600 супутників для війни: Україна вдарила по заводу, від якого залежить російський Starlink

Тому що "Прогрес" – це не чергове підприємство російського ВПК, де щось ремонтують чи складають. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

В чому особливість удару по "Прогресу"?

Це єдине в Росії підприємство серійного складання ракет-носіїв сімейства "Союз-2". Саме цими ракетами Росія, серед іншого, виводить на орбіту супутники своєї майбутньої системи "Рассвет" – фактично російського аналога Starlink.

І ось це вже дуже цікава історія.

Бо Росія чудово побачила на нашій війні, наскільки важливим став супутниковий зв'язок. Побачила, що Starlink означає для підрозділів на фронті, для управління, передачі даних, роботи безпілотних систем.

І, звичайно, захотіла мати свій. Тільки є одна проблема. Щоб російський Starlink запрацював, його спочатку треба доставити в космос. І схоже, що Україна вирішила зустріти його ще на землі. Вдарили не просто по даху. Тут важливо розуміти, куди саме прилетіло.

За оприлюдненою інформацією, удар припав по корпусу 106А. Це не склад і не звичайний виробничий цех.

Там монтують бортову електротехніку, прилади, друковані плати, кабельну мережу – фактично нервову систему ракети-носія. Без цього етапу "Союз" не можна просто взяти і відправити на стартовий майданчик.

Поруч розташований корпус кінцевого складання.

І є ще одна важлива деталь: такі роботи відбуваються у приміщеннях високого класу чистоти. Тому наслідки пожежі, кіптяви, води після пожежогасіння – це не історія про те, що треба залатати дах, поставити нові вікна і завтра повернути людей на роботу.

Такі виробничі зони потрібно відновлювати й повторно сертифікувати. А головне – швидко перенести це виробництво на якийсь інший російський завод не вийде. Бо "Прогрес" — єдина точка серійного складання всієї лінійки "Союз-2".

Росія хоче перестати залежати від чужих супутників

Проєкт називається "Рассвет". Його створює російське "Бюро 1440".

Росіяни вже перейшли від експериментів до розгортання серійного угруповання. Цього року вони почали виводити на орбіту нові партії супутників саме ракетами сімейства "Союз-2".

А плани в них значно більші.

Росія хоче отримати власну низькоорбітальну систему супутникового інтернету, яка зрештою має забезпечувати постійний високошвидкісний зв'язок. Зараз це ще далеко не Starlink.

Як пояснив у нашому ефірі авіаційний експерт Богдан Долінце, нинішньої кількості апаратів вистачає переважно для тестування та відпрацювання технології. Для більш-менш стабільного зв'язку Росії потрібно щонайменше близько 200 супутників. А для повноцінної системи, здатної забезпечувати стабільний цілодобовий зв'язок, може знадобитися від 450 до 600.

Тобто перед Росією стоїть дуже проста математична задача. Супутники можна виготовити. Але сотні супутників треба ще вивести на орбіту.

Навіщо Росії свій Starlink – найкраще видно на фронті

І от тут ця історія стає значно цікавішою. Бо можна довго говорити про швидкість інтернету, кількість супутників і характеристики "Рассвету". А можна просто подивитися, що Starlink уже сьогодні дає Україні на полі бою.

Начальник управління батальйону безпілотних систем "Фатом" 60-ї бригади Третього армійського корпусу Ілля Караш у нашому ефірі дуже просто пояснив різницю.

Українські наземні роботизовані комплекси завдяки Starlink можуть працювати на відстані близько десяти кілометрів і не потребують прямої радіовидимості з оператором. У росіян ситуація зовсім інша. Їхні НРК значно більше залежать від звичайного радіозв'язку і радіогоризонту.

Там, де наша машина може пройти десять кілометрів, російська може бути обмежена приблизно двома.

А інколи доходить до майже анекдотичних ситуацій: за російським наземним дроном буквально йде оператор, який ним керує. Тільки на війні це зовсім не анекдот. Це технологічна різниця між двома арміями.

Караш прямо говорить: саме зв'язок сьогодні є тією великою перевагою, яка дозволяє Україні настільки масово використовувати наземні роботизовані системи.

За його спостереженнями на ділянці 60-ї бригади, російські НРК використовуються в рази менше – він навіть наводить приблизне співвідношення один до ста порівняно з українськими можливостями. І однією з ключових причин цього обмеження є саме зв'язок.

Ось навіщо Росії потрібен свій Starlink.

Не для того, щоб росіяни швидше дивилися YouTube. А для того, щоб російські дрони, наземні роботи та інші безпілотні системи отримали стабільний канал управління на значно більших відстанях. Щоб робот міг їхати без солдата, який біжить за ним із пультом. Щоб безпілотні системи можна було використовувати масово. Щоб скоротити технологічний розрив з Україною.

І саме тому "Рассвет" – це не цивільна історія про російський супутниковий інтернет. Для нас це потенційно військова загроза. Війна дедалі більше залежить не від танка, а від зв'язку. Це взагалі одна з головних змін цієї війни.

Ще два роки тому навіть частина українських військових скептично ставилася до наземних роботизованих комплексів. Сьогодні вони евакуюють поранених, підвозять боєприпаси, мінують і розміновують території, виконують інженерні завдання. З'являються НРК із турелями, дрони-камікадзе на роботизованих платформах, прототипи машин із мінометами.

І Караш прогнозує, що саме наземні роботизовані комплекси можуть стати одним із локомотивів розвитку безпілотних систем у найближчий рік.

А тепер уявіть, що Росія отримує для всього цього власний глобальний канал зв'язку. Саме тому історія із заводом у Самарі набуває зовсім іншого значення. Сотні супутників самі в космос не полетять.

Щоб "Рассвет" перетворився з кількох десятків апаратів на повноцінне угруповання, Росії потрібно провести ще величезну кількість запусків. А для кожного запуску потрібна ракета-носій. Той самий "Союз-2.1б" який виробляє самарський "Прогрес".

І тут ми повертаємося до удару цієї ночі, 15 серпня. Якщо справді серйозно пошкоджені виробничі потужності, пов'язані з електронікою та кінцевим складанням ракет, це потенційно може вплинути не просто на виробництво кількох носіїв.

Це може вплинути на темпи розгортання всієї системи.

Бо можна мати готовий супутник, наземну інфраструктуру, намалювати красиву презентацію про російський Starlink. Але якщо немає ракети, яка винесе супутник на потрібну орбіту, весь цей високотехнологічний проєкт залишається на Землі. Найкраще знищувати загрозу до того, як вона з'явилася

Мені здається, що саме в цьому сьогодні змінюється логіка українських далекобійних ударів.

Ми дедалі частіше бачимо не просто спробу знищити те, чим Росія вже воює проти України. Ми бачимо удари по тому, чим вона планує воювати завтра. По виробництву, технологічних ланцюжках, критичних вузлах, які складно або довго відновлювати. По інфраструктурі, від якої залежатимуть майбутні російські військові можливості.

Росія побачила українську перевагу Starlink і вирішила створити власну систему. Побачила, як далеко можуть працювати наші безпілотні комплекси, і захотіла дати таку саму можливість своїм. Почала будувати сотні супутників.

Але між російським заводом, де виготовили супутник, і космосом є ще одна дуже важлива ланка. Ракета. І якщо Україна справді отримала можливість бити по місцю, де ці ракети серійно складають, то це вже зовсім інший рівень війни.

Росія будує свій Starlink, щоб отримати перевагу на полі бою майбутнього. А Україна намагається зробити так, щоб це майбутнє для нього не настало.