Трампу не потрібен мир – йому потрібна якась угода, на яку погодиться Україна, щоб говорити, що він чогось домігся. Про це пише Вадим Денисенко.
Як Трамп діятиме щодо даних розвідки?
Сьогодні-завтра будуть важливими днями в тому плані, що після нічної заяви Зеленського вся американська преса говоритиме про зупинку передачі розвідданих. Трамп, безумовно, це спростує. За день-два ми побачимо соціологію з цього питання. І від цієї соціології буде багато в чому залежати те, як Трамп діятиме в наступні дні.
Зараз час іде не на місяці чи навіть тижні, а на дні. Як я розумію, корекція всіх дій відбувається і буде відбуватися практично в онлайн-режимі. Щоправда, ми маємо справу з Трампом, який критично ставиться до соціології, бо двічі американські соціологи не потрапляли саме з результатами Трампа.
Черговий обстріл Києва, на думку Кремля, мало вплине на дії Трампа, для якого головне – будь-який вид угоди. А тому гріх було не скористатися такою нагодою.
На жаль, нинішня ситуація показує, що європейська розвідка, на яку були певні сподівання, дуже відстає від американської.
Що робити Україні?
Перед нами стоїть надскладна дилема – що робити далі. Поки ми зайняли дивну позицію словесної ескалації, яка є контрпродуктивною. Квінтесенція цієї позиції – заява міністра закордонних справ Сибіги: "Менш ніж за два роки ми пройшли шлях від "у вас немає козирів" до "не грайте своїми козирями". Це досягнення".
Яка ціль цієї заяви? Сподобатися українцям? Можливо. Але вона не вирішує фундаментальних проблем. Особливо на тлі того, що ситуація складається так, що європейці навряд чи можуть розрулити ситуацію так, як це вже було кілька разів до того.
У сухому залишку ми маємо ситуацію, коли Трамп хоче імітації угоди, Путін вважає, що в нього розв'язані руки, європейці готові підіграти Трампу в якомусь форматі (формат поки не зрозумілий), ми ескалюємо ситуацію на словах, схоже, не маючи стратегії.
Ці вибори в США Трамп перетворив на референдум щодо підтримки самого себе. На кону стоїть не лише питання більшості в Сенаті, а й контроль над партією.
Втрата більшості в Сенаті може призвести до розколу в партії і в перспективі до ситуації, коли Трампа свої ж можуть змусити повторити те, що свого часу зробив Ніксон. На відміну від Путіна, Трамп буйний і, попри багато застережень, готовий воювати відкрито. І ми стали одним із головних елементів цієї війни.
У нас є дві можливі стратегії: або піти на пряму конфронтацію і вдарити по НПЗ, при цьому зробивши максимально розумну інформаційну подачу в США. Або піти на імітацію угоди в очікуванні закінчення виборів. Обидві стратегії погані. Потрібно вибрати ту, де нас максимально підтримають єдині союзники – європейці.
Але при цьому маємо пам'ятати: коли пройдемо цей етап, нашою наступною критичною точкою буде березень 2027 року, коли, можливо, зміниться влада у Франції. Напевне, пора думати про нову стратегію.