Онлайн Редакція Вакансії Контакти Ігри Гороскоп
11 вересня, 10:35
11

Час ще є: як врятувати українців на окупованих територіях

На окупованих теренах України завершується підготовка до "єдиного дня голосування". Саме так, а не до "виборів у Держдуму". Це вже друга "електоральна кампанія" з моменту анексії частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Нагадаю, що у 2023 році "обирали" місцеві органи влади – губернаторів та законодавчі збори.

Тобто Росія послідовно демонструє наявність "волевиявлення громадян". Україна послідовно не визнає таких "виборів". Про це пише Ігор Тишкевич.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга днями охарактеризував те, що відбувається, як "фарс" і закликав світову спільноту не визнавати ці "вибори". Стандартна реакція, але її сьогодні катастрофічно мало. Для того, щоб зрозуміти чому, розберемося в деяких нюансах російської політики.

Ілюзія "своєї" влади

Вибори – це частина процесу щодо зміни ідентичності місцевого населення. Адже, скільки не завозь нових мешканців, частина старих залишається на місцях. І така собі подоба електорального процесу має створити у місцевих жителів ілюзію "своєї" влади. 

Тут ключовим моментом є наявність місцевих у списках партій. Але з цього погляду Дума для Кремля менш важлива. Важливішими є "законодавчі збори" або "дума", вибори до яких будуть у 2028 році. Адже "електоральна кампанія" 2023 року пройшла через півтора роки після окупації. І громадяни України справді значною мірою сприймади її, як фарс (тих, хто щиро бажали приходу Росії не розглядатимемо). Тобто заява міністра закордонних справ була справедливою.

Нині ситуація інша. Ми на найвищому рівні говоримо про "завершення війни" та завершення "по лінії зіткнення". А з якого боку цієї лінії живуть люди, яких женуть на ті самі "вибори"? Тобто громадяни України на окупованих територіях отримують сигнал – Росія швидко не піде. І постає питання як облаштувати життя? Щось їсти треба, працювати треба. Хочеш чи не хочеш, але в контакт із російською владою входити доведеться.

І ось на цьому моменті 2026 року (нагадаю, коли заморожування по лінії зіткнення в Києві називають "миром") Росія пропонує громадянам України "обрати" своїх депутатів до Держдуми. Ключове слово "своїх", "земляків".

2028 року – наступний етап. Якщо "законодавчі збори" створені у 2023 справді сприймають як фарс, то через два роки буде логічним змінити клоунів кимось більш адекватним. Ось ще одна пастка для місцевого населення – "адекватні", "свої" депутати… російської місцевої влади.

Але найголовніше тут навіть не голоси, не результати (те, що, на жаль, відмовляються розуміти частина лідерів думок) – ключове в процесі те, що громадянин України бере в руки бюлетень і віддає свій голос за будь-кого. Навіть "проти всіх", якщо така графа буде. Він взяв участь у виборах. І це знатиме, пам'ятатиме. Тобто частково, в голові, легітимізував "владу". 

Не сходити на вибори навряд чи вдасться – зроблять побудинковий обхід. Ще раз повторю: для Кремля головне, щоб громадянин України заповнив виборчий бюлетень на виборах до органів влади Росії. Хай під страхом, але вибрав умовного "сусіда", "свого".

І тут заяв, що це "фарс" з українського боку мало. 2023 року була надія на деокупацію. Сьогодні посил із Києва з "миром по лінії зіткнення" читається як "ви якийсь час ще поживете під Росією". А жити якось треба.

Поділ кров'ю

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими дає цифру – 46 327 громадян України, яких Росія мобілізувала з окупованих територій. Можна сперечатися про рівень боєздатності таких елементів. Але для Росії їхня здатність до ефективних дій не відіграє жодної ролі. Більш того, варіант, коли такі частини зазнають катастрофічних втрат є кращим. Адже ключове завдання – розділити кров'ю. Ніщо так не поділяє і не поєднує як смерть близької людини.

Тому для Кремля важливі, вибачте за цинізм, труни з фронту, цвинтарі й демонстративна "турбота" (а вона реально можлива) про сім'ї загиблих. Росія спробує змістити акцент із окупації на: "твого близького вбила Україна, сумуємо разом із тобою". 

І тут важливим є – місцева влада, депутати Держдуми з місцевих. Не вірите – подивіться, як активно грала Росія на смертях у Донецьку та Луганську після 2014 року. Те саме зараз відбуватиметься (точніше відбувається) на окупованих територіях. І навіть дуже патріотично налаштованим громадянам України на окупованих територіях із кожним роком буде все складніше, якщо їхні знайомі, друзі, близькі потраплять під цю ковзанку поділу кров'ю. Адже з ними ти спілкуєшся щодня.

І вибори тут, до речі, чудова нагода спрацювати зі створенням (оновленням) бази тих, кого можна мобілізувати. Особливо коли це поквартирний обхід. Тому явка на виборчі дільниці тут не має значення.

Та й мобілізація (як і смерті) на так званих "нових територіях" непомітна для російського суспільства.

Знищення протестної бази

Ще один аспект виборів, мобілізації та смертей на фронті – зменшення кількості людей, здатних до протесту. 

У разі будь-яких протестів проти окупаційної влади чоловіки працездатного віку є важливими, як умовно силовий ресурс протестувальників. І чим менше таких залишається – тим краще для окупанта. 

А якщо після "фронту" частина банально боятиметься повернення України, взагалі чудово. Такі не тільки не протестуватимуть, а й протидіятимуть (зі страху за сім'ю, своє майбутнє, через пам'ять про товаришів (пам'ятаємо поділ кров'ю)) спробам такі протести організувати.

Страх громадянина

Вище я писав, що для Кремля важливо, щоб громадянин взяв у руки бюлетень та "поставив галочку". Це участь у виборах.

І заклики української влади не визнавати їх, заяви про незаконний характер, нелегітимність без оформленої політики комунікації з громадянами під окупацією – подарунок Кремлю. З погляду визнання та апеляцій про "відсутність міжнародних спостерігачів", Росії все одно. Більше того, це вкладається в тезу пропаганди про "війну проти всього заходу". Будь-який пропагандист вийде і скаже щось на кшталт: "То ж вороги. Ми проти них воюємо!"

А ось для громадянина України, де є традиція чутливого ставлення до заяв зовнішніх спостерігачів, участь у "незаконних" виборах вже не комфортна. І це може розвинути російська пропаганда, вигадавши казку про кримінальне переслідування всіх учасників процесу в Україні, кажучи, що виборець теж "учасник".

Зовнішньополітичний момент

Тут все просто. Пам'ятайте стару російську пісню про нелегітимного українського президента та парламент? Мовляв, пересиділи, виборів не було. І ось на цьому фоні вже у жовтні посланці Росії, зокрема на переговорах з українською стороною, заявляють, що вони провели "вибори". Із заявами на кшталт "головне захотіти".

Ця теза пред'являтиметься нашим зовнішнім партнерам. Тим більше, що у низці держав Європи у 2027 році відбудуться вибори. І до влади можуть прийти скептичніші до ідеї допомоги Україні сили. Цю ж тезу в зручний момент (черговий корупційний скандал, або черговий параліч голосування в Раді) Росія буде під своїм соусом подавати на українське інформаційне поле.

Україна має працювати з українцями на окупованих територіях

Можна продовжувати далі, але думаю, що п'яти ключових напрямів вже достатньо для розуміння того, що ми маємо справу з довгостроковою політикою, а не спонтанними діями.

У 2022 та 2023 роках просто декларація невизнання електоральних кампаній була правильною. Демонстрація своїм громадянам, що про них не забули та окупація – тимчасове явище. Заяви про кримінальну відповідальність для учасників процесу (члени виборчкомів, наприклад) також були правильними. Вони ускладнювали Кремлю проведення таких шоу та давали громадянам України надію на справедливість у майбутньому.

Але зараз 2026 рік. І йдеться не про деокупацію, а про "мир по лінії зіткнення". Де частина громадян буде з одного боку тієї самої лінії, а частина – з іншої. Потрібна нова комунікація та нова політика щодо громадян України. І відповіді за що ми воюємо – за території чи громадян.

Насамперед це стосується вивезення молоді. Цього року до шкіл пішло рекордно мало дітей. Набір на природничі науки у ВНЗ критично малий. Водночас під окупацією перебуває досить багато молодих людей. Які, до речі, через об'єктивні причини не зможуть пройти НМТ. Запитання: вони нам потрібні там чи тут?

Ось і можливість запрошувати їх на навчання на бюджет. З виплатою стипендії, матеріальної допомоги та наданням житла. Якщо треба – з додатковим роком підготовки для вступу (щоб надолужили розрив у програмі). Таким чином, Україна отримає молодих людей, майбутніх спеціалістів, вимиваючи людський капітал із окупованих територій.

З українцями-військовими, мобілізованими до російської армії, потрібна активна комунікація та механізм переходу лінії фронту, здачі у полон чи навіть втечі від мобілізації. Потрібна саме системна робота. Вона вже частково йде, але це має стати державною політикою. Посил до громадян, яких заганяють до російської армії, має звучати так: "ми готові тебе прийняти – переходь". Зрозуміло, що з подальшою перевіркою та інтеграцією на вільних територіях.

Також потрібне вивезення сімей з окупованих територій. Через лінію фронту не перейдеш. Люди їдуть територією Росії. Потім Білорусь і далі – до країн ЄС. Навіть прості "поїздки до родичів" перевізники організують у щоденному форматі з усіх великих міст окупованої частини України. Але питання в іншому – переїзд сім'ї складний процес. Тут треба комунікувати питання допомоги, можливо, "підйомних" від держави, працевлаштування і маршрутів.

Формат поїздки "без нічого" – це одне. А якщо автомобілем? І тут треба вирішувати питання пропуску (або створення окремих пунктів на кордонах держав ЄС) із нашими партнерами. Це важко, але можна шукати варіанти.

Головне – люди повинні розуміти, що їдуть не в порожнє місце. Повторю, необхідно вирішити питання забезпечення житлом та "підйомними для сім'ї". Звідки взятигроші? Так, наприклад, ви знаєте про існування Луганської ОДА, яка на своєму сайті пише про програму допомоги у 19400 гривень для громадян з прифронтових територій? Де фронт у Луганської області? РДА Запорізької та Херсонської областей. Просто річна зарплата керівника такої структури (з урахуванням доплат та пенсій) – це підйомні мінімум на дві родини. Працівник середньої ланки – сім'я.

Писати можна довго. Але питання у тому, що тези 2022 та 2023 років застаріли. Необхідні не заяви, а комплексна державна програма роботи з мешканцями окупованих територій. З розумінням, що допомога тим, хто хоче/може посилювати Україну, послаблює окупаційний режим на непідконтрольних територіях. З грамотною комунікацією з тими, хто залишився. 

І тут, будемо реалістами, значну частину сімей розділено. Спілкування із родичами є. А отже, є канали донесення інформації як через ЗМІ, так і через людей. Питання політики –  захотіти, а технологій – запустити такі інформаційні хвилі.

Зрештою, Росія працює системно. З явними пріоритетами, цілями, завданнями. Системну роботу противника може зупинити лише грамотніша і логічно вибудована система твоїх дій. Час ще є.

Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.

Пов'язані теми: