Успіхи Путіна у знищенні Європи

Можливо, що вони не до кінця усвідомлюють загрозу Росії, але інтуїтивно діють. Бо розуміють, що насправді фінальною, глобальною метою Путіна є не фізичне завоювання якихось територій, а знищення самої моделі існування Європи. І варто зауважити, що наразі Володимир Путін має певні успіхи у досягненні своєї мети.

Варто почати з ситуації в Україні, бо для нас вона є найбільш зрозумілою. Коли Росія спровокувала і фактично почала військовий конфлікт на Донбасі, то дуже передбаченим було втручання ЄС у вирішення цього конфлікту. Більше того, цілком передбачувані були методи цього втручання – дипломатичні. І не варто бути переконаним у тому, що Путін здатен лише на військове втручання, чи на пропагандистські методи і інформаційну війну. Насправді війна, яку розпочав Путін, є чи не більш дипломатичною, аніж заходи Європи. І спрямована вона була теж на ЄС. Розуміючи логіку дій Євросоюзу, стає очевидним, що наразі вони не зможуть прийняти єдиного жорсткого рішення за будь-яким питанням. Тим паче, за військовим питання. Вони занадто демократичні, і Путін скерував демократичність Європи проти неї самої.

Кожне військове загострення, яке виникало на Донбасі, відразу ж знаходило відголосок у політичній верхівці Європейського союзу. Найбільш показовими, для прикладу, можна вважати мінські домовленості. І хоч як би лідери країн учасників перемовин не галасували про єдину позицію стосовно Росії в українському питанні, очевидно, що цієї єдності немає. Тому і не прийнято хоч яких дій. Тому і немає справжніх рішень і політичної волі у заявах європейських лідерів. Більше того, ніхто з них не може прийняти рішення самостійно, бо це порушує загальні принципи демократії.

Ніхто з країн-членів ЄС не надасть Україні летальної зброї тільки тому, що немає загального схвалення у цьому питанні, простіше кажучи – не домовились. І поки домовитися намагаються, що, без сумніву, неможливо першопочатково, Путін може продовжувати військові провокації надалі. Окрім усього цього варто зауважувати, що сам процес перемовин є деструктивним для Європейського союзу, бо чим більше розмов по якомусь питанню, тим більший розбрат усередині, хоч як вони його намагаються приховати від загалу. Путіну залишається тільки періодично загострювати конфлікт, провокуючи Європу на нові суперечки і розбіжності.

Нещодавно Росія почала використовувати ще один вид зброї проти старого світу, націлений вже не тільки на політичну еліту, а й на загальне населення. І це сирійське питання.

Варто було тільки зробити видимість військової підтримки сирійської влади, підтвердити це напівофіційними заявами, та запустити безліч чуток, як той військовий конфлікт спалахнув з новою силою. І якщо сирійці вже більш менш звикли до терору з боку "ІДІЛ", то війна провладного режиму за підтримки Росії сирійців дійсно лякає. Тому вони і почали масово тікати саме у цей час.

Логічно, що тікати краще за все в Європу, бо, знов таки, демократичні засади, що на них будується все європейське суспільство, є найбільш сприятливими для біженців.

Таким чином можна стверджувати, що для путінського режиму це було цілком очікуваною хвилею мігрантів. Більше того, це була одна з головних цілей, яку переслідувала Росія, надаючи військову підтримку сирійським владноможцям.

І вже зараз зрозуміло, що цей потік біженців сколихнув і розділив європейське суспільство. Почалося руйнування зсередини, бо виникла безліч суперечностей: з одного боку толерантні демократичні засади змушують європейське суспільство максимально коректно сприймати мігрантів з Сирії, з іншого боку – здоровий глузд та бажання зберегти власний світогляд та устрій світу підказують суспільству, що у сирійцях та їхній кількості є немала загроза, тому так радо приймати їх не варто.

І згоди у цьому питанні досягнути європейському суспільству не вдасться так само, як і європейській владі у питанні України.

Таким чином Росія, не відправляючи на європейську територію жодного військового, небезуспішно намагається зробити те, що ще декілька років тому здавалося неможливим – вбити Європу її ж зброєю: демократією та толерантністю. І тільки від того, наскільки швидко зможуть перебудуватися європейські країни та їхні громадяни, залежить успіх чи провал спроб Путіна.

Читайте також:У війні на Донбасі переможець лише один – Ахметов