Щодень ставало гірше, – волонтер Гера, який ціною власного здоров'я врятував сотні бійців
Навряд чи ті молоді хлопці та дівчата, які кілька років тому складали присяги й мріяли про професійну армію, підозрювали, що отримають і бойовий досвід. Про це не замислювався і Володимир Гера, коли вирішив стати військовим.
Він не пошкодував ані тоді, коли відбув пекло гарячих точок на Сході України, коли боровся за життя, і навіть, коли почув вирок лікарів. Про чоловіка, який мріяв стати військовим розвідником і навіть після важкої травми хребта досі служить в українській армії – читайте далі.
Зверніть увагу З будь-якого дна можна вибратися: вражаюча історія актора, який покинув сцену та пішов на війну
Володимир Гера вже кілька років викладає в Академії сухопутних військ у Львові, хоч ще зовсім нещодавно й сам навчався в цих стінах. Тепер він втаємничує курсантів у тонкощі артрозвідки із власного бойового досвіду
"У професії артрозвідника на час війни нікого не цікавить, що ти вмієш мастити лице ваксою й бігати, як антилопа по лісі. Основне, щоби ти вмів визначати координати й орієнтуватися в місцевості", – розповів ветеран Володимир Гера.
Зараз Володимир викладає в Академії / Фото 24 каналу
Цей курс в українських військових вишах читали ще за студентських часів Володимира. Тепер він удосконалює його завдяки своєму досвіду. Знання і вправність Гери дали змогу врятувати своє життя й життя побратимів у Луганську.
Оборона Луганського аеропорту
Оборона Луганського аеропорту тривала з квітня до початку вересня 2014 року – 146 днів. Треба було не дати можливості російській армії перекидати до Луганська війська повітрям.
До теми "Ми жартували навіть в окопах": як українські бійці обороняли Луганський аеропорт
Без їжі, води, та медикаментів – пекло, яке пройшли захисники Луганського аеропорту. Наприкінці оборони, летовище оточило кілька тисяч російських військових. За будь-яку ціну потрібно було вивести живими оборонців летовища.
Два тижні Володимир корегував стрільбу української артилерії. Його влучність давала шанс українським десантникам отримати з іншого боку оточення харчі чи підкріплення. В останній день оборони Луганського летовища найважливішим було вивести всіх звідти живими.
Була поставлена задача прикривати відхід підрозділів із "80-ки", якраз вийшла остання машина з термінала. Ми її називали дорога життя, вона прострілювалася зі всіх сторін,
– зазначив волонтер.
Він також пам'ятає, що в монокулярі свого оптичного приладу бачив 2 бойові машини піхоти противника, які рухалися в цьому напрямку. Він просто стріляв, аби їх відволікти, не було часу навіть щось ще розвідувати.
Гера прикривав відхід і зазнав поранення / Скриншот з відео 24 каналу
Однак це дало результат і українські десантники дісталися безпечного місця. Ювелірна робота українського корегувальника, звичайно, не сподобалася російським окупантам.
Я вже був готовий зніматися з позиції, як прилетів снаряд. Постріл, і все як у фільмі – такі уповільнені кадри і я лежу на землі,
– згадав Гера.
На щастя, поранений побратим зміг викликати евакуацію. Під обстрілами їх ледь вдалося забрати звідти.
"Свідомість я не втратив. Пам'ятаю, що везуть і колону обстрілювали, а мене залишили в "УАЗі", у якому 2 доби мене возили по полях", – розповів волонтер.
Травма Гери
Через шквальні обстріли, із пробитою грудною кліткою, легенею і хребтом, Володимир потрапив до лікарні лише на третю добу. Кілька операцій, врятована рука, стабілізований стан, але це не дало результату.
Щодень ставало все гірше й гірше. Я переїхав лікуватися в приватну клініку. Стан був критичний і це було дуже дороге лікування. Я потребував ще однієї операції для фіксації спини,
– сказав Володимир.
Важкий шлях реабілітації
Коли українські клініки вичерпали свій ресурс, Володимира терміново повезли лікувати в Німеччину. І тільки там фактично змогли врятувати його життя, а далі розпочався важкий шлях реабілітації й вона була націлена на те, щоби зміцнити м'язову масу.
Володимир проходив тривалу та важку реабілітацію / Скриншот з відео
Після цього, вже в лютому 2016 року вони з батьком полетіли в Чикаго. Сотні годин у спортзалах, на різних тренажерах, болісні маніпуляції – заради однієї мети – навчитися сидіти, та укріпити спину.
Рік, проведений в Америці, дав результат. Тепер його думки були зайняті тим, що робити далі, адже на військову службу повернутися він не може.
"Я знав, що є бойові й небойові посади. Я надіявся, що буде якийсь законодавчий механізм, який дозволить мені проходити службу з травмою, але такого не було", – сказав Володимир.
Цікаво З престижного офісу – на війну: мотивуюча історія успішного десантника Володимира Ратушняка
Перший травмований, який обійняв посаду в ЗСУ
Усе сталося долею випадку. Після розмови зі своїм викладачем, йому запропонували посаду в Академії сухопутних військ. Володимир – перший травмований, який обійняв небойову посаду в Збройних силах України.
Уже потім, завдяки його наполегливості, у 2019 році прийняли закон, який дозволяє служити у війську ветеранам зі схожими травмами. І ось уже кілька років Володимир Гера викладає курс з артрозвідки із власного досвіду й набутих знань, а ще пише дисертацію, займається саморозвитком і освітою.