Його обікрали українці та дискредитували росіяни: український художник, який став легендою

Справжній патріотизм вимірюється вчинками: коли у 1990-х роках Іван Марчук проживав майже 10 років у США і мав можливість стати громадянином США, він категорично відмовився від цього, оскільки завжди казав: "Я був і назавжди залишуся сином української землі". Тож він зберіг власну творчість, а також убезпечив себе для нас і наших нащадків. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Абсолютне світове визнання

Свого часу Івана Марчука офіційно запрошував до себе сам Святіший Отець – Папа Римський! Це  виняткове визнання, на яке чекають і про яке мріють покоління митців у всьому світі. Спілкування з  Папою Римським – найвище мірило, яке демонструє світову велич Маестро.

Геній Івана Марчука є вродженим божественним даром. Майстер народився з унікальною здатністю тримати прямий зв'язок із Творцем через свої полотна. Святіший Отець своїм запрошенням додатково підтвердив цю сакральну нитку. Це абсолютне світове визнання остаточно закріпило особливий статус нашого митця.

Переконаний, що запрошення Папи Римського означає лише одне: повне інституційне та світове визнання геніальності майстра. 

Код провидця: коли полотно випереджає час

Геніальність Івана Степановича полягає у тому, що він чує і бачить те, що не чують і не бачать інші. У своїх густих пльонтах він передбачив чимало подій. Маестро дав світові абсолютно новий ключ до глибокого сприйняття краси. 

Британці включили нашого художника до золотої сотні геніїв сучасності. Під час ретроспективної виставки "Дорогами життя" (Відень, травень 2026 року) було представлено понад чотириста його робіт. Ці шедеври ожили в самому серці Європи і бездоганно відтворили пульсацію української душі, стали символом присутності української культури у світі під час війни.

Кожен, хто знає і розуміє творчість Івана Марчука, підтверджує тезу, що у його полотнах 1985 – 1986 років чітко простежується виразне передчуття катастрофи, що назрівала. Так, свого часу він відчув катастрофу та біль Чорнобиля.

Відзначу, що за місяць до повномасштабного вторгнення Іван Марчук сказав: "Диктаторам не можна вірити", а в березні 2022 року під час наших розмов пролунала така думка: "Ця війна швидко не завершиться і триватиме десятиліття..."

Пророчість і глибина творчості майстра є не простою магією. Вона становить унікальний спосіб мислення і передбачення майбутнього. Пльонти маестро – як приховані нитки буття, а пльонтанізм Марчука – це і є код нації.

Тамара – янгол-охоронець і фортеця творчості у Відні

Великі досягнення майже ніколи не є працею однієї людини. Історія успіху має багато співавторів. Одним із них є Тамара Стрипко – янгол-охоронець Івана Марчука. Саме Тамара Олексіївна в найбільш важливий момент допомогла та створила необхідні умови для безпечного життя Марчука. Вона допомогла художнику переїхати до Відня під час повномасштабного вторгнення. 

Сьогодні пані Тамара створює маестро всі умови для безперервної творчості – наразі він працює над серією "Віденські рапсодії". Завдяки її щоденній жертовній турботі наш 90-річний геній має можливість спокійно працювати й надалі створювати свої шедеври в Європі.

Заповітні мрії генія: фронтова картина та власний храм світла

Фундаментальною метою майстра є заснування власного музею. Цей храм світла дозволить суспільству повністю побачити та осягнути унікальний всесвіт художника.

Відзначу, що про Музей Івана Марчука ми чуємо вже років з двадцять. Ще за часів президентства Віктора Ющенка ця ідея "майже" була втілена. Потім ще десять разів музей "майже" був… За останні вісім років питання Музею "майже" вирішувалося десятки разів. 

Я розумію, що йде війна, і дуже поширено зараз вживають слова "не на часі". Моє особисте відчуття таке: не хотілося б, щоб, можливо, чужа країна створила цей музей швидше, ніж влада рідної держави. На мій погляд, майбутній музей має стати живим і динамічним простором української ідентичності. Художня істина маестро заслуговує на власний ковчег у лоні нашої держави.

Переконаний і у тому, що цей храм світла має постати саме зараз: за життя нашого дев'яносторічного Титана! Музей Івана Марчука був би гарним подарунком кожному українцю та майбутнім поколінням.

Думаю, що маю право сказати про ще одну мрію Івана Степановича Марчука. У свої дев'яносто він дуже хоче поїхати на кілька днів безпосередньо на передову, на фронт. Обійняти наших хлопців та дівчат, зробити чергові подарунки саме там. Він допомагає як окремим військовим, так і багатьом організаціям, але через скромність не афішує своїх добрих справ.

Хто кидає тінь на Марчука?

Відсвяткувавши своє 90-річчя, отримавши нагороду від Президента України, відвідавши Ватикан на запрошення Святого Престолу, ставши почесним членом наукової ради Золотої гільдії Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі (до якої входить 51 художник з усього світу), Іван Марчук змушений судитися за свої авторські права з групою шахраїв. 

На думку багатьох експертів, це замах на вчинення особливо тяжкого злочину – шахрайства шляхом зловживання довірою, здійсненого організованою групою осіб. Юристи та адвокати, які представляють інтереси Івана Марчука, також стверджують, що Ліцензійний договір 2020 року є кабальним і нікчемним, що підтверджено судовою експертизою підроблених підписів, а захист культурного надбання України має забезпечуватися на рівні національної безпеки.

Знаю, що отримано офіційний висновок Львівського НДІ судових експертиз Мін'юсту від 7 серпня 2026 року, який підтвердив факт, що підписи під ліцензійним договором від 21 травня 2020 року підроблені і виконані зовсім іншою особою, а не одним із підписантів. Паралельно вже розпочато кримінальне провадження за фактом шахрайства групи людей, які "організували" фейковий підпис. За кілька днів відновлюються судові засідання з урахуванням отриманих даних щодо підробленого підпису.

Я свідомо не пишу жодних прізвищ – усі вони є у відкритому доступі. Переконаний, що судова система і правоохоронні органи ухвалять відповідні законні рішення.

Росіяни хочуть спаплюжити ім'я генія

Окремо акцентую увагу на постаті Лани Барнар (Лана Деларош, насправді ім'я Руслана Берндл), яка видає себе за режисерку документального кіно.

Існує висока ймовірність того, що вона має стосунки із державою-агресором та окремими спеціальними службами. Навіть із відкритих джерел достеменно відомо про її участь у кінофестивалі в Росії, а також у різних грантових програмах і фондах за підтримки президента держави-агресора.

Тож стає зрозумілим її всіляке прагнення тонко дискредитувати Івана Марчука. Це спланована інформаційна кампанія та активний захід впливу. Мета полягає у перешкоджанні популяризації культурної спадщини українського народу, зміцненню його єдності. Ці дії посягають на політику національної пам'яті, яка є складовою основ національної безпеки України. Також дії Берндл посягають на духовно-культурні цінності, які є складником національної ідентичності.

Це має отримати належну правову оцінку компетентних правоохоронних органів, зокрема Служби безпеки України, на предмет свідомого руйнування та дискредитації відомих митців, паплюження національних символів.

Свого часу Олесь Бузина теж пробував хайпувати на винищувальній критиці українських пророків та носіїв коду нації через їхню десакралізацію та заперечення української самобутності цілком. Проти нього було порушено кримінальну справу і прокуратурою офіційно визнано, що він дійсно розпалював неприязнь до української нації, ображав пам'ять Тараса Шевченка.

Так само і  Барнар у дуже витончений мімікрійний спосіб використовує міжнародні майданчики, фестивальний мейнстрім.  Під час війни вона насправді розмиває наш культурний суверенітет, системно підмиває авторитет видатної людини. Скажу більше: вона є учасницею процесів деструкції національних символів. Вона грає на руку Росії.

Держава має забезпечити захист своїх культурних надбань і культурної спадщини, тому що це важлива частина суверенітету!

Варта вдячності послідовна державницька позиція керівництва Українського інституту національної пам'яті стосовно безумовної підтримки Івана Марчука. Вона полягає у чіткому визначенні ситуації навколо картин маестро посяганням на національну культурну спадщину. Творчість всесвітньо відомого художника чітко визнається інститутом невід'ємною частиною культурного надбання держави, компонентом історичної пам'яті українського народу та стверджує самостійну українську культуру з її власним голосом.

Звісно, я не суддя і не адвокат. Але моя позиція дуже чітка: все, що належить маестро, має бути за ним! Творчий доробок генія сучасності належить, у першу чергу, Івану Марчуку, Україні та світу, а не групі шахраїв.