З приблизно 21 тисячі дітей, які щороку з'являлися на світ у Парижі, рідні матері вигодовували менше ніж тисячу. Близько 15 тисяч немовлят відправляли далеко за межі столиці – до чужих селянок у глухі провінції. І мова йшла не про безпритульних чи сиріт, а про дітей із повноцінних родин, розповідає praetorians_oblitus_legionis у Threads.
Індустрія на державному рівні: "Mise en nourrice"
Практика передачі немовлят найманим годувальницям не була забаганкою лише багатіїв. Нею користувалися абсолютно всі верстви суспільства: від аристократів і торговців до робітників, ремісників та прислуги.
Для знаті це диктувалося світськими манерами та модою. Для робітничих родин усе вирішувала жорстка економіка: жінка працювала в майстерні чи за прилавком нарівні з чоловіком, і випасти з заробітку заради немовляти означало приректи сім'ю на злидні.
У Парижі XVIII століття не було дітей / Фото Galery Roger-Violett
Навколо цього процесу розгорнулася масштабна індустрія. У Парижі офіційно відкривали бюро найму годувальниць під контролем поліції. Працювали штатні агенти й візники (meneurs), які возами збирали новонароджених по місту й доправляли їх за сотні кілометрів.
У 1781 році держава навіть видала спеціальний Code des nourrices – офіційне законодавче зведення, яке детально регулювало тарифи, правила транспортування та відповідальність сторін.
Страшна ціна чужого молока
Дорога до провінції тривала днями й часто перетворювалася на випробування, яке витримували не всі. Проте справжній цинізм системи проявився у XIX столітті в Морвані —– бідному регіоні в центрі Франції, який перетворився на головного "постачальника молока" для столиці.
Жінки з Морвану вирушали на заробітки до багатих родин Парижа. Щоб мати змогу годувати, вони мусили нещодавно народити самі й часто брали своє немовля з собою як "живий доказ" придатності. Коли заможні пани наймали жінку, її власну дитину відправляли поштовим возом назад у село – до іншої годувальниці або на примітивне штучне вигодовування. Столична дитина буквально виживала коштом того, що селянське немовля втрачало материнське молоко.
Великий відсоток смертності
Ціна такої розлуки була страшною. В окремих французьких містах дослідження фіксують: до 46% дітей, відданих на село, помирали ще до першого дня народження. Їх вбивали кишкові інфекції, сумнівні суміші, антисанітарія та відсутність будь-якого медичного нагляду.
При цьому більшість батьків не були жорстокими монстрами. Суспільство щиро вірило в тогочасні медичні догми: мовляв, свіже сільське повітря та молоко міцної селянки набагато корисніші для здоров'я, ніж задушливий і брудний паризький смог.
Як руйнувалася система
Навіть авторитет філософа Жана-Жака Руссо, який у трактаті "Еміль" палко закликав матерів самостійно вигодовувати своїх дітей, не зміг одразу зупинити конвеєр. Система пережила і падіння Бастилії, і криваву гільйотину, і наполеонівські війни.
Справжній злам настав лише наприкінці XIX століття. У 1874 році ухвалили закон Русселя, який запровадив суворий обов'язковий нагляд за кожною дитиною, переданою на платне вигодовування.
Згодом винайдення пастеризації молока, поява безпечних сумішей, зміна трудових прав жінок та розвиток гігієни остаточно знищили ринок годувальниць. Те, що сьогодні здається диким і немислимим, ще два з половиною століття тому вважалося абсолютною нормою життя, підкріпленою державними законами та вимогами економіки.