Старий диктатор править країною вже десятки років, влаштував репресії проти власного народу та розв’язав війну проти колишньої колонії, яка зажадала волі.

У цій війні все пішло не за планом і замість "триденної перемоги" він отримав кривавий конфлікт на роки, який зробив з його держави парію та поставив на межу банкрутства.

При цьому сам диктатор живе в паралельній реальності, йому створюють спеціальну газету з тільки гарними для нього новинами. Через це він вважає, що все в порядку, а тому не бажає завершувати війну, яка зжирає понад 40% бюджету та обернулася горою трупів.

Гадаєте це про Путіна? Ні, це коротке резюме фінальної частини правління португальського автократа Антоніу де Олівейри Салазара.

Google Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

Але паралелей дійсно настільки багато, що 24 Канал вирішив розповісти про них детально.

Читайте також Путіна обманули, – Лукашенко вирішив пояснити, чому війна в Україні триває досі

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до України 24 лютого 2022 року, вона мала абсолютно відірваний від життя план, який можна умовно назвати "Київ за три дні". Росіяни замість парадних маршів отримали жорстокий спротив і зазнали дуже болючих поразок, в яких згоріла більша частина професійної армії, яку Путін готував роками й на яку витратив мільярди.

Але навіть втрата кадрової армії не зупинила Путіна, він оголосив про мобілізацію в Росії та з того часу намагається закидувати Україну "гарматним м'ясом". При цьому війна давно увійшла в стадію позиційної – без відчутних просувань та стратегічних ривків. Натомість у відповідь Росія отримує купу гробів, а тепер ще й потужні удари вглиб своєї території, які ніяк не може зупинити й тому змушена ловити їх "обличчям".

Але Путін не говорить про зупинку війни, а висуває все нові та нові вимоги, на які Україна не погоджується, справедливо говорячи про відсутність безпекових гарантій і капітулянтські умови та брехливу природу росіян.

Попри численні "пропущені", сотні тисяч вбитих, удари по "ядерній тріаді", вбиту економіку та поглиблення всіх можливих проблем, Путін й надалі вдає, що все в порядку, всі цілі так званої СВО будуть виконані, а війна проти України триватиме. В цій самовпевненості Путін все більше нагадує пса з відомого мема, який сидить у кімнаті, що палає, але при цьому каже – This is fine. Але каже це не просто собі, а всім росіянам та тим світовим політикам, які досі готові його слухати.

Найкраще унаочнення стану, в якому нині перебуває Путін / колаж – Соцмережі

Ця впертість викликає подив. Але виявилось, що у цього стану Путіна є пояснення. Про нього розповів колишній російський пропагандист Дмитро Скоробутов. Він на початку 2010-х працював шеф-редактором програми «Вєсті» на каналі "Росія-1". Нині ж в ефірі проєкту "І грянул Грем" Скоробутов розповів про те, що його колеги у 2011 році створювали для Путіна, якого називали "Головний глядач", спеціальний випуск новин, в якому були тільки приємні йому події, самого Путіна вихваляли та розповідали, який він молодець.

Ось цей фрагмент інтерв'ю Дмитра Скоробутова:

Тобто мінімум з 2011 року Путін живе в паралельній реальності, де все добре, а він – молодець. Враховуючи, що він не надто розумна, а точніше – недалека людина, то шансів боротися з тими когнітивними відхиленнями та зберегти раціональне сприйняття дійсності в нього просто не було.

Додатковими факторами стала маніакальна зацикленість на власній безпеці та постійні ізоляції, особливо довга ізоляція під час пандемії коронавірусу, коли він ухвалив остаточне рішення щодо вторгнення до України.

Таким чином, Путін став заручником системи, яку сам і створив, а тепер вже мінімум 15 років живе в симуляції реальності, яку для нього створюють його ж підлеглі.

Те саме було в Антоніу Салазара. Він у 1961 році розпочав війну проти Анголи, яка тоді була колонією Португалії. Офіційним гаслом кампанії, яку також вважали "спеціальною воєнною операцією", було "Para Angola, rapidamente e em força", тобто "В Анголу, швидко і з силою". Гімном вторгнення став грізний марш "Ангола – наша" (Angola é Nossa). Це буквально португальський #КримНаш.

Angola é Nossa – послухайте грізний гімн повномасштабного вторгнення Португалії до Анголи:

От тільки ніякої "Анголи за 3 дні" не вийшло. Війна затяглася, про воєнні злочини португальців дізнався світ і Салазару дали показового прочухана в ООН, до якої долучилися навіть США.

Америка була союзницею Португалії й мала свій інтерес – стратегічна авіабаза на Азорських островах, але президент Кеннеді вирішив, що принципи важливі, тому приєднався до дипломатичної блокади Португалії та режиму Салазара.

Португальська армія міцно загрузла в Анголі, але згодом запалала вся її колоніальна імперія. Наприкінці 1961 року Індія швидко вибила європейців з Гоа, а потім повстали Гвінея-Бісау у 1963-му і Мозамбік у 1964-му. І все це швидко перетворилося на "португальський В'єтнам".

Кадри португальської війни в Африці під саундтрек легендарних Creedence – дивіться відео:

Війна розрослася та розтяглася на роки. За цей час Салазар відправив на колоніальні війни понад 1 000 000 португальських солдатів та офіцерів. Одночасний контингент португальської армії складав приблизно 200 000 вояків. Це без урахування африканців, які воювали на боці Португалії. А їх також були сотні тисяч.

Утримання такої армади з’їдало до 40 відсотків держбюджету країни. Це позначилось на економіці та спровокувало масову міграцію з Португалії. Молоді люди не бажали воювати в Африці та вмирати там від стріли чи кулі місцевих партизанів, страждати від лихоманки та мухи цеце.

Все це призвело до краху диктатури та Революції Гвоздик 25 квітня 1974 року. Але Салазар до падіння справи всього життя не дожив. Він помер 27 липня 1970 року. Але перед цим провів 2 роки в лімбі. Тому самому, в якому вже 15 років живе Путін.

3 серпня 1968 року диктатор впав з пляжного крісла у власній літній резиденції. Він боляче вдарився головою, але не надав цьому значення, сподіваючись, що все обійдеться. Але не обійшлося. І 16 вересня у диктатора стався інсульт і він ледь не помер.

У вересні 1968 року він провів кілька днів у комі, йому зробили операцію головного мозку з видалення гематоми, після чого частково одужав, але вже ніколи не був самим собою.

Оточення диктатора вирішило здійснити тиху змову. Вони відсторонили Салазара від обов'язків, про що було оголошено по радіо 26 вересня 1965-го, але йому про це не сказали. Салазар і надалі щиро вірив, що залишається прем’єр-міністром Португалії та вся влада зосереджена в його руках.


Історію Салазара розповів світу відомий італійський публіцист Марко Феррарі. Ця книга є в українському перекладі / Фото – Видавництво Анетти Антоненко

Щоб підтримувати цю ілюзію, міністри та урядовці так само ходили до Салазара на доповідь до офіційної резиденції прем'єра – палацу Сау-Бенту, а він давав "мудрі поради" та "ухвалював рішення". Старанно доповідав "шефу" і новий прем'єр Марселу Каетану. Також Салазар "схвалював" таємні операції проти повстанців в Африці, отримував "звіти" з фронтів і детально їх аналізував, щиро вважаючи, що все у нього під контролем.

Каетану видав спеціальний наказ для всіх урядовців, що відвідували Салазара, не розкривати йому таємницю, а, щоб той нічого не запідозрив, наказав не соромитися та старанно критикувати перед диктатором самого Каетану та президента Республіки Амеріку Томаша.

Спеціально для диктатора випускали в єдиному екземплярі урядову газету Diário de Notícias, в якій подавали лише приємні новини й не писали про неприємні.

Салазар так ніколи й не дізнався, що США здійснили успішну місію на Місяць. Диктатор через позицію Кеннеді щодо Анголи та заклики до деколонізації Африки не любив США, тому їх космічні успіхи могли його засмутити, тому до "газети" така новина не потрапила.

Прокол стався лише одного разу – у 1969 французькій газеті L’Aurore дозволили взяти інтерв'ю у Салазара, а він заявив шокованим журналістам, що чудово почувається та досі керує країною. Щоправда, сам Салазар про цей казус не дізнався, але дізнався весь світ.

Сам Салазар тихо помер наступного року на 81-му році життя.

Його режим протримався ще майже 4 роки та був повалений в результаті Революції Гвоздик. На захист дітища диктатора ніхто не вийшов, лише декілька агентів салазарівської спецслужби (більшу частину своєї історії вона була відома як PIDE).

У наступні місяці Португалія евакуювали свої війська з колоній і домовилась з лідерами повстанців про визнання незалежності.

До теми Кремль не може захистити навіть свою столицю: в ISW розкрили неприємну правду для Путіна

Португалія ж обрала демократію та євроінтеграцію і нині історія про диктатора, який не хотів помирати та жив у паралельній реальності, згадується здебільшого як історичний анекдот.

На жаль, Росія до цього ще далека. 73-річний Путін хоч і живе в паралельній реальності, але продовжує наказувати та відправляє проти України нові ракети, "Шахеди" та війська. Втім, на нього чекає той самий кінець, що й на Салазара. Від смерті не пропетляти.