Держави ООН, які підтримали резолюцію, впевнено визнають, що Росія має бути притягнута до відповідальності за порушення міжнародного права, статуту ООН та розв'язання агресивної війни проти України. Таке успішне голосування є результатом колосальної роботи наших дипломатів, але судячи з великої кількості країн, що утрималися, роботи ще буде багато.

Дивіться також Генасамблея ООН ухвалила резолюцію про виплати Росією репарацій Україні

Репарації — це повне чи часткове відшкодування матеріальних збитків від війни. Платиться переважно у грошовій формі. Репарації отримує країна, яка виграла у війні від сторони, яка зазнала поразки.

Контрибуції — платежі, що накладаються на державу, що програла, на користь переможця. Під час війни їх платить населення зайнятої території, а після кінця війни уряд переможеної країни.

Терміном репарації в міжнародному праві почали користуватись понад 100 років тому. Після Першої світової переможену Німеччину зобов'язали сплатити суму, відповідну сучасним близько 31,4 мільярда доларів. Ці репарації Німеччина виплачувала майже століття, останній платіж був здійснений у 2010 році. Після Другої світової війни Німеччина знову відшкодовувала збитки. Тоді в рахунок репарацій вилучили, зокрема, німецькі активи в Болгарії, Румунії, Угорщині, Фінляндії та Австрії. Через нестачу коштів Німеччина віддавала борги роялями, радіоприймачами, килимами, годинниками, одягом та навіть вином. До Радянського Союзу тоді вивезли тисячі заводів, вагонів із будматеріалами та мільйони тонн харчів.

Початок повномасштабної війни Росії проти України зненацька застав не лише українців та весь цивілізований світ. Схоже, що в реалістичність подібної путінської авантюри не вірили навіть у самій Росії. Саме тому левова частина російських золото-валютних резервів перебувала в західних банках на момент початку вторгнення, та зрештою, там і лишилася.


Голова Центробанку РФ Ельвіра Набіуліна / Фото російських ЗМІ

При цьому, Росія усіма способами намагається розморозити свої рахунки, і використовує факт їх конфіскації у своїх спробах дискредитувати західну фінансову систему. Путін неодноразово наголошував, що нібито західні банки та фінустанови, всупереч міжнародним нормам, відібрали російські гроші.

Росія може дуже легко повернути активи Центрального банку РФ. Ці умови відомі всім: припинення агресії щодо України, виведення російських військ з території України та відновлення нашої територіальної цілісності. Цього було б достатньо, але очевидно також, що Росія на це не піде. Згодом, доля цих активів буде обговорюватися під час переговорів, але до цього моменту ще далеко, тож прогнозувати, якими будуть позиції сторін, і чи можливі будуть компроміси, наразі неможливо,
– директор Центру Дністрянського, адвокат Іван Городиський.

Апелювати до міжнародного права в одних питаннях, при цьому, свідомо порушувати його для досягнення власних інтересів – класичний метод Кремля. Проте, суто з юридичної точки зору, саме в перерозподілі цих коштів, наприклад, на ті ж репарації Україні, дійсно можуть виникнути проблеми.

Проблема тут полягає у тому, що з точки зору закону, всі ці кошти належать російським платникам податків. Увесь світ, включно із самими громадянами Росії, розуміють, що росіяни ніяким чином до цих грошей не можуть бути причетні, адже всіма фінансовими процесами в Росії керує Кремль. Однак, згідно з міжнародним правом, це гроші росіян, які, принаймні офіційно, досі не визнані співучасниками російської агресії проти України.

Коли питання репарацій підіймалося до цього, розглядалося безліч варіантів подальших дій. Наприклад, ЄС та США могли б віддати ці кошти майбутньому демократичному керівництву Росії, вони б добровільно передали частину грошей на відновлення України, а решту використали для стабілізації своєї держави. Втім, враховуючи, що сама ймовірність демократичних змін у Росії не надто високий, цей варіант поки що відклали.

Сьогодні ж питання виплати репарацій Україні знову стало актуальним. Попри колишні юридичні перепони на цьому шляху, резолюція ООН здатна легалізувати цей процес.

Фактично ця резолюція визнає зобов'язання Росії відшкодувати збитки, а також право України отримати такі відшкодування. Вона не може, сама по собі створити якісь інституційні механізми або передбачити певні способи або строки відшкодування, але вона дає карт-бланш Україні та союзникам, показуючи, що є певне юридичне підґрунтя для цього,
– зауважує Іван Городиський.

Водночас міністр юстиції України Денис Малюська зазначив, що українську владу "не цікавить думка Кремля щодо виплати репарацій.

На запитання, чи блефує Росія, погрожуючи у відповідь заарештовувати західні активи, керівник Мін'юсту відповів, що такий варіант не варто виключати.

"Я впевнений, вони давно збожеволіли, тому дії такого роду можуть бути вжиті. Якщо вони відбиратимуть приватні активи у компаній, які вийшли з Російської Федерації або ще не встигли піти, це постріл не лише собі в ногу, а й у голову. Це ставить хрест на будь-якому можливому інвестиційному кліматі чи поновленні якоїсь нормальної інвестиційної діяльності та міжнародної торгівлі в майбутньому", – наголосив Денис Малюська.

Втім, в обох випадках, не вистачало ключового елементу, а саме – визнання законності таких дій з боку великих міжнародних організацій, таких як ООН та Світовий Банк. І ухвалення резолюції про репарації в ООН, власне й створює передумови для переходу від дискусій про компенсації, всередині ЄС та США, до реальних дій.

Безумовно, ухвалення резолюції про репарації в ООН є величезним успіхом та результатом титанічної роботи українських дипломатів, зокрема спеціальної робочої групи з цього питання, створеної указом президента України.


Результати голосування в ООН за резолюцію про репарації Україні

Втім, це голосування також показало, що значна кількість країн ще намагаються зберігати певний нейтралітет, щодо таких гострих питань, як конфіскація російських грошей. Це означає, що роботи для дипломатів ще вдосталь, а росіяни всіма силами спробують переманити ці країни на свій бік, принаймні у цьому питанні.

Звісно, дивуватися голосам "проти" з боку Білорусі, Еритреї, Ірану та ЦАР не має сенсу. Фактично, це основні союзники або дуже залежні від Росії режими, які в більшості питань займатимуть позицію Кремля.

Відносини України та Азербайджану перебувають на доволі позитивному рівні, то ж можна було очікувати, що ця країна також підтримає резолюцію України. Втім, Баку вирішив повністю абстрагуватися від цього питання та не брав участі в голосуванні, хоча Туреччина – їхній головний союзник, проголосувала "за".

Враховуючи послаблену позицію Росії в регіоні та нездатність захистити своїх союзників, Баку сподівається через Кремль просунути мирну угоду з Вірменію саме на своїх умовах. При цьому, Єреван, розуміючи це, був присутнім на голосуванні в ООН і утримався, хоча Вірменія є прямим військовим партнером Росії по ОДКБ.

Водночас прямо напередодні повномасштабного вторгнення, 22 лютого, Ільхам Алієв та Владімір Путін підписали декларацію про стратегічне партнерство між країнами, де сторони домовилися утримуватися від будь-яких дій, які б чинили шкоду стратегічному партнерству між Азербайджаном та Росією.


Ільхам Алієв та Владімір Путін на підписанні "Московської декларації" / фото Кремля

Тобто фактично, Азербайджан своєю відсутністю на цьому голосуванні зіграв одразу в обидва боки. Він не "утримувався" від голосування, що могло б спричинити невдоволення у Києві, але й не голосував "за", що прямо порушило б угоду між Путіним та Алієвим.

Попри те, що резолюція в ООН вже проголосована, попереду ще багато роботи. У США досі тривають внутрішні дискусії щодо необхідності такого механізму та наслідків для американської фінансової системи, як гаранта збереження іноземних коштів. Швидше за все, цей процес буде моментально політизований та використовуватиметься обома партіями у США, як аргумент проти своїх політичних противників.

До чого тут захист власності

Річ у тім, що захист власності є однією з ключових основ у США, як складової конституційної демократії, тому це питання є доволі чутливим для Штатів та інших розвинутих демократичних країн.

Директор Центру Дністрянського Іван Городиський наголошує, що незабаром розпочинає свою роботу новий склад Конгресу США, який планує до кінця року схвалити спеціальний законопроєкт для конфіскації російських активів. Тепер все залежатиме від вагомості аргументів на користь цього кроку.

Водночас слід врахувати й потужний тиск з боку Росії, адже офіційна російська істерія з приводу цього голосування почалася відразу після ухвалення резолюції про репарації. Чого вартий лише пост Дмітрія Мєдвєдєва, який вже зібрався ховати одночасно як ООН, так і всю світову спільноту.

Швидше за все, росіяни активують усіх можливих агентів впливу на Заході, які всіма силами намагатимуться сповільнити робочий процес щодо репарацій Україні, адже очевидно, що заморожені активи Росії для Кремля та Путіна є набагато більшою цінністю, аніж життя десятків тисяч мобілізованих та будь-яких окупованих населених пунктів. Тож тиск, ймовірно, буде навіть більший, ніж у питаннях заморозки війни. Адже це буде вперше, коли репарації будуть стягнуті з країни не в добровільному порядку, тож у Кремля є багато важелів тиску.

Це буде безпрецедентним випадком, оскільки до цього часу вважалося, що одна держава не може накладати стягнення на майно іншої, адже воно має бути захищене за будь-яких обставин. Для світової спільноти цей прецедент буде тектонічним і може мати дуже непередбачувані наслідки для глобальної економіки та міжнародних відносин,
– зауважує Іван Городиський.

Ймовірно, процес виплати репарацій отримає потужний поштовх після офіційного визнання результатів війни та початку післявоєнного відновлення України. Необхідно, щоб на той момент усі правові механізми для виплати компенсацій Україні були створені та ухвалені, а самі російські активи, у повному обсязі, не стали предметом торгу під час перемовин Кремля та Заходу.