Серіал "Чорнобиль" від американського телеканалу HBO спричинив хвилю матеріалів у ЗМІ. Критики сходяться у схвальних оцінках, втім, журналіст видання The New York Times висловив кілька зауважень. Основне з них: навіщо вводити вигаданого персонажа – учену Уляну Хомюк – у реальну історію.
Читайте також: Серіал "Чорнобиль": творці розкрили таємниці знімального процесу
"Якщо Мейзін хотів розбавити історію, в якій домінують чоловіки, яскравим жіночим персонажем, то чому він не згадав Марію Проценко", – написало американське видання.
Марія Проценко переїхала у Прип'ять у 1978 році. У Прип’яті її всі знали – головна архітекторка вирізнялась вже навіть зовнішністю. Вона народилась у Китаї, ім'я до одруження – Му Лань.
Марія Проценко
З полтавчанином Віктором вона познайомилась у Казахстані, наприкінці 1970-х років подружжя переїхало на батьківщину чоловіка. У Прип'ять вони поселилися у 1978 році, а за кілька років Марія Проценко очолила ключову посаду.
Чорнобиль до аварії
Прип'ять зводили за проектами київського інституту "Діпромісто". Все було за шаблоном, але вона намагалась в існуючих макетах додати трохи декору та різноманіття. Перепроектувала інтер'єри готелю, ресторану та басейну. З лінійкою контролювала усі будівельні роботи у місті.
Чорнобиль до аварії
Партійне керівництво планувало звести ще кілька енергоблоків, тому архітектори підготували 20-річний генеральний план розвитку Прип'яті аж до 2005 року.
Чорнобильська трагедія
Вранці 26 квітня, у суботу, у її квартирі пролунав дзвінок. Як і все керівництво міста, викликали на екстрену нараду у виконком. А за 36 години після вибуху, саме архітекторці доручили організувати евакуацію 50-тисячного міста.
Читайте також: Від Київського моря до спальних районів Вільнюса: де знімали серіал "Чорнобиль" від HBO
Спочатку треба було визначити кількість автобусів – Проценко нарахувала 1225. Аби чітко координувати процес, направилась на в'їзну дорогу і, тримаючи в руках плани міста, особисто скеровувала водіїв у визначені будинки.
Тоді у місті через гучномовці просили мешканців взяти з собою лише документи, найважливіші речі та продукти харчування на перші дні. Наголошувалось, що евакуація тимчасова.
Марія Проценко з колегами
Коли, здавалось, всі виїхали, особисто сіла у автобус і їздила пустими вуличками, розглядаючись, чи нікого не забули. Сама ж Марія місто не залишила – її запевнили, що мешканці незабаром повернуться. Але минали місяці, у місто приїжджали хіба що ліквідатори.
А одного дня, у її кабінет увійшов працівник спецслужб. Повідомив, що навколо міста встановлять огорожу. Колючий дріт мав вберегти місто від мародерів, адже у крамницях залишались продукти, цінні речі залишались у квартирах. Попросив провести на карти лінії, аби будівельники не зачіпили підземні комунікації.
Надію, що сюди хтось повернеться, остаточно перекреслили біологи з Академії наук. У приватних розмовах констатували, що територія очиститься за тисячі років.
Читайте також: Скільки приносить державі туризм у Чорнобильській зоні: цифра
У 2008 році в інтерв'ю "Тижню" Марія Проценко розповіла, що після чорнобильських подій в 1991 році захворіла на парапарез – різновид паралічу хребта, який викликають нервові стреси.
Мені взагалі пророкували, що ходити не буду. Після аварії в мене почалися головні болі, пронос, підскочив тиск. Я не знала, від чого це. Думала, що завагітніла, мовляв, токсикоз. Ніде в мізках не заворушилося, що це може бути реакція на радіоактивність,
– згадала Марія Проценко.
У Києві головну її запросили викладати до Мистецького інституту художнього моделювання й дизайну.
Історія Марії Проценко, мабуть, ніколи б не вийшла на загал, якби британський журналіст Адам ХІґґінбосем не зібрав десятки подібних історії у книзі "Чорнобиль опівночі".