США та Ізраїль лише наблизили світ до ядерної війни

24 Канал має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено. Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.

Як США та Ізраїль вчинили на перекір МАГАТЕ

Іран колись вдалося посадити за стіл переговорів завдяки ретельному поєднанню тиску та стимулів. Попри певні недосконалості, цей підхід спрацював. У 2015 році був узгоджений Спільний всеохопний план дій, згідно з яким Іран погодився обмежити свою ядерну програму в обмін на послаблення санкцій та інші поступки. Однак – за наполяганням Ізраїлю та попри очевидне дотримання Іраном умов – Дональд Трамп відмовився від договору під час свого першого президентського терміну. Так він зруйнував взаємну довіру, яку будували протягом 20 місяців кропіткої дипломатії.

До теми Єдина надія для іранського народу: що може покласти край ядерній загрозі

Тепер, попри нові переговори щодо ядерної програми з Іраном, США приєдналися до Ізраїлю, відмовившись від стратегічного терпіння на користь нечіткої сили. Дехто стверджує, що Іран спровокував атаки, обдуривши міжнародну спільноту, розпалюючи регіональні конфлікти та збагачуючи уран до рівнів, що значно перевищують ті, що необхідні для будь-якого цивільного застосування. Це – законні скарги.

Навіть Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) у звіті, опублікованому безпосередньо перед початком кампанії Ізраїлю, висловило стурбованість щодо дотримання Іраном своїх міжнародних зобов'язань. Дійсно, аналіз цього звіту, проведений Інститутом науки та міжнародної безпеки, стверджував, що "Іран може перетворити свій поточний запас 60% збагаченого урану на 233 кілограми збройового урану за три тижні на заводі зі збагачення палива у Фордо, чого достатньо для 9 одиниць ядерної зброї". Цей висновок цілком міг розпалити вогонь в адміністрації Трампа.

Але МАГАТЕ також дійшло висновку, що "нема вірогідних ознак поточної, незадекларованої структурованої ядерної програми" в Ірані, водночас підкресливши терміновість досягнення ядерної угоди. 

"Іран, – попередило агентство, – є єдиною державою у світі, яка не має ядерної зброї, але виробляє та накопичує уран, збагачений до 60%". Це лише невеликий технічний крок від 90% чистоти, необхідної для матеріалу збройового класу.

Попри це американські та ізраїльські політики дали зелене світло на атаки на іранські ядерні об'єкти у Фордо, Натанзі та Ісфагані – об'єкти, які підпадають під гарантії МАГАТЕ та контролюються відповідно до зобов'язань Ірану за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Цим вони розвіяли правову та контрольну систему, яка існує саме для запобігання використання зброї.

Окрім підриву авторитету МАГАТЕ та його режиму інспекцій, ці напади порушили принцип мирного використання ядерної зброї (стаття IV) ДНЯЗ та порушили міжнародне право, зокрема й Статут ООН. США, ядерна наддержава з послужним списком катастрофічних війн, спрямованих на зміну режимів, та Ізраїль, таємна ядерна держава, яка відмовляється підписувати ДНЯЗ, послали чіткий сигнал: лише слабкі дотримуються правил, і лише сильні – в безпеці. Фактично, доки у вас є ядерна зброя, ви можете порушувати міжнародне право.

Читайте також Трамп припиняє війну? Що насправді сталося на Близькому Сході

Приклад Пакистану

Це стосується не лише великих держав, а й менших. Наприклад, Пакистан плекає транскордонний тероризм і безкарно експортує проксі війну, погрожуючи ядерною відплатою кожному, хто перетне його. Це становить гострішу загрозу регіональному миру, ніж гіпотетична бомба Ірану. Та США мовчать.

Це лицемірство має глибоке коріння. Зрештою, саме США допомагали Пакистану в його таємних пошуках бомби. Протягом 80 – 90-х років минулого століття адміністрації США ігнорували дедалі більшу кількість доказів того, що Пакистан таємно збагачує уран і створює ядерну зброю. При цьому вони продовжували надавати країні мільярди доларів допомоги. Результатом стала крихка держава, озброєна "ісламською бомбою".

Лише дипломатія врятує світ від ядерної війни

Сьогодні, коли дипломатія зійшла з рейок, інспекції дискредитовані, примус нормалізований, а подвійні стандарти прийняті, які інструменти залишаються, щоб переконати Іран, що залишатися без'ядерним –  мудро і стратегічно виправдано? Після років дебатів щодо цінності ядерного стримування – коли аятола Алі Хаменеї навіть видав релігійні укази проти ядерної зброї – іранські керівники майже напевно вирішать, що немає іншого способу захистити країну від нападу.

Іран зараз має всі стимули вийти з МАГАТЕ та поспішити до ядерного прориву. Так само як Саддам Хусейн перевів свою ядерну програму в підпілля після бомбардування Ізраїлем у 1981 році іракського реактора Осірак, що був під наглядом МАГАТЕ, Іран, ймовірно, відмовиться від прозорості та нагляду на користь секретності та неоднозначності. 

Це не було б якимось драматичним актом непокори, а радше раціональною відповіддю на серйозну – навіть екзистенційну – загрозу.

Це стосується не лише Ірану. Якщо могутні держави можуть безкарно бомбардувати ядерні об'єкти, що перебувають під охороною, то чому інші країни повинні покладатися на глобальний режим нерозповсюдження? Будь-який уряд, який хоче уникнути долі Іраку Саддама чи Лівії Муаммара Каддафі (або, якщо на те пішло, демократичної України), прагнутиме отримати бомбу, або наблизитися до цього достатньо, щоб змусити супротивників сумніватися.

Єдиним життєздатним шляхом до нерозповсюдження є і завжди буде дипломатія, а не руйнування. Військові удари можуть уповільнити ядерну програму, але вони не можуть нав'язати довгострокових обмежень, особливо коли їх здійснюють держави, які порушують ті самі правила, які мають гарантувати. Зрештою, операції "Піднесений лев" та "Опівнічний молот" можуть запам'ятатися не як превентивні удари проти ядерного прориву Ірану, а як каталізатори цього прориву.