Глобальний безпековий ландшафт, що трансформується в умовах українсько-російської війни, остаточно виявив глибинну кризу колишніх інституцій ялтинсько-гельсінського світу, перетворивши саму ідею міжнародної стабільності на зону тотальної стратегічної невизначеності. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Цинізм західних експертів

Замість об'єктивного аналізу та прорахованого моделювання, сучасний світопорядок став заручником явища, яке я визначаю як інституційний цинізм медійної та мережевої експертократії. Те, що на Заході звично списують на тривіальні "прогнози та аналітичні провали" провідних американських аналітичних центрів (RAND Corporation чи CSIS), за умов глибокого аналізу виявляється цілеспрямованою стратегією інституційного позбавлення України її суверенітету.

Коли впливові світові think tanks свідомо занижують інтелектуальний та бойовий потенціал української нації, намагаючись пристосувати факти до наперед заготовлених висновків, вони грають у чужу гру. Адже саме в цій точці суверенна рівність підміняється бізнесовою логікою капітуляції, а міжнародне право нівелюється терміном "укласти вигідну угоду".

Упередженість аналітичних центрів та медіа щодо України

Збройна агресія Росії продемонструвала критичний брак агентурної розвідки та первинної інформації з боку американського розвідувального відомства (ODNI). Одна річ – цікаві та блискавичні фільми про "непереможну розвідку США", а інша – реальні війни та конфлікти, результати яких формують чимало запитань до аналітичного потенціалу наукової думки американських стратегів.

Починаючи з 2014 року, без належної наукової та інших фахових експертиз відбувалися фактичне тиражування та реклама потрібних Кремлю ідей. Такі впливові журнали, як Foreign Affairs, Foreign Policy, Politico, стали фактично хабами формування антиукраїнської доктрини на науковому рівні із подальшим перенесенням на реальну зовнішню політику.

На жаль, поверховість західних наукових підходів та їхнє майже релігійне захоплення методом case study призвели до катастрофічного результату: засліплена експертократія виявилася неспроможною правильно визначити формат війни. Цей аналітичний провал напряму занизив інтенсивність військової допомоги з боку Державного департаменту та Пентагону саме тоді, коли Україна потребувала її найбільше – у потрібний час і в необхідному обсязі.

Імениті дослідники з CSIS, намагаючись розкласти живу долю нашого геостратегічного виграшу на сухі цифри, використовували п'ять видів змінних для аналізу військової могутності України та Росії на випадок переростання збройного конфлікту у відкриту війну: кількісні, якісні, доктринальні, емпіричні, соціально-політичні. Кожен із цих індикаторів у руках західних аналітиків перетворився на викривлене дзеркало, в якому ортодоксальні мірила були підмінені сурогатними брендами.

Проте в межах цього аналізу нам з вами цікаво зупинитися на доктринальних змінних. До речі, саме в них масштаби маніпуляцій та індоктринації чужих наративів досягли свого апогею. Почувши це ще кілька років тому, авторитетні західні аналітики, м'яко кажучи, не повірили б. Але сьогодні ми з вами стали очевидцями того, що неправильні аналітичні прогнози призвели до ескалації війни (нехай поки й у гібридних формах).

Багато хто на Заході не вірив в Україну, так само, як і в перші роки мало хто порушував питання ескалації війни на весь західний світ, на світову арену. Однак не так сталося, як гадалося, і запущений алгоритм дестабілізації поступово наблизився до західних країн.

Якщо ми з вами пригадаємо перші часи повномасштабного вторгнення, то найбільш типовими наративами того часу до 2022 року, які формувалися в рамках американської аналітичної спільноти, були такі:

  • Україна має величезну територію, що робить неможливим для слабких збройних сил цієї країни організувати ефективну оборону проти вторгнення;
  • Росія є законодавцем мод (сучасним взірцем світової мілітарної думки) у військовій доктрині;
  • російська армія – друга армія світу тощо…

Аналіз доктринальних змінних викриває шокуючу реальність: численні американські публікації без жодної належної наукової експертизи перетворилися (можливо, несвідомо) на безкоштовні рекламні майданчики Кремля.

Західні аналітики безпідставно займалися фактичним тиражуванням та агресивним брендингом потрібних московському режиму ідей. Замість тверезого безпекознавчого аудиту авторитетні іноземні видання слухняно ковтали та розкручували штучно створені московські міфи, хибно інтегруючи ворожі доктрини у світовий геостратегічний дискурс як "передову мілітарну думку".

На жаль, західні аналітики не знали про сучасні безпекові та військові дослідження, а українська аналітика вивчалася крізь спотворені ідеологічні лекала російських авторів.

Що цікаво: це були думки не блогерів, лідерів громадської думки, а фахових аналітиків. У цьому аспекті викликає занепокоєння те, що аналітичні помилки можуть повторитися в будь-якій ситуації, де невеликі групи експертів у конкретній країні мають величезний вплив, адже результати досліджень саме цих авторів і авторитетних організацій лягають в основу ухвалення рішень президентом США.

Окремі політологи влучно підмічають, що західні експерти і зараз продовжують вважати, що якщо вони є експертами з Росії, то вони є експертами і з України, і з решти країн колишнього СРСР.

Тим часом констатую: неправильна і завищена оцінка рівня російського військового мислення, порівняно із заниженням рівня військового мислення і військової думки в Україні, унеможливила для американських дослідників правильне визначення формату війни, що також вплинуло на інтенсивність та потенціал розвитку стратегічного партнерства України та США у воєнній сфері.

Культурні спецоперації через кінематограф

Але це ще не все. Західна експертократія виявилася абсолютно сліпою перед активними заходами російської так званої "культурної дипломатії".

Роками в американських серіалах, фільмах та телепрограмах формувалося викривлене, спотворене уявлення про державність України та національну ідентичність українців.

Одним із яскравих прикладів є політична драма "Мадам державний секретар" Барбари Хіл, яка показувалася каналом CBS. Так ось, у четвертому сезоні, який знімався в 2018 році (на той час вже четвертий рік йшла війна проти України), у дуже витончений спосіб транслювався деструктивний наратив, який виголосив один із персонажів: "Навіщо посилати американських солдатів до країни, яку і на мапі не одразу знайдеш?".

Ще цікавіше: коли я дивився серії за 2016 рік, то в них відверто обмірковувався розподіл України на частини. І, як це не дивно, сьогодні багато з тих ідей копіюються у так званих "мирних планах" та їхніх можливих варіаціях: справедливого, гідного, вигідного, стійкого та інших видів пропонованого нам "миру".

Так само і в наші часи відбувається тонка гра, коли українців у фільмах змальовують у негативних образах. Ви помітили, що якщо в американських фільмах демонструються зйомки з України, то це здебільшого щось негативне на кшталт розбитих доріг, глухих сіл чи занедбаних будівель? Звісно, існують й інші мімікрійні способи, коли під виглядом документалістики насправді відбувається розмиття значення культурних символів та десакралізація національної культурної спадщини. Але ця тема потребує окремого розгляду.

Невже подібні наративи у попкультурі Заходу були випадковими художніми домислами чи вільним творінням сценаристів? Або, можливо, вони виконували функцію прихованої індоктринації, готуючи іноземний істеблішмент до сприйняття України не як суверенного суб'єкта міжнародного права, а як географічного об'єкта для майбутніх бізнесових угод та розподілу природних ресурсів.

Як би там не було, але нині ми з Вами на власні очі побачили та відчули результати використання технології семантичного знецінення.

Обговорення розподілу територій у кіноіндустрії задовго до повномасштабного вторгнення, спроби таврувати нашу державу із концепцією "failed state" свідчать про довгострокове формування викривленого бачення у гуманітарній аурі західного суспільства.

Демократія не може бути привілеєм обраних, працювати щодо одних країн і не працювати щодо інших. Нам зараз навіть важко уявити, але ерозія демократії стала однією з ментальних причин, що згодом прямо трансформувалася у концепцію "невтягування США та НАТО у війну".

Пригадуєте чіткі фрази президента США Джозефа Байдена? Спочатку під час офіційного звернення до нації в день вторгнення 24 лютого 2022 року він заявив: " Наші сили не беруть і не братимуть участі в конфлікті з Росією в Україні. Наші сили йдуть до Європи не для того, щоб воювати в Україні…. " А потім під час історичної промови "State of the Union" він знову повторив: "Дозвольте мені висловитися чітко: наші сили не беруть участі і не братимуть участі у конфлікті з російськими силами в Україні".

Як думаєте: це стратегія чи боягузтво, це позиція харизматичного лідера або геостратегічного аутсайдера? Чи могли ми тоді повірити та взагалі уявити саме таку позицію США у 2022 році? Чи хтось тоді передбачав, що допомога Україні буде ув'язуватися з необхідністю збереження демократичного електорату та утриманням на відповідній межі цінника на бензин та дизель?

Тут теж криється відповідь щодо причин штучного уповільнення темпів та обсягів, своєчасності військової допомоги. Думаю, нам з вами тепер легше розуміти технології легітимізації капітуляційних моделей. Ось вони: прості, ясні і чіткі.

Така концептуальна розмитість західних цілей у війні та відсутність фіксації кінцевої перемоги України як єдиного сценарію сформували вакуум сили.

Однак не все так погано. Тут згадаю український повнометражний екшн-трилер "Кіллхаус", основна мета якого – вивести український воєнний кінематограф із площини суто страждань та травми у площину голлівудського тактичного екшену, який транслює сміливість, інтелект та суб'єктність українського воїна. І ми з вами маємо пишатися такими вдало реалізованими проєктами.

Якщо ми хочемо власний брендинг, маємо робити його самі. І Любомиру Левицькому це насправді чудово вдалося. Він через художні образи канонізує роль українських операторів БпЛА, інтелектуалів-інженерів, бійців спеціального призначення у чіткій, ясній та беззаперечній ролі: ролі донорів світової військової думки та винахідників першого у світі порятунку людей за допомогою дронів.

Стратегічна наступальність або тактичний анабіоз?

Сьогодні ми з вами стали свідками результатів стратегічно невизначеної позиції європейського політичного керівництва. Керуючись ситуативними електоральними мотивами, лідери Європи ще й досі демонструють зверхність не лише до українського досвіду, а й до української стратегічної думки.

Наразі кількість реалізованих гібридних операцій проти країн Заходу чітко увиразнюється в одну максиму: в цих країнах відсутнє, обґрунтоване на засадах безпекової науки та геостратегії, довгострокове стратегічне прогнозування і релевантна безпекова парадигма.

Ключова доктринальна помилка західних еліт полягає у відмові визнати історичний факт: війна проти країн НАТО та західного безпекового простору в цілому вже розпочалася. Намагання розв'язувати глобальні безпекові кризи за допомогою бізнесової логіки, реактивного підходу, електоральних компромісів лише посилюють стратегічну невизначеність. А це, як я написав вище, масштабує загрозу для всієї євроатлантичної цивілізації.

Україна виступає інтелектуальним та стратегічним донором безпеки, а не споживачем матеріальних ресурсів та розвідувальних даних. Наша держава – це не територія з природними ресурсами, які потрібні західним країнам. Українська автохтонна державна нація – це не знедержавлене населення манкуртів.

Повстання авторитарних режимів відбувається одночасно із занепадом демократій, ерозією базових демократичних цінностей. Сухі цифри ВВП, до яких апелювали і якими продовжують хизуватися західні політики щодо потенційної війни проти Росії, – це політична омана, яка дорого коштуватиме усій європейській цивілізації.

Зараз ми в тій точці шляху, коли жодні угоди вже неможливі. Лише шлях сили (розумної, м'якої, жорсткої тощо) є гарантом не заморожування війни, а остаточного її закінчення через знищення першопричин.

Прийшов час поступово позбуватися меншовартості в євроатлантичних розвідках. Україна – це Спарта Європи, і наша суб'єктність викарбувана кров'ю, металом та незламною волею державо- і безпекотворення.