Росії, зокрема для масованих атак на столичний регіон.

Економічний крах як альтернатива лобовим штурмам

Така стратегія глибоких ударів має чітке військово-політичне обґрунтування. Замість того, щоб витрачати людські ресурси у важких лобових боях за кожен населений пункт, набагато ефективніше спровокувати внутрішній колапс російської економіки.

Позбавлення Кремля нафтодоларів та руйнування логістики змусить російську армію зупинитися через брак ресурсів.

Звільнення територій має відбуватися після того, як російська державна машина почне сипатися зсередини. Армія є похідною від держави: якщо економіка не зможе фінансувати війну, окупаційні війська втратять здатність утримувати захоплені території.