У 1949 році на цей суворий клаптик суходолу площею близько 290 квадратних кілометрів висадився незвичайний "десант" – лише п’ять звичайних домашніх котів.
Мета людей здавалася суто практичною: хижаки мали розправитися з мишами, яких десятиліттями раніше випадково завезли китобої та мисливці на тюленів, розповідає Science blog. Утім, наївний план людей обернувся катастрофою колосального масштабу, коли лагідні муркотуни раптово опинилися на вершині харчового ланцюга.
Хижаки та беззахисна здобич
Острів Меріон протягом багатьох тисячоліть слугував гігантським пологовим будинком для мільйонів морських птахів, які виводили пташенят у затишних підземних норах. Місцева фауна ніколи в очі не бачила наземних хижаків, тому птахи не мали навіть базових інстинктів самозбереження: вони не вміли тікати, оборонятися чи ховати кладку.
Коти стали жахіттям острова Меріон / Фото Pixabay
Для котів, позбавлених конкуренції, острів перетворився на безкінечний бенкет. Популяція почала рости в геометричній прогресії, і вже на початку 1970-х років дикі нащадки першої п'ятірки налічували кілька тисяч особин.
Масштаб різанини шокував навіть досвідчених орнітологів: зграя здичавілих котів розривала близько 450 тисяч беззахисних птахів щороку.
Багатотисячні колонії танули на очах, а один з ендемічних видів – звичайний нирцевий буревісник – під натиском кігтів і зубів повністю зник з острова Меріон уже до 1965 року. Острів опинився на межі тотального біологічного спустошення.
Чотири десятиліття безжального протистояння
Усвідомивши глибину кризи, науковці оголосили котам справжню повномасштабну війну, яка розтягнулася на понад 40 років. Оскільки відстріл у важкодоступних скелях не давав відчутних результатів, у 1977 році проти чотирилапих окупантів уперше застосували біологічну зброю – на острів навмисно завезли специфічний збудник, вірус котячої панлейкопенії.
Смертельна інфекція завдала колосального удару. Популяція впала з пікових 3400 особин до трохи більше шести сотень до 1982 року, проте вцілілі коти швидко виробили імунітет.
З 1986 року вчені та єгері розпочали фінальну, виснажливу фазу ліквідації. Спеціальні пошукові групи роками прочісували холодні скелі, мерзлі торфовища й узбережжя за будь-якої погоди, використовуючи капкани, мисливських собак, отруту та цілодобове полювання з тепловізорами.
Останнього здичавілого кота вдалося вистежити та ліквідувати лише в липні 1991 року, хоча контрольні пошукові операції тривали аж до 1993-го. Тільки через дев’ять років абсолютної відсутності слідів науковий світ офіційно оголосив: Меріон став найбільшим островом на планеті, з якого людям вдалося повністю вибити здичавілих котів.
Повернення буревісників і нова небезпека
Звільнення від хижаків негайно дало плоди: морські птахи нарешті відчули себе в безпеці, а зниклий нирцевий буревісник тріумфально повернувся на острів і почав відновлювати колонію. Проте святкувати абсолютну перемогу екологам так і не довелося, оскільки чисельність пташиних гнізд зросла лише на 56% порівняно з кінцем 1970-х років.
Причина виявилася гіркою іронією долі: позбувшись котів, на острові знову запанували ті самі миші, заради знищення яких у 1949 році котів і завозили. За відсутності стримуючих факторів гризуни розплодилися настільки, що змінили свій раціон і самі почали живцем атакувати пташенят прямо в норах.
Сьогодні на острові Меріон розгортається новий розділ драматичної боротьби – тепер уже проти мільйонної армії мишей у рамках масштабної кампанії Mouse-Free Marion. Ця сувора хроніка вкотре довела: будь-яке грубе втручання людини в крихкі екосистеми здатне породити хаос, розплачуватися за який доводиться поколіннями.