Росія все одно не зможе повністю компенсувати Україні всі втрати, а з вірогідністю 99% не буде мати для цього ресурсів. У цьому переконаний історик та публіцист Климентій Федевич, який поділився своїми думками на платформі IQ.

До теми Заплатять за все: як і коли Україна може отримати перші репарації від Росії

Що Росія має повернути Україні та Європі

Автор влучно зазначає, що на момент закінчення війни вона буде розорена, експорт зруйнований, промисловість і технології в занепаді, золотовалютні резерви витрачені на війну і, ймовірно розкрадені. "Заморожених" на Заході грошей теж не вистачить, до того ж вони можуть залишатися замороженими ще десятки років.

Розраховувати, що російські репарації відновлять Україну – це ризик повторити шлях Франції після Першої світової. Німеччина не змогла платити і все закінчилося для обох сторін жорсткою кризою 1920-их років. Франція планувала своє повоєнне відновлення із врахуванням величезних репарацій і їх так і не отримала. Німеччина витратила на репарації залишки своїх ресурсів і її економіка теж не витримала,
– підкреслює Климентій Федович.

Очевидно, що десятками років сплачувати весь доданий національний дохід іншій державі насправді не може жодна країна. Реально кошти можуть виплачуватися лише в обсязі, який не знищує економічні перспективи один одного і не руйнує взаємну торгівлю. А в нашому випадку ці виплати будуть явно меншими, ніж українські втрати.

Проте це не означає, що Україна не повинна вимагати повного відшкодування втрат. Вирішити питання з репараціями може допомогти вимога до Росії повернути в рахунок компенсацій Україні і її союзникам всі захоплені в них і вивезені з їхньої території, як мінімум за останні 500 років, музейні цінності, археологічні знахідки, документи, книги та військові трофеї, які перебувають зараз в Росії.

Україна – частина Європи, і на її боці відбивають агресію та воюють добровольці, зброя та спеціалісти з багатьох країн ЄС і не лише. Союзники України теж несуть втрати, і це вони своїми грошима підтримують Україну й швидше за все будуть допомагати їй відновлюватися після війни. Вони учасники оборонної війни і так, як і Україна, матимуть право на воєнні репарації від Росії.

  • Українські Крим, Херсонщина та Запоріжжя мають повернути з Ермітажу в Петербурзі та Історичного музею в Москві і розмістити в своїх музеях вивезене золото скіфів, греків і сарматів.
  • Книги василіянських монастирів, в тому числі унікальні публікації "національного відродження" 1848 року, повинні повернутися до Львова з московської історичної бібліотеки.
  • Михайлівський собор в Києві повинен отримати назад вкрадені мозаїки, які тепер зберігаються в московській Третьяковській галереї.
  • Гармати і архів гетьмана Мазепи мали б переїхати до Батурина. Захоплені українські бойові знамена повинні бути повернуті українській армії незалежно від термінів давності їхнього захоплення.

Що має повернутися до Європи

  • Так само, як національні цінності України, повинні відбути додому середньовічні французькі архіви та манускрипти, які російські дипломати в умовах революційних безладів "підібрали", "купили", "взяли" і вивезли з Парижа в кінці XVIII століття.
  • В тому числі на батьківщину в Париж з Петербурга повинен повернутися архів тої самої Бастилії, з якої в 1789 році почалася Велика французька революція.
  • Трофейні гармати і знамена з московського Кремля і Артилерійського музею в Петербурзі мають бути передані Швеції, Естонії, Латвії, Фінляндії, Туреччині, Німеччині і Франції.
  • Викрадений у 1945 році архів європейських масонів потрібно передати з Москви до Відня.
  • У Варшаву – частину захопленого у 1939 і 1945 роках архіву уряду та армії Польщі. З того ж Російського державного воєнного архіву треба вилучити захоплені, а точніше вкрадені, у 1945 році документи середньовічного Ганзейського союзу міст.

Особливо ефективним буде, якщо реституція Росією Україні і Європі військових трофеїв та культурних цінностей буде включена в рахунок воєнних репарацій. І стане частиною загальноєвропейської практики засудження і покарання за військову агресію та приведе до невизнання законності користування награбованим.

У минулому право реституції могло й не розповсюджуватися на переможених агресорів, бажано і навіть необхідно, щоб це право стосовно культурних цінностей та воєнних трофеїв поширилося і на повоєнну Росію. Тим більше, що подібний прецедент вже існує – СРСР був змушений повернути захоплену в 1945 році "Сикстинську Мадонну" Рафаеля у Дрезден. Оскільки жодна перемога над нацизмом не виправдовує захоплення культурного надбання іншої країни. Саме тому, щоб не довелося віддавати законним власникам, СРСР приховував, що "Золото Шлімана" є в нього. В СРСР офіційно заявляли, що доля скарбу невідома. Україна ж у 2001 році повернула Німеччині частину архіву великого композитора Йоганна Себастьяна Баха, який після Другої світової війни опинився на її території.

В обмін на повернення чужого, Росія могла б отримати своє. З Швеції – трофеї Московського царства, захоплені шведською армією в XVI – XVII століттях. Наприклад, обладунок Івана Грозного зі Стокгольма. З європейських музеїв – трофейні знамена російських полків, які розташовувалися на території сучасної Росії. А вони в сучасних європейських музеях є. Навіть Україна могла б повернути трофейні російські прапори і документи, захоплені у війні з початку 2014 року.

Як бути з поверненням проданих СРСР за кордон культурних цінностей

СРСР продавав за кордон не лише російське національне надбання, але й українське, узбецьке, азербайджанське і так далі. Комуністи продавали все – від стародавніх ікон та картин імпресіоністів до нагородних полкових срібних труб, які зберігаються в одному з музеїв Брюсселю, та імператорських коштовностей. Іноземні покупці отримали їх цілком законно, тому в цьому питанні можна говорити хіба що про добровільний викуп. Юридично оформити це у вигляді офіційних угод можна буде лише тоді, якщо Росія та інші країни на території колишнього СРСР офіційно визнають СРСР злочинним утворенням і тим самим поставлять питання законності націоналізації та продажу їхнього національного надбання закордон.

Воєнні репарації та реституції награбованого це не лише і не стільки спосіб компенсувати втрати та покарати, як в першу чергу продемонструвати неможливість та незаконність користування награбованим. Закріплення цього принципу через контрибуцію та реституцію того варте. І це, насправді, набагато важливіше, ніж просто отримати гроші.