Як виграти інформаційну війну: актуальний рецепт 100-річної давності

Ще на початках Українського січового стрілецтва, а це Перша світова, наші командири розуміли, що у війнах перемагають не лише на полі бою. Воювати треба і за уми та серця земляків. Тому в 1915 році створюють підрозділ Пресова квартира УСС. Про це йдеться у програмі "Нації героїв" на 24 каналі.

Цікаво Як українські січові стрільці руйнували плани Росії у Першій світовій

Збирають туди добровольців істориків, поетів, композиторів, художників, журналістів. З одного боку більшість із них на рівні із рештою стрільців бере безпосередню участь у бойових операціях, а з іншого воює ще й на іншому фронті.

Логіка командування така: варто документувати перебіг боїв, залишити в історії обличчя героїв і підіймати бойовий дух. А крім того треба підготувати людей до того, щоб після війни будувати власну державу.

Створення Пресової квартири

Тому Пресова квартира вдається до безпрецедентного кроку – відкриває стрілецьку гімназію і школи. Тільки на одній Волині таких народних шкіл започатковано більше ніж 150. Засновують також бібліотеки та курси для неписьменних.

Той же творчий підрозділ малює герб і прапор Українських січових стрільців, їх освячує митрополит Андрей Шептицький. А ще Пресова квартира українізовує однострій: шапка відтепер стала мазепинкою, а кітель отримав цілком інший крій, ніж в австро-угорській армії.

Фотографії та картини

Народ має знати своїх героїв, тоді рівень довіри значно вищий, тому знайшли фотографів, аби вести фотоархів, і художників. Живописець та доброволець Осип Курилас малював більше ніж 200 портретів стрільців, найбільше полковників, сотників та хорунжих, а художники Юліан Буцманюк та Іван Іванець створював батальні полотна. А ще малювали побут січовиків.

Більшість цих творів радянська влада згодом проголосила ідеологічно шкідливими і спалила у 50-х роках. Деякі картини до нас таки дійшли завдяки тому, що січовики встигли розтиражувати зображення у листівках і розповсюдити між населенням.

Періодика

У Пресовій квартирі без перебільшення формувалася, чи то пак відроджувалася, національна свідомість. Письменники та журналісти видавали газети і часописи. Зокрема, неабияку популярність мали гумористичні видання "Самохотник", тобто доброволець і "Самопал" з позначкою "виходить, коли хоче". Там вояки бачили карикатури на себе зі своїх командирів і читали сатиру на політичні події. Часописи малювали від руки, потім тиражували.

Одна справа, коли ми читаємо сухі факти з історії, зовсім інше враження, коли чуємо історії живих людей, їхні почуття та думки. Саме тим займалися поети і композитори у Пресовій квартирі січовиків – піарили своїх героїв.

Пісні та марші

В УСС народжувалися марші і пісні, які нині ми вважаємо народними, але насправді вони стрілецькі. Одні були патріотичні, з ними вояки йшли у бій, інші – цілком приземлені. Наприклад, Роман Купчинський написав пісню про любовні походеньки такого собі хорунжого Осипа, який начебто крутив голову дівчатам у багатьох містечках, де проходила їхня сотня. Тексти також писали Осип Назарук, автор повісті про султанову дружину Роксоляну, Левко Лепкий і чимало відомих літераторів.

Цікаво Повстання, яке налякало загарбників: чим насправді була Коліївщина

Вже тоді вони знали, що таке арттерапія, лікування мистецтвом. Бо для поранених січовиків і тих, хто вже не міг воювати, створили театр. Також у тилу мали власний оркестр.

Війни ведуть не лише багнетами, і ми в умовах сучасної війни, таки часто програємо на її інформаційному фронті. Хоча за методичками далеко йти не треба, можна заглянути, як це успішно робили 100 років тому Українські січові стрільці.