Військовослужбовець і політолог Кирило Сазонов у ексклюзивному інтерв'ю для ютуб-каналу 24 Каналу детально проаналізував останні геополітичні події та внутрішню ситуацію в Росії.

Ключовими темами обговорення стали раптовий візит самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка до Пекіна після дводенних закритих перемовин із Путіним, а також офіційне визнання Кремлем катастрофічного дефіциту пального в Росії та окупованому Криму.

Окрему увагу спікер приділив абсурдним заявам російського диктатора про нібито оточення ЗСУ під Старим Осколом та спростуванню міфів про домовленості в Анкориджі.

Візит Олександра Лукашенка до Китаю: пошук нового покровителя

Лукашенко поїхав до Сі Цзіньпіна в Пекін. Одразу після візиту до Путіна самопроголошений лідер Білорусі заявив, що дуже цінує взаємини Мінська та Пекіна, назвав поточний рівень співпраці тим, про який мріяли. Сі Цзіньпін своєю чергою сказав, що Китай і Білорусь – це залізні друзі. Як ми бачимо, Лукашенко знову в ролі дипломатичного бігуна від Москви стрімголов до Пекіна летить. Або тільки на окоп мріяв про таку співпрацю. Ну, скоріше "бацька" мріяв про квиток в один кінець, в один бік, щоб не стати наступним героєм російських воєнних звітів. Але виглядає так, ніби він намагається знайти собі нового татуся, бо старий у Москві став надто токсичним. Що думаєте ви? Чи свідчить візит Лукашенка до Пекіна одразу після зустрічі з Путіним про спробу Мінська виторгувати собі гарантії безпеки поза межами союзної держави? Можливо, ціль візиту була іншою?

Ні, ціль візиту була саме така.

Я просто трохи інше порівняння зробив, бо перед цим Лукашенко дві доби провів у перемовинах з Путіним на Валдаї. І ми чудово розуміємо, що такий рівень перемовин, такий по часу розтягнутий рівень, ну, він завжди дає багато новин, фотографій, заяв, пліток, чуток, новин з посиланнями на джерела. Інформації завжди дуже багато. А тут повний нуль.

Перший день Пєсков щось казав про те, що тривають перемовини, обговорюється міжнародна ситуація, взаємодія. Ось так загалом.

На другий день ніяких заяв, ніякого релізу, ніяких підписаних документів серйозних. Навіть немає таких суто ритуальних, формальних речей, як, наприклад, підписаний меморандум, який ні до чого, по суті, не зобов'язує, чи доручення урядам проробити якусь тематику на наступну зустріч. Нічого.

До теми Як Україна провела вдалу виховну роботу з білоруським диктатором

Після двох діб перемовин ані релізу, ані навіть підходу до преси на 30 секунд, щоб не слухати питання, а просто зробити якусь заяву ні про що. Поширення співпраці, вічна дружба, взаємодія, взаємна повага. Ну, таке щось. Ні про що, але ж сказати треба. Навіть жодного фото, нічого.

Лукашенко пішов до літака, сів і сказав: "Візит до Східної Азії". Всім зрозуміло, що він летить саме в Пекін, це найголовніше. І єдине, що мені так по асоціації прийшло, що це ніби спроба повернути колишню, яка від тебе пішла. Пробував, мовляв, ридав, вона не ведеться, втратив обличчя, психував, погрожував. Потім вона все ж таки пішла. І тобі навіть соромно про це розповідати. Розповідати нема чого. Ти рвеш фотографії, намагаєшся викреслити це з пам'яті. Це про Путіна.

Ну, а наречена сіла у літак і полетіла до нового хлопця, який не є психопатом, в якого більше грошей, який більш впевнено почувається у світі, який може запропонувати щось реальне. Це, звісно, не сьогоднішній вибір. Китай з Білоруссю працює дуже давно, дуже щільно, тому що Білорусь – це для нього як майданчик на порозі Європи. Це дуже важливо.

Китаю багато що належить в Білорусі: електромережі, наприклад, там дуже щільна політична співпраця. У травні, мені здається, десь три доби тривав візит заступника голови Китаю, тобто заступника Сі Цзіньпіна. І зараз Лукашенко сам безпосередньо в 17-й раз полетів до Китаю.

Рівень зустрічі такий, що навіть, скажімо, не так офіційно, але так тепло не зустрічали ані Путіна, ані Трампа. Перемовини. Дуже багато приємних слів з боку Сі Цзіньпіна, яких не дочекався ані Путін, ані Трамп. Сі Цзіньпін сказав, що відносини з Білоруссю виходять зараз на пік. Просто все дуже чудово буде.

Лукашенко теж сказав: "Ми тільки мріяли про це". Після в першу чергу перемовин з Сі Цзіньпіном їх чекає обід у сімейному колі. Це погляду східних таких традицій, ритуалів – просто запросити на обід у сімейному колі – ознака надзвичайної довіри. Це дуже великий прояв такої теплоти, такої доброти.

Ми такі друзі, що в Москві Путін від ревнощів, мабуть, зараз ридає, причому не може зрозуміти, кого він ревнує більше – Лукашенка чи Сі Цзіньпіна. Зараз у РФ намагаються хоч якось згладити цей негатив. Там, я бачу, вже воєнкор Живов сказав, що Сі Цзіньпін каже, що Білорусь незалежна, що це суверенна держава, ми підтримуємо це. Він натякає, що зможе захистити Лукашенка від України.

Ні, Сі Цзіньпін насправді все це сказав: що незалежність Білорусі – це дуже важливо, суверенна держава, але це натяк взагалі не для Києва. Це натяк для Москви. Якщо ви щось там думаєте, якщо ви щось плануєте і вважаєте Білорусь частиною великої Росії – забудьте, навіть забудьте про це. Білорусь – це друг, молодший партнер і частина сфери впливу Великого Китаю. Так все буде.

Тому Сі Цзіньпін категорично був проти втягування Білорусі в війну, бо йому потрібен плацдарм на порозі Європи для торгівлі, для бізнесу, а не ще одна країна, що воює. З Росії Сі Цзіньпін витягнув все, що міг. Він тягне нафту, газ, деревину, сировину будь-яку по дуже дешевих цінах, тому що він покупець останньої надії.

Більше мало хто у Росії щось купує, тим більше в таких об'ємах. І він же не тільки покупець останньої надії, він і продавець останньої надії для Росії. Він дуже дорого продає все, чого в Росії немає – від оптоволокна до цвяхів чи автівок. І тому з Росії він отримує все. З Білорусі у стані війни нічого не отримаєш, нічого цікавого там немає такого.

А все, що їм потрібно, вони просто купують. І Лукашенко тільки радий, тому що саме такі відносини з Китаєм – комерційні, бізнесові, дружні – дозволяють йому відмовляти Путіну, коли той на нього тисне. Така ось цікава історія.

Для нас це добре. Однозначно це добре, тому що рівень загрози з північного кордону впав зараз до мінімуму. Там Міністерство оборони Білорусі опублікувало заяву, що якщо Україна перетне кордон, вони завдадуть ударів усім, що є. Я кажу: "Заспокойтесь, хлопці, якщо ви самі не лізете до нас, ніхто вас не чіпатиме". Ви нам не потрібні взагалі.

Єдине, що нас турбувало – це можливість заходу російських військ чи мобілізації з вашого боку на нашу територію.

Якщо це питання закрите пустими перемовинами Лукашенка з Путіним і візитом до Китаю – все, забудьте. Україна нікому не погрожує. Навіть будемо поглиблювати співпрацю, робити якісь справи разом і, дасть Бог, через якийсь час білоруський кордон точкою напруги буде не з Україною, а з Росією. Тому я раджу Лукашенку ретранслятори далеко не ховати. Вони ще стануть у пригоді для інших цілей.

Інтерв'ю з Кирилом Сазоновим – дивіться відео:

Ритуальні погрози білоруського МЗС

Дійсно цікавий візит. І от, як ви кажете стосовно Білорусі, то хотілось би налагодити взаємовідносини, але аби спочатку викорінити ось цей диктаторський білоруський режим, який підпорядкований кремлівському московському режиму путінському. І тут цікаво, що заява з'явилася від МЗС країни, що Білорусь вдарить по Україні всією зброєю, якщо Збройні сили України перейдуть кордон. Тут очевидно, що ніхто не збирається чіпати там нікого, якщо самі тільки вони не порушують кордон. Якщо тільки з території Республіки Білорусь не підуть російські військові чи білоруські війська, ми першими ніколи не будемо лізти. Але задля самооборони, звісно, будемо діяти ефективно, так, як ми можемо і вміємо. До чого була сказана ця заява? Про те, що по нас вдарять всією зброєю. Незрозуміло, якою саме. Можливо, вони натякають на "Орешник", який розміщений (нібито, – 24 Канал) на території Республіки Білорусь. Тут ми можемо лише здогадуватися, але цікаві ваші думки?

Це, по-перше, ритуальна заява. Лукашенко, звісно, трохи наляканий, тому що Зеленський поставив ультиматум. Мабуть, передали на словах начебто, що ось тут і ось тут ми завдамо ударів і до Мінська дійдемо за добу. Трохи наляканий, але чудово розуміє і Лукашенко, і його оточення, що Україні це не потрібно.

Україна зараз веде дуже важкі бойові дії з Росією. Нам зайвий конфлікт не потрібен ні з ким. Тому Україна нападати, заходити на територію Білорусі сама не буде, якщо нас не провокувати й не змусити це зробити.

Тому, можливо, це натяк Росії: "Дивіться, ми так погрожуємо Україні, бо за нашою спиною зараз стоїть Китай. І якщо ви щось там собі думаєте, маєте на увазі зараз провести маленьке СВО в Білорусі, то навіть не думайте, бо будемо відбиватися, доки китайські партнери не дійдуть на допомогу".

Тому, можливо, це натяк для Росії. Не пряма погроза ні в якому випадку, просто натяк: "Ми, якщо що, дуже злі й готові битися". Ми розуміємо всі, що армія Білорусі на фоні армії України чи армії Росії – ну, це так, ні про що.

Зрозуміло. І тим паче ми бачили ті демонстраційні навчання, як вони стрибають, бігають, роблять якісь сальто. Це смішно.

Визнання Путіним дефіциту бензину та ситуація в Криму

А стосовно заяв російського терориста Володимира Путіна, що такого цікавого сказав Путін під час виступу на з'їзді "Єдиної Росії"? Розберімо, тому що очільник Кремля, російський терорист Путін, вперше визнав бензинову кризу, яка виникла після ударів Сил оборони України по НПЗ, і заявив про повну заборону на експорт бензину. Путін також заявив, що в Криму запасів пального вистачить лише на кілька днів, але завдання енергопостачання Криму буде вирішено. Яким чином буде вирішено – незрозуміло, бо колапс там тотальний. Українські дрони, як ми бачимо, працюють краще за будь-які економічні форми, за будь-які обіцяні санкції. Наочно пояснюють Кремлю, що таке дефіцит і реальність, в якій вони опиняються. Тому, пане Кирило, на вашу думку, чому Путін публічно визнав ось цю катастрофу? Тому що нікуди було вже діватися, бо проблема очевидна і всі про неї говорять не тільки в Україні, але й в усьому світі? Чому Путін до цього вдався, оскільки він дотримується своєї пропагандистської машини, працює по методичках і, в принципі, ніколи правду як таку не говорить? А тут частково десь та й визнав, що проблема існує.

Він наговорив так багато правди, як я побачив, але якось у такій дуже дикій формі. Замість того щоб сказати, що це вже відбувається або відбулося, він каже про це як про плани чи загрози майбутнього.

І про Крим, про бензин в Криму він сказав дуже красиво. Ви дослівно процитували, але тон був інший. Він сказав про це як про перемогу, про успіх: "Боятися нічого. В Криму є бензин. Його вистачить ще на декілька днів". А насправді це звучить дуже сумно – залишилось на декілька днів всього.

Аналітика за темою Спеціальна бензинова операція: як Путін втрачає зв’язок із реальністю і чому Росія запанікувала

Насправді є багато інформації про те, що у суботу та неділю по Криму працювали озброєні групи – така особиста гвардія, віддана Аксьонову, з колишніх вагнерівців, які брали під охорону всі залишки бензину та палива на маленьких базах, резервуарах, на нафтобазах, де щось залишилось, на випадок термінової евакуації органів влади з Криму.

Цю інформацію підтвердили декілька російських джерел. Безумовно, наші опоненти сказали б, що Україна запускає пропаганду, сіє паніку, тому не будемо посилатися на своїх – саме російські канали про це кажуть. Це цілком можливо.

З бензином там дуже важко. Вони викручуються. Бензин там з'явився потроху, це правда. Ось вони з великими втратами довозять трасою М-14, але це вже такий "Шалений Макс", тому що охороняють і втрачають ці автівки. Щось вони провозять по мосту, переважно приватними машинами – 200 літрів дозволено провозити автівкою в каністрах. Там дуже цікава історія.

Зараз кримські СТО дуже багато працюють, тому що в Краснодарському краї та далі заборонено відпускати паливо у каністри.

Що вони роблять? Вони роблять в бензобаку два отвори: один йде в бензобак, другий зі шлангом у салон. І ось він на заправці, тоновані стекла, автівка заправлена, він втикає пістолет в інший отвір і ллє бензин туди. А у салоні сидить його напарник і заливає каністри. Все це везуть.

Спекулянти в Криму перепродають пальне за величезні гроші. Якщо там бензин коштує зараз на території Росії десь 120 – 130 рублів, в Криму – до 200, то у спекулянтів він не менше 300 – 350.

Я бачив оголошення: "Продаємо бензин за 450 рублів. Приїздіть, купуйте, кому треба". Кому треба їхати – візьме і по цій ціні швидко, без питань. А іншим кажуть: "Ну, ходіть пішки". І на питання "Чи є у вас совість?" відповідають відразу: "Совісті немає, є бензин". Ось така історія.

Тобто викручуються, потроху знаходять, але це дефіцит, і дефіцит дуже важкий. Можливо, щось завозять вже в цистернах потягами, я такого ще не бачив. Там була заборона, але, можливо, щось намагаються через Кримський міст завезти.

Бензину дуже мало. І це, звісно, поступово тягне за собою здорожчання логістики, і ціни на все йдуть вгору. І знов-таки, Крим – він просто перший. Це все чекає Росію далі, чекає інші регіони – здорожчання продуктів, всього.

Логістика тягне за собою все. Тим більше Україна починає далі ускладнювати логістику, додаючи ударів вже по залізниці. Тому ситуація дуже важка з бензином, і далі буде гірше.

Насправді декілька днів намагався російський уряд заспокоїти росіян. Виступав там такий віцепрем'єр Олександр Новак. Його обрали це озвучувати – можливо, його не шкода взагалі, можливо, він найнепопулярніший в уряді, і його кидають на цю амбразуру.

І він каже: "Бензину повно, бензин в нас є, всю паніку розганяють українські Telegram-канали". І коли кажуть, що бензину немає, то це суто через те, що на цій паніці стрибкоподібно зріс попит, і це скоро скінчиться. Але по цифрах попит насправді зріс на 30%, а продажі бензину та дизелю впали на 15%. Коли росте попит, а продажі падають, це означає одне – немає бензину, щоб його продавати.

Тому Путін просто змушений це визнавати, нічого не залишається. Це реальність. Можна скільки завгодно казати: "Бензину вистачає всім". Але навіть я сьогодні бачив відео: Рубльовка – це найелітніший такий район Підмосков'я, там живе вся російська еліта, Барвіха, Рубльовка – і там на заправці черга на кілометр. Причому вони ще не заправляються, а просто бачать, як розвантажується бензовоз, який привів бензин. Все не сховаєш.

Це вже всі на собі відчули – від еліти російської до простого таксиста. Хай то Москва, Омськ, Іркутськ, не кажучи вже про Крим та окуповані території Донеччини й Луганщини – бензину ніде немає.

З ним важко: черги, ціни, спекулянти. І намагатися про це не казати нічого, казати "все нормально" – після цього Путіна вже не будуть сприймати як адекватну людину. Тому він визнає, що проблеми є, але "вони будуть вирішені, ми ремонтуємо швидше, аніж терористи київського режиму завдають ударів".

Ні, не так все просто. І яскравий показник – це нафтопереробний завод в Москві в Капотні, який виведений з ладу. Обидві установки АВТ, кожна з яких давала первинну обробку нафти по 6 мільйонів тонн на рік, виведені з ладу. І до 2027 року цей завод не запрацює ніяк. І багато історій таких же.

Завод у Краснодарському краї у Слов'янську-на-Кубані палає вже третій день сьогодні. Зранку я бачив новини по Ярославському заводу, який входить в топ-5 НПЗ Росії – знов вночі завдали ударів. Його якраз ремонтували, мабуть, звітували, що скоро відремонтують, а наші сказали "не скоро" і прилетіло знов. Тому ситуація буде тільки погіршуватись.

Доволі показово ви підмітили, що дійсно Рубльовка страждає від дефіциту палива. Рубльовка – одне із найдорожчих місць поблизу Москви, де проживає більшість російської еліти. І те, що вони стикаються з проблемою величезних черг і браком пального, це може призвести до неприємних інцидентів, я гадаю, що стосується самого оточення російського терориста Володимира Путіна.

Спростування "духу Анкориджа" та брехні про домовленості з Трампом

Ще те, що Путін фактично визнав – диктатор спростував одну із ключових тез кремлівської пропаганди, визнавши, що під час переговорів в Анкориджі Росію закликали піти на компроміси для завершення війни проти України. За словами Путіна, в Анкориджі жодних документів не підписували. Однак сторони обговорили можливі шляхи завершення війни в Україні. Путін також заявив, що американські перемовники запропонували Москві компромісні умови, на які Росію закликали погодитися. Там велика гра виявилася базіканням ні про що, я тут маю на увазі всіх тих кремлівських посіпак – Лаврова, Пєскова, Ушакова, які постійно говорили про якийсь "дух Анкориджа", що документи були підписані, про домовленості на домовленості, хоча насправді їх немає. І про це вже виходить і говорить російський терорист Путін. Чому теж вирішив публічно визнати відсутність підписаних угод з Трампом і як та на що це впливає?

Тому що тут теж безвихідь, тому що його вже назвали відкрито брехуном. Для їхньої еліти дуже підходить кримінальний сленг, вони його полюбляють.

Ось вийшов Рубіо і сказав: "Ніяких домовленостей в Анкориджі не було і не могло бути. Ми розмовляли про можливості, про якісь варіанти, але які могли бути домовленості, якщо там не було України?" Ми насправді розуміємо, про що там розмовляли та в якій формі. Але зараз Америка повертає собі обличчя, намагається виглядати чесною і каже: "А які могли бути домовленості взагалі без представників України? Ніяких. Ми на це не підемо".

Ось і Трамп вже каже: "Не було ніяких домовленостей, ні про що ми не домовлялися там". Тобто Путін бреше, Лавров бреше, Ушаков бреше, Пєсков бреше – всі, хто кажуть про домовленості, брешуть. І тому Путіну нічого не залишається. Ну що, або сказати: "Ні-ні, ми підписували, Трамп бреше"? Йому ще цього головного болю не вистачало – особисто сваритися з Трампом. Тому він каже: "Ну так, обговорювали плани, нам пропонували щось типу нас вмовляли, але домовленостей не було".

Це трохи перегнула палицю російська пропаганда про домовленості, коли казала, що все вирішено. Насправді це не так. Ми розуміємо, що деякі усні плани, побажання, бачення були, але викрутити Україні руки, змусити Київ піти на ці умови не вдалося – ані Сполученим Штатам на перемовинах, ані Росії на лінії фронту. Тому все це втрачає сенс.

Америка, Трамп, Рубіо кажуть цілком слушні речі, тому що формат перемовин, те, про що розмовляють, яким тоном і до чого схиляються всі сторони, посередники, учасники процесу – всі спираються в першу чергу на реальність. Реальність – це лінія бойового зіткнення і ситуація на фронті. І це ситуація в тилу.

Ми бачимо, що успіхів особливих на фронті немає у росіян, окрім "оточення" нашого угрупування під Старим Осколом, про яке Путін теж видав. У всіх шок, що насправді 2 кілометри залишилось, щоб оточити повністю українське угрупування під Старим Осколом. Але це місто в Бєлгородській області РФ! Ніякого угрупування українських військ там немає, і ми не можемо навіть на допомогу прийти, тому що нема кому. Ось такі "успіхи" на фронті.

Видно, Путін настільки занурився у свої паралельні світи, що вже не відрізняє міста від річок. Може, наступного разу він оголосить про оточення десь на Марсі – головне намалювати правильну стрілочку на карті. А чи існує річка десь там – це вже деталі. Тому тут теж цікаво, чи він помилився, чи він реально взагалі не розуміє, що відбувається. Тому що ми усвідомлюємо, що російський терорист перебуває у своїй якійсь мильній бульбашці, і що якщо йому говорять про якісь звіти щодо ситуації на полі бою, то вони не відповідають дійсності. Тому тут цілком ймовірно, що він і дійсно думав, що десь там біля Старого Осколу розташовані наші війська і вони вже там в оточенні, як йому повідомили. Тут можна лише здогадуватися?

Це показник того, що йому настільки насправді байдуже на реальну ситуацію, на ці дрібниці, які там населені пункти.

Він телефонує доньці: "Доню, що там у вас в інституті? Я проживу до 150 років". Вона каже: "Тату, працюємо, дай ще грошей". Він каже: "Скільки завгодно. Я хочу жити 150 років, привезу чарівну пігулку від Сі Цзіньпіна, і він нам допоможе на війні". Все, оце його цікавить. А там Старий Оскол чи Новий Оскол, Куп'янськ чи Куп'янськ-Вузловий, Донецьк чи річка Сіверський Донець – йому взагалі не цікаво це.

До теми Чому Путін – це новий Салазар

Тому успіхів на фронті особливих немає, адекватність нульова. Хоча наші військові відразу пожартували, навіть трохи захистили Путіна, сказали: "Не треба з нього сміятися". Путін просто каже не про ситуацію сьогодні – це анонс. Він чудово розуміє ситуацію на фронті й допускає, що десь може за місяць, може за два будуть бої справді в Бєлгородській області на Старому Осколі. Тоді й подивимось. Тобто він анонсує великий український наступ, але оточені будуть не наші війська, а російські. Ну, подивимось. Але до Старого Осколу 100 км від кордону, давай спершу пройдемо цей шлях.

А в тилу Росії – ми про це розповідали з самого початку – бензинова криза, логістична криза, проблеми з підприємствами. Росіяни почувають себе беззахисними, вже відкрито, без жартів розповідають про Майдан, про протести, про бунт, тому що не вдається ніяк Путіну та його команді відвернути цей народний гнів від себе – підбурити на уряд, на спекулянтів, на нафтові компанії. Ні, народ відверто каже: "Винуватці в Кремлі, наші кремлівські пенсіонери, тому що вони все проґавили. Проґавили ППО, яке не може захистити нафтопереробні заводи, не змогли впоратися з Україною. Зараз нас б'ють, як хочуть, а ми по дві години стоїмо в черзі за бензином. Що робити?"

Ось така історія. І всі це бачать – і Трамп чудово, і в Брюсселі, і в Вашингтоні, в Лондоні, в Києві, в Пекіні теж бачать. І всі розуміють, що Росія програє. Насправді програє і по фронту, і по тилу.

Ситуація для них дуже погана, дуже важка. І це не тимчасові складнощі, це тенденція. Тому, звісно, ніхто не вважає за потрібне зараз сприймати серйозно те, про що розмовляли з Путіним рік тому. Це як зараз Лавров каже: "А повернімося до розмови у Стамбулі у 2022 році". На що наші відповідають жартома, що є різниця: у 2022-му ми зупинились, коли у вас був повний бак бензину, а зараз ні.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.