Драпатий чи Хмара: комусь з них доведеться стати поганим

Зараз у нас є видатний генерал Євгеній Хмара – добрий, гідний персонаж із репутацією. Також у нас є видатний генерал Михайло Драпатий – добрий, гідний персонаж із репутацією. Однак інституційний поділ і механіка управління в секторі оборони такі, що хтось із них (у гіршому випадку – обидва) за деякий час буде змушений стати "поганим". Про це пише Олексій Копитько.

Не тому, що робитиме щось погане, а тому, що в секторі оборони під час повномасштабної війни безліч проблем і є потреба в непопулярних рішеннях на тлі дефіциту ресурсів.

Чому довго бути хорошими не вийде?

Трапляються інциденти. Трапляються помилки. 

Бути хорошим легко в умовах достатку на тлі тимчасової переможної війни. Але ж реальність інша – вона складніша. Зокрема, вона показує, що ідентифікація "хороший – поганий" гранично суб'єктивна, мало пов'язана з реальними досягненнями чи прорахунками. І на цьому рівні вже не вийде взяти на себе відповідальність за якийсь окремий випадок і гордо піти у відставку за велінням честі.

Що можливо на тактичному та оперативному рівні, неможливо на стратегічному. Доведеться приймати та тягнути на собі негатив – у цьому відповідальність та тягар високих посад.

І ось тут (буквально через місяць – два) обом знадобиться справжня підтримка суспільства (хоча б притомної його частини). Тому що буде неймовірна спокуса поділитися на фан-клуби, впасти у пошук винних та навішування ярликів. Що нерідко відбувається без розуміння, хто й за що відповідає.

Федоров уже став поганим

Народний депутат Олексій Гончаренко опублікував повідомлення про те, що ексміністра оборони Михайла Федорова заброньовано у фонді "Східна Європа". Одразу побігла лавина реплік, мовляв, треба Федорова мобілізувати чи змусити підписати контракт.

Це найчистіший популізм у найбільш рафінованому вигляді. І справа не у віці, фізичних кондиціях чи бажаннях конкретної особи.

Можна любити чи не любити конкретного Федорова. Але, згідно із законом, ексміністр оборони ще рік після відставки має бути забезпечений держохороною (а де-факто – ще й контррозвідувальним захистом). І це потрібно не йому, тому що охорона – це ще й тягар. Це потрібно армії та суспільству.

Ексміністр оборони, навіть якщо він супермен і прагне штурмувати посадку, є носієм вкрай чутливої інформації стратегічного рівня. Не про конкретні плани, операції тощо. Про набагато важливіше – реальні механізми прийняття рішень, реальні вразливості системи управління, нюанси відносин з партнерами тощо. 

Можливо, набагато цінніше розуміти, як противник приймає рішення, ніж передбачити окрему операцію. Ці відомості мають втратити актуальність. Тому щонайменше рік колишній міністр оборони має бути захищений від зазіхань противника, ризиків викрадення чи потрапляння в полон.

Інший підхід – це ризики для величезної кількості людей, навіть якщо вони їх не розуміють.