Театральна сцена – це можливість показати реальність, на яку заплющують очі. Та не всі театри настільки тонко вловлюють настрої суспільства. Тож Роман покинув сцену.

Зверніть увагу Писав вірші на фронті: спогади ветерана Юрка Вовкогона, який пішов на війну зі сфери культури

Чому Роман покинув сцену

"Тоді був ще Майдан, студенти йдуть, а я в ТЮЗі (Театр юного глядача – 24 канал), я там репетирував якогось песика й мені стало гидко. Я зрозумів, що ми в якомусь маленькому акваріумі", – розповів Роман.

І поки країну перебудовували на Майдані, актор Кривдик перебудовував свій внутрішній світ. Він вчився жити в прозаїчній реальності й готувався стати батьком.


Роман працював актором у театрі / Скриншот з відео

Коли у квітні 2014 року пролунали постріли на Донбасі – узяв свій військовий квиток і пішов до районного військкомату. Спершу його не хотіли приймати. Втім, за пів року Роман таки пішов на війну.

Спершу актор отримував фах парамедика

Після навчання на полігоні Роман Кривдик потрапив у 58-му окрему мотопіхотну бригаду, а звідти відправився знову на навчання – у Десну, аби отримати фах парамедика.

Доброволець згадує, що мав бути у військовій протиповітряній обороні й захищати небо України, але так не вдалося.


Волонтер отримував фах парамедика / Фото 24 каналу

У 2015 році Україна на власних помилках вчилася воювати й рятувати. І тих, які це вміли робити оперативно та правильно – були одиниці. Кривдик потрапив у число перших, яких навчали тактичній медицині. Пів року він вчився, колоти, перев'язувати й лікувати.

Роман покинув сцену, але театр його не відпустив

Коли займаєшся підготовкою до війни й очікуєш у будь-який момент виїзду "на нуль" – то емоції переповнюють. Їх треба вивільняти, сказав Кривдик.

Зверніть увагу Це було страшно і криваво: спогади бійця, який у 18 років пережив Майдан та гарячі точки Донбасу

У випадку Романа – сцена найкраще місце. Ще й нагода трапилася – у Києві бракнуло акторів. Одного ранку він спокійно прокинувся, поки всі ще спали, і переліз через паркан. У когось позичив якийсь цивільний одяг та сів на маршрутку, і відіграв виставу.

Один раз через паркан скочив відіграти виставу в Києві, бо не було кому,
– згадав Роман.

Повернення до цивільного життя

Паніка і страх перед сценою дали розуміння, що робити на війні. А власне після війни, повернення на сцену було логічним, та нелегким, адже перед публікою Роман Кривдик не виступав уже кілька років.

Спершу, коли я повернувся в театр, було розуміння, що я геть занедбав ремесло і професію. Я не розумів, що відбувається, не міг знайти, чим займатись,
– розповів ветеран.

І десь між тим, як Роман звикав до цивільного життя й шукав себе, прийшло рішення – адаптовувати свій військовий досвід у теперішнє життя. Адже емоції на сцені можна було не приховувати, а навпаки – викидати їх у повному об'ємі.


Роман на сцені (справа) / Фото театру Лесі Українки

Тоді почали з'являтися проєкти, запрошення на вистави, де Роман міг пояснити – що таке ж війна, хто воює і хто повертається.

Про це майже ніхто не говорить, але про це й мовчати важко. Повернення з війни для Романа триває досі. Перший рік після АТО взагалі нагадував психологічний еквілібризм, де метою було встояти на ногах.


Повернення з війни для Романа триває досі / Фото театру Лесі Українки

Драматургія реального життя трохи інша, ніж у театрі. Бажання і плани з'явилися після довгої праці над собою. Але поки Роман шукав себе після війни, пережив розлучення. І між тим, де намагався поклеїти реальне життя зі сценічним з'явилася постійна робота.

Часом реальність Романа Кривдика важко відрізнити від гри. Його можна побачити в різних фільмах чи вистава, де основний сценарій – війна.

Цікаво З престижного офісу – на війну: мотивуюча історія успішного десантника Володимира Ратушняка

Життя – це не театр. У ньому не можна переграти епізод, який тобі не сподобався, або який хочеться виправити чи забути, але існують такі, як Роман Кривдик, який свій травматичний досвід перетворює в мистецтво. Доводячи, що з будь-якого дна можна вибратися – потрібна лише праця над собою.