І ті з задоволенням отруювали майбутнє нових незалежних держав. Саме тоді на вузькій смузі землі вздовж річки Дністер російські генерали та кадебісти створили геополітичну гангрену, формат якої згодом стане їхнім фірмовим інструментом. Придністров'я стало "нульовим пацієнтом" епідемії заморожених конфліктів, і 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Як вузька смуга Придністров'я перетворилася на лабораторію геополітичного шантажу Москви?

Події початку 1990-х років, коли сталася війна у Молдові, не були наслідком класичного громадянського протистояння. Це була ретельно спланована Росією військова операція з ампутації частини суверенної території, щоб назавжди прив'язати молоду державу до імперського центру іржавим ланцюгом.

У 1991 році Республіка Молдова проголосила незалежність, обравши курс на відродження власної культури та повернення до європейської родини. Проте на лівому березі Дністра, де за часів СРСР була сконцентрована важка промисловість і куди десятиліттями масово переселяли партійну номенклатуру та військових пенсіонерів з усієї Росії, спалахнув штучний заколот.

Місцеві еліти, налякані втратою привілеїв, проголосили створення так званої "Придністровської Молдавської Республіки" ("ПМР"). Але той сепаратистський рух був би приречений на швидку поразку, якби не один фактор – 14-та гвардійська загальновійськова армія Росії, розквартирована у регіоні.

Навесні та влітку 1992 року, коли конституційні сили Молдови спробували відновити порядок у місті Бендери (Тігіна), російська армія скинула маску нейтралітету. Під командуванням генерала Олександра Лебедя 14-та армія застосувала проти легкоозброєних молдовських поліціянтів та добровольців нищівний артилерійський вогонь і важку бронетехніку.

Саме пряме військове втручання Москви зупинило просування законного уряду. Лебідь цинічно назвав це "примусом до миру" – терміном, який Росія пізніше використає й у Грузії. А у липні 1992 року було підписано угоду про припинення вогню, яка легалізувала присутність російських військ уже в статусі "миротворців".

Європейський суд з прав людини у своєму історичному рішенні у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" 2004 року юридично закріпив факт – сепаратистський режим вижив і існує тільки завдяки військовій, економічній та політичній підтримці Кремля. Ось так Москва створила ідеальний та цинічний механізм – вона розпалила пожежу, сама ж приїхала її гасити, а потім відмовилася забирати свої пожежні машини.

Війна у Придністров'ї 1990 – 1992 років та як Росія розколола Молдову: дивіться відео bazovana_istoriya

Чому радянський привид "ПМР" продовжує тримати у заручниках Східну Європу й у 2026 році?

Пройшло понад три десятиліття, і станом на 2026 рік Придністров'я має вигляд цілковито сюрреалістичного музею просто неба, де час зупинився між пізнім сталінізмом і диким капіталізмом. Цей невизнаний анклав перетворився на чорну діру для контрабанди зброї, наркотиків та людей, якою керує монополістичний конгломерат "Шериф" – ця корпорація контролює все, від супермаркетів і автозаправок до політики та футболу.

Шериф" діє як класична мафіозна структура під парасолькою російських спецслужб. Але головна загроза, яка досі змушує Європу з тривогою дивитися на цей регіон – це село Кобасна, бо саме там розташований найбільший у Східній Європі склад боєприпасів, де зберігають десятки тисяч тонн старих радянських снарядів, мін та авіабомб. А охороняє їх так звана Оперативна група російських військ (ОГРВ).

У разі детонації цього арсеналу, термін придатності якого давно минув, наслідки будуть порівнянні з ядерним вибухом у Хіросімі. І Росія, ясна річ, десятиліттями використовувала цей склад як порохову бочку з занесеним над нею сірником у полум'ї, шантажуючи Кишинів і відмовляючись виводити війська всупереч зобов'язанням, взятим на Стамбульському саміті ОБСЄ ще у 1999 році.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Придністров'я опинилося в абсолютній блокаді. Україна наглухо закрила кордон, унеможлививши будь-яку ротацію російських військових чи постачання контрабанди. Молдова ж упевнено крокує до членства в ЄС та нарешті розірвала енергетичний зашморг, геть відмовившись від газу з Росії та електроенергії з ДРЕС, розташованої на території сепаратистів.

Сьогодні російський гарнізон у Придністров'ї – це здебільшого деморалізовані залишки, відрізані від метрополії, а сам анклав економічно задихається без доступу до ринків. Заморожений конфлікт, створений у 1992 році як геніальна пастка для Молдови, у 2026 вже перетворився на тягар для самої Росії.

Світ надто довго ігнорував уроки Придністров'я, дозволивши Москві повторити цей кривавий сценарій в Абхазії, Південній Осетії, Криму та на Донбасі. Але історія невблаганна – штучні утворення, побудовані на багнетах і брехні, зрештою неминуче розсипаються, коли імперія втрачає здатність їх годувати.