Україна почала нищити ракети РФ до запуску: удари по заводах нервують Путіна

Ще недавно росіяни погрожували нам страшною зимою, обіцяли сотні дронів над українськими містами. А тепер самі рахують сотні й тисячі українських засобів ураження у власному небі.

Але найважливіше навіть не те, скільки ракет і дронів ми можемо запустити. Найважливіше – куди саме вони летять. Бо, здається, у цій війні Україна дедалі більше переходить до дуже правильної логіки. Докладніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Якщо важко збити стрілу – треба бити по стрільцю

Навіщо чекати, поки "Кинжал" полетить на Україну. Візьмімо Саваслейку. Для українців це слово давно стало майже синонімом повітряної тривоги. Саме там базуються МіГ-31К – носії "Кинжалів".

Коли такий літак злітає, ми вже маємо реагувати. Сирени. Моніторингові канали. Люди йдуть в укриття. А якщо відбувається пуск – починається найскладніша частина: треба перехопити ракету, яку здатні збивати далеко не всі наші системи ППО.

А тепер подивімося на ситуацію інакше. А навіщо чекати, поки цей "Кинжал" взагалі полетить? Цієї ночі Україна вдарила по Саваслейці. І навіть якщо ми поки не маємо підтвердження знищення конкретних літаків, результат уже є.

Росіяни терміново підняли чотири МіГ-31К та перегнали їх на інший аеродром – Бегишево в Татарстані. Тобто ми вже змушуємо ворога реагувати. Перебазовувати авіацію. Міняти логістику. Шукати безпечніші аеродроми. Перебудовувати планування.

І що далі зростатиме дальність та кількість наших засобів ураження, то далі росіянам доведеться відсувати те, чим вони намагаються нас убивати. Ракету теж краще знищити ще на заводі.

А тепер Самара. Ми вдарили по ракетно-космічному центру "Прогрес". І тут принцип той самий. Це не просто завод із красивою радянською історією, де колись робили ступені ракети Гагаріна.

Сьогодні це єдине в Росії підприємство серійного складання ракет-носіїв "Союз-2". А ними Росія виводить на орбіту, зокрема, свої військові супутники та розгортає "Рассвет" – власний майбутній аналог Starlink.

За даними, які ми розбирали в ефірі, удар міг припасти по корпусу 106А. І це дуже цікава точка. Там монтують бортову електроніку, прилади, друковані плати, систему управління, кабельну мережу.

Фактично нервову систему ракети. Без цього етапу ракета не полетить, навіть якщо всі інші її частини вже готові. А поруч – корпус кінцевого складання. І тут починається найприємніша для нас частина цієї історії.

Таке виробництво – не нафтобаза

Не можна просто загасити пожежу, поміняти кілька конструкцій і продовжити роботу. Йдеться про приміщення високого класу чистоти, спеціальне обладнання, складні технологічні процеси.

Після пожежі, кіптяви й води для гасіння потрібно відновлювати чисті зони, проводити повторні перевірки та сертифікацію. А ще є санкції та проблеми з компонентами.

Тобто якщо пошкодження справді серйозні, Росія отримує проблему, яку не обов'язково можна вирішити за кілька днів чи тижнів. Російський Starlink треба зустрічати ще на землі І це особливо важливо у випадку "Рассвета".

Ми не повинні чекати 2027-го чи 2035 року, поки Росія розгорне свою систему і потім думати, що з нею робити.

Ігор Романенко в нашому ефірі прямо сказав: навіть зараз ця система вже потенційно небезпечна для України. Тому треба бити по підприємствах, які виробляють усе необхідне для її роботи.

А далі доведеться думати і про протидію самим супутникам. Тобто російський аналог Starlink найкраще зупиняти тоді, коли він іще не став аналогом Starlink.

Поки він лежить у цеху. Поки для нього збирають ракету. Поки його ще треба доставити на орбіту. Війна дедалі більше переноситься в російський тил І тут Самара та Саваслейка – лише частина значно більшої картини. У липні Україна на 126% збільшила застосування так званих middle strikes порівняно з червнем. Це удари на глибину приблизно від 30 до 200 кілометрів.

А що Росія тримає там?

Склади боєприпасів. Командні пункти. Радари. Пункти управління безпілотниками. Частину ППО. Тобто все те, без чого російський солдат на передовій раптом починає значно гірше воювати.

І мені здається, що це одна з найважливіших змін, які зараз відбуваються. Ми дедалі частіше намагаємося не боротися з наслідком. Ми намагаємося не допустити самого наслідку.

Не чекати, поки боєприпас доїде до фронту, – знищити склад. Не чекати, поки МіГ підніметься і запустить "Кинжал", – бити по аеродрому.

Не чекати, поки супутник почне працювати на російську армію, – бити по виробничому ланцюжку, який має вивести його в космос. 

Найкраща ракета Путіна – та, яка нікуди не полетіла

Звичайно, це не означає, що після одного удару по Самарі Росія залишиться без космічної програми. І не означає, що після однієї атаки на Саваслейку більше не буде загрози "Кинжалів". Але війна так не працює. Питання не в одному ударі. Питання в системності.

Сьогодні росіяни перегнали чотири МіГи. Завтра доведеться переганяти ще. Сьогодні вони відновлюють один пошкоджений об’єкт. Завтра прилітає по іншому. Сьогодні вони намагаються захистити аеродром.

А паралельно треба захищати завод, склад, радар, нафтобазу, пускову установку, логістику. І територія, яку Росія повинна захищати, величезна. Саме тому для мене головна цифра цієї ночі – навіть не 1328 безпілотників, про які заявило російське Міноборони.

Головне – що в України стає більше інструментів і більше можливостей діставати саме ті точки, без яких російська машина війни не працює. Бо найкращий збитий «Кинжал» — той, який не встигли запустити.

Найкраща знищена російська ракета – та, яку не встигли зібрати. А найкращий російський військовий супутник – той, який так і залишився на землі.