Перший після Тараса Шевченка: чому велич Івана Марчука досі залишається неосяжною для сучасників

Справжній патріотизм вимірюється вчинками: коли у 1990-х роках Іван Марчук проживав майже 10 років у США і мав можливість стати громадянином США, він категорично відмовився від цього, оскільки завжди казав: "Я був і назавжди залишуся сином української землі". Тож він зберіг власну творчість, а також убезпечив себе для нас і наших нащадків. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Абсолютне світове визнання

Свого часу Івана Марчука офіційно запрошував до себе сам Святіший Отець – Папа Римський! Це  виняткове визнання, на яке чекають і про яке мріють покоління митців у всьому світі. Спілкування з  Папою Римським – найвище мірило, яке демонструє світову велич Маестро.

Геній Івана Марчука є вродженим божественним даром. Майстер народився з унікальною здатністю тримати прямий зв'язок із Творцем через свої полотна. Святіший Отець своїм запрошенням додатково підтвердив цю сакральну нитку. Це абсолютне світове визнання остаточно закріпило особливий статус нашого митця.

Переконаний, що запрошення Папи Римського означає лише одне: повне інституційне та світове визнання геніальності майстра. 

Івана Марчука відзначили на найвищому рівні в Австрії

Код провидця: коли полотно випереджає час

Геніальність Івана Степановича полягає у тому, що він чує і бачить те, що не чують і не бачать інші. У своїх густих пльонтах він передбачив чимало подій. Маестро дав світові абсолютно новий ключ до глибокого сприйняття краси. 

Британці включили нашого художника до золотої сотні геніїв сучасності. Під час ретроспективної виставки "Дорогами життя" (Відень, травень 2026 року) було представлено понад чотириста його робіт. Ці шедеври ожили в самому серці Європи і бездоганно відтворили пульсацію української душі, стали символом присутності української культури у світі під час війни.

Кожен, хто знає і розуміє творчість Івана Марчука, підтверджує тезу, що у його полотнах 1985 – 1986 років чітко простежується виразне передчуття катастрофи, що назрівала. Так, свого часу він відчув катастрофу та біль Чорнобиля.

Відзначу, що за місяць до повномасштабного вторгнення Іван Марчук сказав: "Диктаторам не можна вірити", а в березні 2022 року під час наших розмов пролунала така думка: "Ця війна швидко не завершиться і триватиме десятиліття..."

Заповітні мрії генія: фронтова картина та власний храм світла

Фундаментальною метою майстра є заснування власного музею. Цей храм світла дозволить суспільству повністю побачити та осягнути унікальний всесвіт художника.

Відзначу, що про Музей Івана Марчука ми чуємо вже років з двадцять. Ще за часів президентства Віктора Ющенка ця ідея "майже" була втілена. Потім ще десять разів музей "майже" був… За останні вісім років питання Музею "майже" вирішувалося десятки разів. 

Я розумію, що йде війна, і дуже поширено зараз вживають слова "не на часі". Моє особисте відчуття таке: не хотілося б, щоб, можливо, чужа країна створила цей музей швидше, ніж влада рідної держави. На мій погляд, майбутній музей має стати живим і динамічним простором української ідентичності. Художня істина маестро заслуговує на власний ковчег у лоні нашої держави.

Переконаний і у тому, що цей храм світла має постати саме зараз: за життя нашого дев'яносторічного Титана! Музей Івана Марчука був би гарним подарунком кожному українцю та майбутнім поколінням.

Думаю, що маю право сказати про ще одну мрію Івана Степановича Марчука. У свої дев'яносто він дуже хоче поїхати на кілька днів безпосередньо на передову, на фронт. Обійняти наших хлопців та дівчат, зробити чергові подарунки саме там. Він допомагає як окремим військовим, так і багатьом організаціям, але через скромність не афішує своїх добрих справ.