2,5 року як "Азов" у полоні: як підтримка полонених об'єднує суспільство і надихає інших
Попри загальну втому, яку нині відчувають усі українці, втому, яка є природною реакцією на постійний стрес і змінний ритм подій, рівень підтримки теми військовополонених нам певною мірою вдається зберегти.
Кожен голос за полонених – це водночас голос за себе
Ми живемо в безперервному потоці новин, втрат і надій, в умовах нескінченного прискорення. За таких умов важко фокусуватись на чомусь одному, та й чи це правильно? Одне з наших завдань – постійно пояснювати, а не вимагати розуміння, чому підтримка теми полонених має лишатись стабільною і важливою. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Зауважте Середня тривалість відключень – не більше 4 годин на добу: що чекає на енергетику взимку
З хорошого, якщо тут є хороше, – це об'єднує тих, хто проходить подібні випробування. Це набагато більше, ніж наша локальна тема, – це простір для взаємної підтримки всіх, хто досі чекає своїх близьких.
Останнім часом помічаю, як акції Free Azovstal Defenders привертають увагу до полонених з різних напрямків, дозволяючи об'єднувати зусилля, щоб рухати цю справу далі. Незаконно засуджені, безвісти зниклі, примусово вивезені... Поширюючи нашу тему, ми є прикладом та надихаємо інших, стимулюючи ініціативи та процеси. Це ще не результат, але вже непоганий рух.
Якщо наші спільні дії масштабують цей рух, – це вже привід.
Проте підтримка теми полону – це більше, ніж лише про тих, хто залишається в неволі. Очікування для більшості їхніх рідних – це щоденний стрес, біль і надзвичайне психологічне навантаження, яке важко усвідомити. Поки хтось чекає, люди поруч також відчувають цей тягар, а інколи й наслідки. З часом ми стаємо дедалі злішими один до одного, це варто помічати. Це впливає на нас усіх, навіть якщо ми не завжди усвідомлюємо це повною мірою.
Кожен день ми будуємо наше майбутнє та минуле, і кожен голос за полонених – це водночас голос за себе. Бо в нашій пам'яті про тих, кого ми досі чекаємо, формується суспільство, якого ми прагнемо, – суспільство, де цінується гідність, де пам'ять рятує, а солідарність дає сили.
Читайте також Долар по 50, прихід Трампа і керована гнучкість: що буде з курсом найближчим часом
Чи допомагають акції полоненим
Кожна дія має свою мету та аудиторію, тому потрібні всі формати привернення уваги, від мітингів у різних містах і постів у соцмережах до згадок на міжнародних конференціях. У цьому питанні не існує універсального рецепта, адже всі ці складники працюють разом, формуючи єдиний інформаційний простір.
Прямого зв'язку між акцією та результатом може не бути, але такі дії є зрозумілими людям і створюють атмосферу підтримки, яка стимулює процеси на інших рівнях.
Водночас важливо пам'ятати: будь-який заклик до дії має базуватися на повазі, а не на ненависті чи знеціненні інших. Це дає змогу зберігати єдність і спрямовувати зусилля на досягнення спільної мети.
Як звільненні бійці долучаються до нових акцій
За 2,5 року полону ми побачили різні етапи – від року без обмінів до останніх місяців, які принесли нові історії повернення. Ці моменти надзвичайно важливі для нашого активу, адже повернення бійців "Азову" – це завжди особисте й особливе. Саме тоді з'являється не лише інформація про них, а й новини про інших хлопців, які ще залишаються в неволі. Така концентрація щастя навколо буквально заразна.
Повернення бійців завжди супроводжується унікальним досвідом. Звільнені одразу долучаються до акцій, щойно опиняються в Києві. Це водночас захоплює й тривожить, адже їхня адаптація до соціуму має відбуватись обережно. Але бачити їх на акціях, присвячених саме їм, – це завжди зворушливо.
Чимало звільнених зараз несуть службу, але навіть під час відпустки чи проїздом через Київ вони приходять підтримати ініціативу. Ця єдність і готовність до дії – одна з визначальних рис "Азову".
Бійці зізнаються, що не завжди знали, що відбувається в Україні, не знали, чи пам'ятають про них. Подекуди вони отримували уривки інформації через радіо, іноді навіть через зауваження охоронців. Умови утримання різнилися залежно від місць, але ці розмови завжди наповнені глибокими переживаннями й вдячністю.
Після останнього обміну було багато натхнення на розмови про психологічний складник повернення, для мене в контексті "нарешті ти вдома". Але ці реакції неможливо передати банальними формулюваннями на кшталт "шоковані підтримкою". Їхня щирість і глибина заслуговують на комплексний підхід.
З кожним днем стає важче повертатися до втраченого часу. Цей процес складний для всіх, і його треба підтримувати на всіх рівнях – від громадських акцій до особистої уваги до кожного, хто повернувся. Адже в їхніх очах, на акціях і поза ними, ми бачимо приклад незламності, який надихає нас усіх.
Авторка колонки – Ганна Науменко, співорганізаторка Асоціації родин захисників "Азовсталі".