У Польщі такої проблеми не існує в природі. І з України подібні настрої ніяким чином не імпортуються. Більше того, в Польщі діють певні норми, що обмежують можливість застосування тої ж символіки, пов’язаної з ОУН-УПА. І поляки цим досить добре уміють жонглювати.

Читайте також: Польща насправді не збирається відновлювати українські місця пам'яті

Ось поки закон ще розглядають, спробуйте для експерименту в’їхати до Польщі, маючи в салоні червоно-чорний прапорець. Я часто їжджу до Варшави автомобілем з синьо-жовтим прапорцем – все нормально, гарно і дуже ввічливо. Ставлення до українців прекрасне. Та варто тут же з’явитись водію з червоно-чорним прапорцем – і все міняється на очах, машину одразу на розворот. І навіть коли водій вже знімає і ховає той прапорець, він потрапляє під повну перевірку – машину ледве не розкручують. Тобто там і так є свої певні застережні заходи.

Яким чином в Польщі збираються регулювати застосування пропаганди, що може бути реалізована в іншій суверенній країні? В Польщі її по суті навіть немає, кому реалізувати. Українські заробітчани, обмежені там в своїх правах, не будуть ризикувати. Більше того, я свято переконаний, що цей закон навіть не спрямований напряму проти України.

Він покликаний створити проблеми і додатковий конфлікт, але основна його мета реалізовується в самій Польщі – це те, що я назвав би старечим маразмом одного з польських лідерів. Це людина, яка в певний період вирішила, що може повернути назад радянські часи з генеральними секретарями. Це Ярослав Качинський – такий собі перестарілий генсек зразка брежнєвської епохи. Це людина, про чий рівень політичного такту, інтелекту та поведінки можна судити хоча б з того факту, що він живий сьогодні тільки через те, що свого часу його брат-близнюк і президент Лех Качинський, щоб не мати зайвої компрометації, не дозволив йому летіти на тому самому літаку до Смоленська. Це відома в Польщі річ.

Там багато пишуть про те, чому на борту була вся еліта, близька до партії "Право і справедливість", окрім мера Варшави, брата-близнюка тодішнього президента Ярослава Качинського. Ця людина і справді хоче відродити певні радянські традиції управління, і, не будучи легітимним президентом чи кимось ще, фактично керувати країною.

У Ярослава Качинського є колосальна ревність до всіх, хто якимось чином виявляється достатньо успішним в його та інших політичних силах. Зверніть увагу, що ми бачимо тільки те, що стосується "польсько-українських конфліктів" – хоча я б це так не називав. Ми бачимо позицію президента Польщі, прем'єр-міністра, міністра МЗС і навіть колишнього міністра МЗС Вітольда Ващиковського, який дійсно був особисто настроєний проти України. Та коли мова йде про українсько-російський конфлікт, вони у всіх без винятку випадках дуже чітко висловлюються на нашу підтримку. Тут їх немає, у чому дорікнути.

Та мова йде про те, що наростання напруги і відверте підставляння відбувається достатньо часто. Ось були переговори президента Польщі Анджея Дуди з Ангелою Меркель. І в той самий день в Польщі вийшов документ з пропозиціями, що Німеччина має заплатити Польщі мільярдні компенсації за Другу світову війну. Зрозуміло, що подальший хід переговорів у Берліні пішов дуже криво.

Далі Анджей Дуда намірився нормалізувати відносини з органами ЄС, адже проти Польщі збираються застосувати санкції. І якщо країну не врятує, тобто не накладе вето Віктор Орбан (до речі, ще юнацький друг нинішнього міністра МЗС Польщі), то країну відсторонять від прийняття рішень в ЄС. Вперше за історію організації якусь країну можуть позбавити голосу. І в той же час, коли Анджей Дуда пробує залагодити цю ситуацію в Брюсселі, Ярослав Качинський робить заяву, що Польща жодним чином не буде поступатися. Мовляв, позиція щодо судової влади та свободи слова залишиться незмінною, ми свого доб'ємось і т.д.

Всі переговори президента в Брюсселі відразу ж закінчились. Качинський вдруге зробив таку заяву, коли Анджей Дуда пробував трошки зняти польські проблеми під час Давоського саміту.

Тому мені здається, що тут справді діє маразматичний фактор ревнощів, злоби та бажання підставити всіх навколо за рахунок своєї власної країни. Та не нам на це нарікати – в нас теж достатньо політиків, які за рахунок своєї країни роблять собі політичну кар'єру чи своє реноме.

Щось подібне я бачу сьогодні в Польщі. Бо, повторюся, ніхто з польських політиків сьогодні проти України в болісних для нас речах не воює. Там іменем України лише створюють додатковий скандальний імідж.

Зрештою, цей закон зачепив не тільки нас. Він передбачає зміни щодо ряду законодавчих актів і Беньямін Нетаньягу, прем'єр-міністр Ізраїлю, вже заявив, що вони будуть жорстко воювати проти цього закону. Адже польський сейм вирішив одним махом ще й зняти з себе співвідповідальність за переслідування євреїв під час Другої світової війни і, слід нагадати, і після неї.

Період антисемітизму в Польщі проходив дуже жорстоко. І якщо в Радянському Союзі це відбувалось доволі змазано і не так демонстративно, то в Польщі тривали жорсткі переслідування. Дуже багато євреїв потрапило і в тюрми, в місцеві концтабори. Саме тому ця законодавча зміна вже викликала обурення в Ізраїлі, і, частково, через розмову Порошенко з Дудою у Давосі. А треба розуміти, що там, де пішли заяви Ізраїлю, там невдовзі підуть і заяви США. Тим більше, що Дональд Трамп, на відміну від Барака Обами, є достатньо послідовним союзником Ізраїлю.

Анджей Дуда вже сказав, що буде дуже прискіпливо вивчати цей проект. В польському Сенаті, можливо, цей закон заблокують. Тож перший момент – чи цей закон реально набуде чинності. І другий момент – нам ще треба вивчити, чи немає там якихось прямих загроз для українських громадян. Наскільки я розумію, то немає. До того ж, польський МЗС у своєму коментарі фактично виправдовується та ніби вибачається перед Україною. Цей закон не застосовується ні до того, ні до цього, і взагалі невідомо, чи буде це колись законом. Мовляв, отакий маразм і що поробиш. Саме так на людську мову можна перевести заяву польського МЗС.

В цій ситуації нам треба бути мудрішими, принаймні, не відповідати тією ж мовою. Мовляв, ви нам закон, а ми вам повторюємо два старі принципи, які, до речі, вперше прозвучали в Польщі. Перший від Єжи Ґедройця, польського гуманіста, спогади про якого дуже не хочуть бачити в нинішній правлячій партії. Ґедройць, який фактично побудував основу нинішньої польської демократії, казав:

Без незалежної України незалежна демократична Польща неможлива.

І другий – це принцип "пробачаємо і просимо пробачення". Польська влада хоче шукати вину у всіх, тільки не в собі. І ми їм повторюємо – просимо пробачення і вас пробачаємо. І за те, що ви робили в Другу світову війну, і за пацифікацію до неї, і після – ми вас за все пробачаємо і просимо пробачення, коли щось було не так з нашого боку. Ці принципи дуже сильно б’ють по самолюбству деяких польських політиків-реваншистів. Та це наймудріший спосіб – не відповідати тим методом, яким кидаються на тебе.

Тим більше, що Польща на сьогодні дуже добре виконує роль союзника України в Європі. Так, вона не може більше виконувати роль адвоката України – їй вже самій потрібні адвокати. Нинішнє керівництво Польщі саме призвело до того, що країна вже не має ані жодного впливу, ані жодних можливостей за когось серйозно заступитися. І у нас вже є інші адвокати в ЄС. Втім, сваритися з Польщею через те, що там в окремі голови прийшло затемнення і мракобісся, було б неправильно і немудро.

Автор: Тарас Чорновіл. Джерело: Новое время

Читайте також: Небезпечне пересмикування історії: до чого може призвести скандальний закон поляків