"Хочеш вижити – копай": кореспондент New Yorker провів два тижні з бійцями ЗСУ під Бахмутом

Кореспондент New Yorker Люк Могелсон зазначив, що українські захисники живуть за принципом: хочеш вижити – копай. Українські позиції під постійним ворожим вогнем. У перший же день воїнів ЗСУ та журналіста накрили вогнем із вертольота.

Дивіться також Росія зайшла в глухий кут у Бахмуті і скоро втратить місто, – The Wall Street Journal

Шмат куртки, що залишився після вибуху, висів на гілці високо над нашими головами. Укріплена колодами землянка, де спали солдати, була приблизно півтора метра завглибшки та завширшки. Почувши, що підлітає російський гелікоптер, всі набилися всередину,
– йдеться у репортажі. 

Хоча українські солдати часто застосовують захисні сітки й камуфляж, щоб їх не помітили з дрона, цього разу це не допомогло. Російські військові виявили позицію і збиралися будь-що її знищити.

"Завдання піхотинців було просте: не втекти і не померти", – додав журналіст.

ЗСУ намагались приховувати свої позиції / Фото New Yorker

З вертольота пустили кілька ракет — кудись вище над деревами. Солдати вибралися на поверхню, знайшли свої лопати та продовжили роботу. У одного з них, із позивним Сява, на поясі теліпався довгий бойовий ніж. Інші почали підколювати його за таку невідповідну для війни зброю.

Я вам після війни подарую, — сказав Сява.

"Після війни" — це оптимізм!

Усі засміялися. На фронті будь-яка розмова про майбутнє чи мрії про реальність, що відрізняється від зловісного сьогодення, сприймаються за наївність чи зарозумілість.

Він уточнив, що був на позиціях 28-ї бригади, яка однією з перших увійшла до звільненого Херсона. Після цього їх послали на 500 кілометрів на північний Схід в оточений Бахмут, який став ареною найзапекліших боїв цієї війни.

Батальйон, до якого входило близько 600 солдатів, поставили край села на південь від Бахмута. Його на той момент контролювала ПВК "Вагнер". Натиск бойовиків-зеків, якими легко готове було пожертвувати їхнє командування, вразив українських захисників.

"Просто зомбі якісь"

"Просто зомбі якісь, гарматне м'ясо. Скільки б ми їх не вбивали, вони не закінчувалися", – розповідає про атаку вагнерівців командир батальйону, 39-річний підполковник Павло.

За кілька тижнів батальйон був близький до зникнення: цілі взводи гинули у перестрілках, близько 70 солдатів було оточено та вбито. Небагато людей, які вижили, за словами одного з офіцерів, "так втомилися, що від них не було жодної користі". 

Незабаром російські найманці пішли до Бахмута, і їх замінили звичайні солдати Росії, які не так жваво готові жертвувати собою.

З російських позицій стріляють максимально інтенсивно. Обстріли зазвичай закінчуються так само раптово, як починаються. При цьому всі українські захисники продовжують жартувати. 

Українські захисники не втрачають почуття гумору на передовій / Фото New Yorker

"Хай пробачать мені солдати в окопах" 

За рік США виділили Україні десятки мільярдів доларів військової допомоги. Однак, військові в окопах все ще були змушені жити у дуже скромних умовах. Журналіст цитує головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, який сказав в інтерв'ю Economist: "Хай пробачать мені солдати в окопах, але зараз важливіше зосередитися на накопиченні ресурсів для більш затяжних та важких боїв, які можуть розпочатися наступного року".

Значним внеском США у бойові дії стали далекобійні гаубиці та ракетні системи, які діють із тилу. Але піхота на фронті покладається на застарілі дульнозарядні міномети, до яких майже не залишилося боєприпасів. 

Тож, батальйон використовує радянський протитанковий гранатомет СПГ-9. За цю зброю відповідає сержант із позивним Кабан. Йому 42, і він пішов воювати ще 2015-го, коли Росія вперше зазіхнула на Донбас. У Кабана сива борода, лисина та проблеми з ногами. Проте він повністю відповідає своєму прізвиську — жорсткий і готовий до бійки.

Коли Кабан розповів мені, що має 18-річного сина, я вирішив, що вони обидва служать. Я зустрічав у батальйоні інших батьків, чиї сини також в армії. Але Кабан, попри відданість військовій справі, відправив сина до Німеччини. "Я йому сказав: повернешся – уб'ю, – пояснив він. — Ми всі знаємо, що помремо тут".

Найголовніше у землянці – це дах. Колоди підвозять на вантажівках якомога ближче до лінії фронту, потім солдати переносять їх до окопів. Правильний дах влаштований так: три шари колод внапустку, зверху метровий шар землі — так товщина буде більшою, ніж може пробити снаряд за мілісекунду між попаданням та детонацією. Залізничні шпали є стовпами.

Життя українських бійців в окопах складне та виснажливе / Фото New Yorker

Хронологія окопного життя 

Землянка має бути досить глибокою, щоб її верхівка трохи випирала над поверхнею: все, що ти бачиш зовні, – це сходи, які спускаються до дверей під землею. У багатьох землянках, де я побував, стоїть чавунна плита із трубою, яка виходить назовні.

Ближче до "нульової" лінії землянки менші та грубіші. Житло Кабана ледве освітлено світлодіодною гірляндою, що заряджається від автомобільного акумулятора. Траншея вела від входу до складеного з колод бруствера, під яким сховали від російських дронів СПГ-9. Зброя така собі — старий гранатомет на тринозі.