В одній з серій чудового фантастичного телесеріалу Star Trek. Next Generation є такий сюжет: аби запобігти розпаду та громадянській війні в клінгонській імперії (клінгони, хто не дививсь – такі собі войовничі страшенні істоти, схожі на бородатих прямоходячих вовків), священники цієї імперії роблять клон імператора Калеса – священного прадавнього воїтеля, наймогутнішого, найчеснішого, най-най-най... такого собі морального апостола, який "полетів, та обіцяв повернутись". Вкладають йому в голову все, що самі про нього знають, і намагаються зробити його імператором, аби згуртувати навколо нього всіх клінгонів. Ну, там з того ніц не виходить, проте діючий канцлер погоджується зрештою проголосити Калеса імператором – главою держави, моральним авторитетом без влади. І клінгони таки згуртовуються навколо нього, уникаючи братовбивчої війни.
Сьогодні, на черговий день народження Кобзаря, я раптом уявив собі – а що, якби якимось чином з ДНК клонували чи відродили Тараса Григоровича? Та такого, що він би все знав та пам'ятав? Чи зміг би він згуртувати навколо себе українців, аби припинили чубитися та гризтися, а почали б робити єдну справу, згуртовані беззаперечним моральним авторитетом?
Ба ні. Одні б прийняли його за лідера та почали б сваритися між собою – яка саме група його розуміє вірніш за всіх; йонші б кинулися на нього з східного напряму, волаючи, що він – "селюк", "рагуль" (полюбляє вата це словечко) та невдячний австро-угорський шпійон, якого добрі руські пани з кріпаччини викупили; треті б закидали, що він продався хуйлу за три копи, бо ж більшу частку життя провів в Росії, перекладав українські вірши російською мовою та ще й був російським солдатом...
Чи не забагато ненависті серед своїх, діти мої хороші?
Читайте також: Ким є Тарас Шевченко для українців?