Вчений, який запровадив 40-річну військову диктатуру – Антоніу де Олівейра Салазар

Після Першої світової одна з найстаріших європейських країн переживала глибоку кризу. Зовнішній борг злетів до захмарних цифр, економіка занепадала, уряди мінялися достроково, як рукавички не встигаючи зарадити важкій ситуації. Хаос посилювали протести.

Експортовані інтернаціоналом ідеї "світової революції" виливалися у вуличний терор більшовиків і анархістів. 16 років – з 1910 по 1926 - були фактично топтанням країни на місці. Це був провал Першої республіки. Соціалісти не змогли реалізувати популістичні гасла. А благородно написані реформи так і не змогли дати плодів. Реформатори загрузли в корупції і прогнозовано втратили підтримку населення. Безсилі суперечки політиків обірвали військові. очолив переворот загартований службою в африканських колоніях генерал Кармона. Одним із перших його рішень стало залучення в кабмін молодого професора економіки.

Читайте також: Кім Чен Ин – любитель оплесків, баскетболу і артилерійської канонади

Антоніу Салазар походив із бідної і набожної сім'ї. Батьки не могли навіть самостійно оплатити навчання сина. Його спонсорувала заможна родина в якій служив його батько. Юнацький радикалізм підштовхнув хлопця із провінційного Санта-Комба-ДАу присвятити все життя Богу. Його прийняли в семінарію в місті Візеу. І хоч священиком він не став, цей етап став трампліном до здобування освіти в найпрестижнішому університеті країни в Коїмбре. Залишивши теологію Салазар пішов вчити економіку і юриспруденцію.

За кілька років, уже в ролі професора він починає пропонувати своє бачення виходу з кризи. Саме його модель корпоративного устрою зацікавила нового правителя країни Антоніу Кармона. І він дає доктору економіки роботу в уряді.

Щоправда, Коїмбрівський професор не рвався міняти кафедру на міністерський портфель.

Я реально відчував як мене давить і пригнічує думка про те, що треба покинути університет. І потім я боявся. Я дійсно боявся, а що як мені не вдасться виправити ситуацію. що будуть думати про мене мої студенти?
– зазначив Антоніу де Олівейра Салазар.

Салазар взяв добу, щоб подумати. Всю ніч провів на молитві. Так вчили робити перед важливим вибором в семінарії. Йти в політику не хотілося. Але й патріотизм підштовхував не сидіти склавши руки.

Читайте також: Енвер Ходжа – "албанський м’ясник" і послідовник Сталіна

Щоб втілити своє бачення реформ треба повноваження. З каплиці Салазар вийшов з ультиматумом. Приєднатися до уряду можна, якщо Кармона дозволить йому приймати навіть непопулярні рішення і віддасть контроль за всіма видатками. Не лише міністерства економіки. А за всіма видатками, включно з правом обмежувати фінансування інших міністерств, урядовців і їх ініціатив.

Його фігура влаштовувала промислових магнатів, влаштовувала аристократію і простий люд, підходила для армії і духівництва. Потім він казав: я не граю в політику, я працюю в уряді,
– поділився враженнями політолог Жейме Пінту.

Кармона погодився на всі вимоги кандидата. А сеньйор "новопризначений міністр економіки" переїхав з Коїмбре в Лісабон. З університету він так і не звільнився. Просто оформив академічну відпустку, яка тривала аж до кінця життя.

Салазар відразу встановив жорсткий контроль над фінансами. Фактично фінансову диктатуру. Обрізав корупційні схеми і потоки. Скоротив видатки урядових міністерств. Це показало, що гроші в країні таки є. За 10 років Салазар зумів практично погасити міжнародні заборгованості. За 5 років Португалія, яка раніше закуповувала хліб за кордоном – вже експортувала власну пшеницю.

В країні почали працювати католицькі профспілки, завдяки фінансуванню ожив аграрний сектор і відбулася модернізацію війська. Інфляція зупинилася. Це був особистий тріумф Салазара і очевидний успіх його політики.

Читайте також: Радован Караджич – психолог, аферист, "боснійський м'ясник"

Ідеологія "Естадо Ново" – "Нової Держави" – базувалася на християнській соціальній доктрині. Її оголосив наприкінці ХІХ століття папа Леон XIII в енцикліці Рерум Новарум. Це була свого роду відповідь на класову боротьбу придуману Марксом. Церква давала своє бачення розбудови справедливої взаємодії робітників і роботодавців. У корпоративній державі місце політичних партій та профспілок займали міжкласові галузеві об'єднання. Головна задача яких – не помінятися місцями, а в симбіозі працювати на результат.

"Естадо Ново" опиралося на авторитарну владу одної політичної сили. Прем’єр розпустив усі партії. Замість них з’явилася понадпартійна політична організація – Національний Союз. Контролювати ситуацію в країні мала таємна поліція. ПІДЕ створили із залученням німецьких інструкторів з Гестапо.В країні популяризували парамілітарне дозвілля і залучення до Португальського легіону і скаутську організацію Португальська молодь. Головна задача цих організацій зводилася до гасла Салазара – "Все для Батьківщини. Нічого від Батьківщини".

Ми не сперечалися про Батьківщину і її історію. Не обговорювали важливість сім'ї і її моральність. Не сперечалися про повагу до праці і обов'язки які з цього виникають. Але це вони заклали фундамент держави і сформували мир, порядок і єдність португальців. Сильну країну, авторитетну владу і справедливість чиновників. Допомогли відродити економіку, патріотизм, корпораційний лад і колоніальну імперію,
– заявив прем’єр-міністр Португалії.

Пізніше, після більшовицької революції в Росії, коли Москва почала експортувати ідеї світової революції правоцентричні партії Європи взяли схожий підхід, як альтернативу червоного терору. Окрім спільних молитв вони мали ще одне завдання.

Він з друзями часто супроводжував священиків чи монахинь. Під плащами доводилося носити палиці. На них часто нападали комуністи і хлопці захищали духівників, – запевнив історик Ксавьє Буве.

Коли в сусідній Іспанії спалахнула громадянська війна він довго не думав і осторонь залишатися не збирався. Тим більше, Франко також належав до ревних католиків і намагався втілити мрію про християнську державу. "Португальський корпус" допомагав іспанцям битися з "найманцями комінтерну" і скинути комуністичний режим. Ще одну послугу Мадриду Салазар зробив через кілька років. Гітлер і Мусоліні намагалися втягнути Португалію у Війну на своєму боці. Але з цього нічого не вийшло.

Португалія не вступила у Другу Світову з багатьох причин. Але головна, схоже, була у тому, що Лісабон не міг сваритися з Великобританією. На той час англійці забезпечували португальцям морський доступ до їх колоній в Африці та Індії, – прокоментував історик Уолт Бургойн.

Оголосити нейтралітет країни у "найбільшій м’ясорубці XX століття" Салазару було простіше з особистих мотивів. Фашизм і нацизм були йому огидні так само, як і комунізм. Всі ці парадигми він вважав неприйнятними через їх людиноненависництво. В Лондоні дуже зраділи цьому жесту зі сторони Лісабону. Крім того, союзники отримали можливість влаштувати військові бази на Азорських островах.

У Битві за Атлантику це були вирішальні кроки для перемоги нацистів. З іншого боку – Салазару закидають те, що Португалія до кінця торгувала з Берліном. Продавала необхідний для військово-промислового комплексу вольфрам. Втім, союзником Гітлера його вважала хіба радянська пропаганда. Цивілізований світ був вдячний Лісабону за відмову воювати на боці фашистів. Ба більше, переговори Лондона і Вашингтона про нейтралітет Мадриду відбувалися саме португальською.

Читайте також: Йосип Броз Тіто –диктатор, який не підкорився Гітлеру і Сталіну

Те, що їх не торкнулися жахливі наслідки Другої Світової португальці дуже цінували. Величезний міст між Лісабоном і Алмаду і гігантська статує Христа були урочисто проголошені "подякою небесам" за те, що їх оминула війна.

Повоєнне життя мало чим нагадувало військову диктатуру. В країні існувала свобода слова і навіть була можлива помірна критика влади. Головна людина країни задавала ритм життя власним прикладом. Жив скромно. У невеликій двокімнатній квартирі. Не пив і не курив. Його часто можна було побачити у старому потертому костюмі. Загалом Антоніо Салазар не любив публічності. Стриманий, навіть трохи відлюдькуватий прем’єр не витрачався навіть на закордонні поїздки. Лише одного разу він побував в гостях у Франко, з яким досі спілкувався лише листами чи через телефон.

Сеньйор Доктор – як його називали ще з часів університету в Коїмбрі – хоч і залишив семінарію жив фактично як целібатарій. Хоча цінував компанію і увагу жінок, він так ніколи не одружився. За безкомпромісний антикомунізм і несприйняття будь якої "лівої" ідеології йому дісталася репутація "фашиста". Особливо про "португальського фюрера" розпиналися у Москві.

Наголошували, що противників режиму Салазар відправляв у табори смерті на острові Сантьяго. Там був єдиний концентраційний табір. У Таррафалі впродовж всього пів-сторічного існування померли 32 в’язні. Це важливо, для порівніння салазаризму і кривавих жнив радянських комуністів, які перебили майже 20 мільйонів людей.

Салазаризм був правою диктатурою, яку очолював цивільний. І вона була більш демократичною, ніж режим Франко в Іспанії, не кажучи про те що це була більш демократична влада ніж у Радянському Союзі,
– зазначив історик Яцек Бартизел.

Заслугою Салазара було приєднання Португалії до локомотива змін Західного Світу – НАТО, МВФ і Світового Банку. З іншого боку він не вловив знаків часу. Епоха колоніальних імперій після Другої Світової стрімко закінчувалася. До 50-х наявність заморських територій була чимось звиклим для країн Старого Світу. Але Африка і Середня Азія прокидалися і вимагали Незалежності. Англійці залишали Індію і Пакистан, Французи Індокитай.

Португальці трималися за Гоа, Мозамбік, Гвінею Бісау та Анголу. Першою втратою стала індійська колонія. Салазар відмовився обміняти чи продати провінцію індусам.

Ми не будемо торгувати землею, яка віками була в єдності з Португалією. Не будемо розмінювати нашу історію і наших святих,
– прокоментував Антоніу Салазар.

Індуси атакували невеликі гарнізони португальців, яким не вистачило підтримки місцевого населення і були змушені скласти зброю. Далі загострилися революційні патріотичні настрої в Африканських колоніях.

Гвінея, Мозамбік і Ангола – розкидані по карті "чорного континенту" – висмоктували тепер набагато більше грошей. Економіка просідала шаленими темпами. Фінансування на розвиток промисловості, освіти і медицини доводилося раз по раз урізати. Головним завданням батьків в тодішній Португалії стало відмазування дітей призовного віку від військкоматів.

Прем’єру все важче було знаходити мотивацію, щоб пояснити необхідність проливати кров за далекі території. Світ змінився. Постколоніалізм переходив на економічні важелі замість автоматів армії. Давні партнери – Англія та Іспанія – мовчки спостерігали, як Португалія знекровлювалася на кількох фронтах у колоніальних війнах.

У 1968-му кар’єру Антоніо Салазара обірвав нещасний випадок. 79-тирічний прем’єр впав з крісла. Хитатися на стільцях була його давня звичка і зараз саме від неї залежало життя головного португальця. Крісло перекинулося не втримавши ваги чоловіка. Через кілька днів лікарі діагностували важкий інсульт. На роботу він більше не повернувся.

Читайте також: Крах диктатора Беніто Муссоліні: останні дні перед стратою

Його обов’язки перейшли одному із соратників – Марчелло Каетано. А щоб реабілітацію нічого не зірвало – перед главою уряду розіграли театр. Майже два роки він продовжував отримувати візити так, ніби він все ще був прем’єр-міністром. Підписував фейкові документи, отримував виготовленні на замовлення псевдогазети. Цей фарс припинився у 1970, коли його серце зупинилося.

Через 4 роки відбулася мирна революція гвоздик, війна в колоніях завершилася, а нова влада намагалася викреслити ім’я "сеньйора доктора" з історії. Зокрема перейменували його улюблене дітище підвісний міст між Лісабоном і Алмаду. А ще через 40 років, у 2007 Антоніо Олівейра де Салазар отримав перше місце в національному опитуванні "Великі Португальці" і земляки назвали його найвидатнішим португальцем всіх часів.