Чому літаки для українців ще довго будуть розкішшю, а не засобом пересування

Чесно зізнаюся, наша команда ще десь пару місяців тому обговорювала цю тему. Нам було дуже цікаво докопатись до істини: лоукост – це зрада чи перемога для України. Якщо перемога очевидна, то в чому ж біда та такий супротив? Адже інформаційна кампанія, що розгорнулась у медіа проти Rуаnair ще з початку весни збивала з пантелику.

З одного боку, міністр Володимир Омелян навесні оголосив про захід на наш ринок потужного авіаперевізника і ми зрозуміли, що долетіти до Парижа чи Лондона можна не за 300 – 500, а за 50 доларів. У поєднанні із безвізовим режимом – це просто мрія, яка вже цієї осені мала б стати реальністю.

З іншого боку, стогін та суцільна зрада з найпотужніших медіа-майданчиків про те, що єврощастя для українців – надто дороге задоволення для всієї країни. Ось, зокрема, той пункт, що державному аеропорту "Бориспіль" доведеться надавати преференції для лоукоста в кілька доларів на обслуговування кожного пасажира. Тобто якщо я, чи хтось із вас заплатить за квиток 30 євро Rуаnair, а не 300 – "МАУ", які, до речі, базуються в "Борисполі", то буде велика-превелика зрада.

Читайте також: Справи депутатські: скільки нардепів були притягнуті до відповідальності

Львівський аеропорт вже уклав контракт із перевізником, і нам все було на мазі, а от з "Борисполем" вийшла заковика. Пролобійовані Міністерством інфраструктури пільги для ірландського Rуаnair в аеропорті "Бориспіль" одразу монетизували та вивели у віртуальну цифру – два мільярди гривень збитку на рік. Гендиректор аеропорту Павло Рябікін почав ділити шкуру ще невбитого ведмедя, адже у свої підрахунки вніс усі можливі, а не реальні ризики.

Запускати конкурентів до стайні ніхто не бажає. Ми так щиро заявляємо, що прямуємо до Європи, але не можемо абстрагуватись від українських реалій.

Залучити потужного авіаперевізника, дати українцям шанс наблизитись до Європи. Так, чимось треба жертвувати. Так, конкуренція на ринку авіаперевезень – це вища якість та нижча ціна. Так, десь можна втратити на аеропортових прибутках, але виграти у розширенні дешевих напрямків.

Читайте також: Приватні береги: хто став власником елітних ділянок узбережжя

Двосторонній договір "Борисполя" та Rуаnair мусолили кілька місяців. Врешті Рябікін подав свій варіант, в якому поставив червоні хрестики на кількох важливих пунктах. Ні – знижці на лондонський напрямок, а він один із найперспективніших і планувався у 5 разів на тиждень. Далі обслуговування – виключно у старому Б-терміналі. І ще одна – дуже показова умова: представники "Борисполя" ніяк не погоджуються у майбутньому вирішувати всі спірні питання в міжнародному арбітражі, вони довіряють виключно вітчизняній Феміді. А в цьому пункті явно присутній національний присмак.

Тож, напевне, зрозумівши, що шансів на розвиток справді нуль цілих, нуль десятих, Rуаnair від заманливої пропозиції відмовився. Хід, насправді геніальний. Від нав'язаного Омеляном контракту "Бориспіль" і особі Рябікіна не відмовився, але ж як красиво прокатили. Потужний проект із заходом міжнародного авіаперевізника, який міг би без перебільшення зробити Україну європейським авіахабом, 34 країною у списку Rуаnair прикрили шляхетною турботою про державні гроші. Цинізм зашкалює. Замість пошуку компромісів та можливостей, рубають єврозв'язки на корінні.

До речі, "МАУ", яким лоукост міг зробити величезну конкуренцію, знову в дамках. Після такого скандалу, на українські летовища лоукостери сунутись навряд чи наважаться.

Читайте також: Соратники Януковича продовжують вести антиукраїнську політику

Гадаєте в цій авіавійні хтось дбає про інтереси та гаманці пасажирів? Як на мене, зрада у тому, щоб отак розчарувати десятки тисяч потенційних пасажирів, які чекали на відкрите небо, розвиток авіації, інфраструктури аеропортів. Усе це перекреслив один найманий чиновник? Павло Рябікін вирішив наше авіамайбутнє. Один за всіх. Та чи сам наважився взяти на себе таку відповідальність, чи змусили? Гадаю, відповідь не забариться.

А поки вдягаймо вишиванки та заводимо пісню про захист національних інтересів. І в цій ситуації здатне врятувати хіба національне почуття гумору. Ну, справді, нащо нам лоукости і та Європа, якщо можемо їздити і у плацкарті. Головне собі, а заразом і державі гроші зекономимо.